Українська література » Наука, Освіта » Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Читаємо онлайн Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
поблизу Санкт-Петербурґа, де «мешканці не розуміють ані англійської, ані французької, а грецької та латини і поготів». Руссо відповів з Англії, відхиливши запрошення майже тими самими словами, що й Вольтер, ухиляючись від реальної подорожі до Росії: «Якби я був не такий немічний, рухливіший, молодший і якби ви були ближче до сонця…» 1. Пізніше філософ виправдовувався, що він недостатньо товариський для такого візиту, не вміє підтримувати розмову, самітник і, взагалі, цікавиться лише садівництвом. (338)

У 1762 році, працюючи над «Суспільною угодою», Руссо вже критично ставився до Петра, а за десять років у своїх творах про Польщу — саме під час її першого поділу — він проголосив себе противником Катерини. І Руссо, і Вольтер померли 1778 року, уславившися на той час цілком протилежними прихильностями до Східної Європи: Вольтер був на боці Росії і проти Польщі, а Руссо — на боці Польщі проти Росії. Незважаючи на цю переконану опозицію, вони обидва майже в однаковій формі відхиляли запрошення відвідати Східну Європу: Руссо не побував у Варшаві так само, як Вольтер не відвідав Санкт-Петербурґа. Польща і Росія були для Руссо і Вольтера радше цілком протилежними візіями Східної Європи, лабораторіями для ідеологічних експериментів, під час яких Просвітництво вивчало політичні перспективи за допомоги теоретичних операцій в гіпотетичному просторі.

«Якщо не знати досконало Нації, для якої працюєш, попереджав Руссо на самому початку своїх «Міркувань про врядування в Польщі», — праця, здійснена для неї, хоч би якою чудовою вона була, завжди зазнає невдачі на практиці, а що й казати, якщо це стосується вже цілком розвиненої нації, чиї смаки, звичаї, упередження і вади надто добре вкорінені (enracinés), аби якісь нові пагони (semences) змогли їх заглушити (étouffés)» 2. Отже, 1766 року Руссо відмовився їхати до Росії, зіславшися на те, що його цікавило лише садівництво. Через п’ять років, коли він погодився писати про Польщу (в якій так і не побував), він пояснив цю філософську проблему мовою садівництва. У «Суспільній угоді» Руссо картав Петра за те, що той «завадив своїм підданцям стати коли-небудь тими, ким вони могли б стати, переконуючи їх, що вони є тими, ким вони насправді не були». Він порівняв російського царя з французьким ментором, який тисне на свідомість своїх учнів, не зважаючи на їхні природні здібності й нахили. Руссо також міг порівняти Петра з творцями класичних французьких садів із їх строгим плануванням, які тільки-но у XVIII сторіччі поступилися місцем «природним» садам відповідно до англійського смаку. Один із них був, звісно, в Ермонвілі, де мешкав Руссо. Втім, навіть природні сади також потребували планування й вирощування, щоправда, менш помітних; а за пошаною Руссо до польських «коренів», тобто смаків, (339) звичаїв, упереджень і вад, важко не побачити його руки садівника-філософа. Сам він погоджувався, що справу політичних повчань, за яку взявся у «Міркуваннях», ліпше було б доручити самим полякам або принаймні тому, «хто добре вивчив на місці польську націю та її сусідів». Він сам був лише чужоземцем, здатним хіба що на «загальні погляди» 3. З другого боку, саме завдяки своїй цілковитій необізнаності й незнанню польської нації та її сусідів він міг висувати нестандартні теорії, а також сформулювати протилежну до Вольтерової концепцію Східної Європи, водночас поглиблюючи свої «загальні погляди» на політичну теорію патріотизму.

Руссо задумував «Міркування» яко твір не лише про Польщу, а й для Польщі: «Нації, для якої (pour laquelle) працюєш». Ці слова містили подвійний сенс покровительства й наставляння; Польща замовила твір, а тепер він наставляв її. У першому реченні Руссо вказує і замовника, і основне джерело: «Опис врядування Польщі, що його склав граф Вієльгорський, і міркування туди додані, повчальні для кожного (quiconque), хто забажає скласти план перетворення (refonte) цього врядування» 4. Конкретним «кожним» (quiconque) у цьому випадку був сам Руссо, але Польщу він подавав яко предмет для роздумів кожного, загалом запрошуючи всіх — просвічену публіку — висловлювати свої міркування. Роки, що минули між антиросійським повстанням Барської конфедерації 1768 року і шоком першого поділу 1772 року, справді привернули до Польщі увагу загалу. Крім Вольтера і Руссо, котрі відкрито займали у цьому питанні кардинально протилежні позиції, цей період також надихнув такі незвичні твори, як-от роман у листах «Мандри молодого графа Потовського» Марата й довга та пристрасна «Історія неспокою в Польщі» Казанови.

Міхал Вієльгорський прибув до Парижа у 1770 році яко представник Барської конфедерації. Там він намагався перетворити просту симпатію Шуазеля на активнішу підтримку з боку французького уряду, але міністерство Шуазеля не втрималося до кінця року, тож найбільшого дипломатичного успіху Вієльгорський досягнув серед філософів-просвітителів. Вієльгорський, нібито збираючи поради для конституційної реформи в Польщі, консолідував інтелектуальну (340) підтримку справи конфедератів і не тільки заручився нею, а й навіть надихнув на створення відповідних рукописів абата Маблі й самого Руссо. «Спосіб врядування та закони Польщі» Маблі та «Міркування» Руссо було написано між 1770 і 1772 роками, але жоден з них не вийшов тоді друком. Твір самого Вієльгорського, який Руссо визнав за головне джерело своїх «Міркувань», вийшов французькою мовою 1775 року в Лондоні; у ньому автор уже покликається на Руссо для обґрунтування своїх ідей. Тією самою мірою, якою «Міркування» Руссо спираються на «опис» Вієльгорського, рекомендації щодо виправлення польського врядування, які вийшли з-під пера першого, були інтелектуально далекими від свого предмета — від самої Польщі.

Руссо намагався знайти літературне розв’язання проблеми відстані між собою й предметом дослідження, вдавшись до епістолярної форми. Він був чужоземцем, який нічого не знав про Польщу «на місці», тому відмовився від образу експерта, який усе знає, і написав «Міркування» здебільшого у формі відкритого листа до поляків і Польщі. Інтелектуальна прірва, яка відділяла автора від його предмета, перетворювалася на епістолярний простір, що відокремлював Західну Європу від Східної. «Хай вам щастить, мужні поляки», — писав Руссо, несподівано вдаючись до прямого звернення у вступному розділі під назвою «Стан питання». Відтепер друга особа стала наративним засобом, який відображав його філософський зв’язок із темою Польщі у вигляді епістолярного зв’язку з поляками: «Ви любите свободу, отже ви гідні її, ви захищали її від могутнього й підступного загарбника» 5. Написані у формі листа, адресованого цілій нації, «Міркування» за формою і за змістом разюче відрізнялися від приватних листів Вольтера до однієї особи, абсолютного монарха, яка й була тим самим «могутнім і підступним загарбником» з листа Руссо.

Розглядаючи політичні інституції Польщі, Руссо виступав радше за дрібні

Відгуки про книгу Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: