Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Фонтенель і Монтеск’є, а також редакторів «Енциклопедії» Дідро і д’Аламбера. Мармонтель, завсідник її вечорів по середах, повідомляв, що «вона не мала зеленого уявлення ані про мистецтво, ані про літературу й лише випадково щось читала або дізнавалася», проте «чудово вміла спрямовувати розмову» й заспокоїти запал своїх гостей, «встановлюючи межі їхньої свободи й зупиняючи їх у разі потреби словом чи жестом, наче смикаючи за невидимі нитки» 17. Станіслав Понятовський, вірний послідовник Карла XII, 1753 року рекомендував їй свого сина, коли 21-річний майбутній король Польщі перебував протягом шести місяців у Парижі. Вона ставилася до юнака по-материнському, а той завжди називав її «маман»; крім неї, майбутній король також справив добре враження на її філософів завдяки своїм бездоганним французьким манерам, котрі Руссо назве згодом згубними для Польщі. Фонтенель навіть запитав, чи молодий поляк знає «польську так само досконало, як і французьку» 18. 1758 року мадам Жоффрен приймала у Парижі принцесу Ангальт-Цербстську, матір Катерини, котра справила настільки незабутнє враження на Вольтера. Отже, коли 1762 року Катерина захопила трон у Росії й зробила 1764 року свого коханця королем Польщі, мадам Жоффрен стала повірницею та кореспондентом відразу для двох коронованих осіб. Обоє її кореспондентів незабаром почали запрошувати мадам Жоффрен до Східної Європи.

У вересні 1764 року Станіслав-Авґуст писав з Варшави до мадам Жоффрен, своєї «дорогої маман», гордо повідомляючи, що він став королем Польщі: (348)

Я мав приємність бути названим вустами всіх жінок і всіх чоловіків мого народу, присутніх на цих виборах; адже, коли примас проїжджав повз їхні екіпажі, він робив їм ласку, питаючи, кого вони бажають за короля. Чому вас не було там? Ви би назвали вашого сина! 19

Її там не було, адже вона не належала до його нації, не була полькою, а навпаки, справжнісінькою парижанкою: народилася 1699 року в Парижі і померла 1777 року там само, майже не виїжджала з міста, за винятком подорожі до Варшави 1766 року. Втім, з часу виборів Станіслава-Авґуста 1764 року вони постійно пишуть одне одному про її малоймовірну подорож до Польщі, а король нарікає, що її все немає.

Моя дорога матінко (Ma chère maman), невже я вас більше ніколи не побачу? Невже я більше не тішитимуся свіжістю, мудрістю ваших думок (vos avis)? Звідти, де ви перебуваєте тепер, ви можете посилати мені тільки свої максими (maximes), але для порад (conseil) я поза межею досяжності (hors de portée) 20.

Цими словами Станіслав-Авґуст дав зрозуміти мадам Жоффрен, а може, навіть попередив її про політичну дилему західноєвропейського Просвітництва щодо просвіченого абсолютизму у Східній Європі. Адже саме там філософи бачили простір політичної гри, край можливостей і експериментування, де «все ще належить здійснити». Однак уся їхня мудрість обмежувалася відстанню, «межами досяжності». Хоча йшлося не лише про версти, які їх розділяли, бо, як зрозумів Дідро, приїхавши до Санкт-Петербурґа 1773 року, він опинився як ніколи далеко від сфери впливу філософії. Станіслав-Авґуст за допомоги листування чітко усвідомив, що існує різниця між загальними максимами — прероґативою Парижа та конкретними порадами, які він відкидав заздалегідь, тому що Східна Європа перебувала за «межами досяжності» навіть найславетнішого паризького салону.

У жовтні він писав про це відвертіше: «Оскільки кожному годиться на початку правління підтверджувати давні угоди, я починаю з того, що якнайщиріше, якнайурочистіше, якнайпевніше уповноважую вас і надалі щиро висловлювати (349) мені ваші думки». З такою чарівною вдаваною урочистістю він «уповноважив» епістолярний обмін думками. Потім він звернув увагу на відстань між Парижем і Варшавою: «Я надалі залишаю за собою право не завжди точно дотримуватися ваших порад, адже неможливо, щоби ви на такій відстані завжди докладно знали всі факти» 21. Найбільше в їхньому листуванні вражало те, що вони цілком свідомо обговорювали проблему епістолярних порад через цілий континент. Незважаючи на те, що Станіслав-Авґуст був монархом із вельми обмеженою владою, іноді майже маріонеткою, а мадам Жоффрен була радше господинею популярного салону, ніж філософом, ця проблема цікавила їх, коли йшлося про роль просвіченого абсолютизму у Східній Європі.

У першому своєму листі до нового короля мадам Жоффрен звернулася до нього в стилі несерйозного блюзнірства, в якому Вольтер писав Катерині: «Мій найдорожчий сину, мій найдорожчий королю, мій найдорожчий Станіславе-Авґусте! Ось і ви — три особи в одній, ви моя Трійця!» З таким самим пародійним релігійним запалом вона малює картину щасливої долі Польщі: «Я бачу, як Польща відроджується з попелу, і бачу, що вона сяє наче новий Єрусалим!» Подібно до того, як він уявляв, що вона була у Польщі під час його виборів, вона твердила, що бачить Польщу, його Польщу в уяві. І негайно згадала про те, що могла б приїхати:

Моє серце рветься до вас і моє тіло прагне йти услід. Отак! Мій дорогий сину, якщо ви такий великий король, яким я бажаю і сподіваюсь вас бачити, то чому б мені не вирушити до вас і не захоплюватися вами, як новим Соломоном? Не хочу вважати цю подорож за неможливу 22.

Умовний спосіб свідчив про те, що подорож, про яку вони наважилися розмірковувати, мріла на обрії, гойдаючись між можливим і неможливим, кидаючи виклик уяві. Це все видавалося якоїсь миті біблійною алегорією, де Варшава ставала Єрусалимом, а Станіслав-Авґуст — Соломоном. Уявляючи себе царицею Савською, мадам Жоффрен уже передбачала, що таке паломництво матиме неабиякий розголос серед публіки. «Коли цариця Савська вирушила зустрітися з Соломоном, у неї, безперечно, був зброєносець», — писав Вольтер до (350) Мармонтеля за два роки, вочевидь, відводячи йому цю роль. «Ви здійснили б чудову подорож!» 23.

Як тільки мадам Жоффрен визнала подорож за бажану і можливу, вона одразу обґрунтувала її причини, згадуючи ранішого листа: «Ваша Величність цілком має рацію, що мої поради за межами досяжності, а максими, навіть найкращі, дуже загальні». Отже, вона не збиралася обмежуватися самими лише максимами, тому мала їхати до Варшави. Понад усе вона розпитувала і давала йому поради стосовно майбутнього шлюбу молодого короля, але відстань і потреба зберігати конфіденційність листування не сприяли належному обговоренню. Станіслав-Авґуст відмовився відповідати на її розпитування: «Ви перебуваєте на відстані п’ятиста льє, а я король, і хто може мене запевнити в тому, що цей лист не потрапить до невідповідних рук?» Обмеження епістолярної форми спілкування знову змусили його повернутися до ідеї подорожі: «Ах, чому ви не можете приїхати побачитися зі мною!» Наразі