Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Але якщо правда те, що дружба зростає за рахунок кохання, maman отримає те, що було призначене для là-bas, là-bas! Ви маєте рацію, вона чарівна жінка! Але від мене до là-bas, là-bas так далеко! 40
У такий спосіб король перетворив свою романтичну пристрасть до Катерини на синівську любов до значно старшої парижанки, на яку він тепер нетерпляче чекав у Варшаві. Тому хоча імператриця і залишатиметься його політичною покровителькою, своє серце він віддасть мадам Жоффрен і паризькому Просвітництву. Руссо підхопить цю тему і звертатиметься безпосередньо до польських сердець.
Та якщо король у 1765 році вибирав між двома жінками, мадам Жоффрен вагалася між двома суверенами й надалі листувалася з ними обома. Щоб показати, хто їй ближчий, вона, скоївши епістолярну зраду, того-таки літа відіслала до Варшави листи від Катерини, аби Станіслав-Авґуст їх перечитав. Можливо, серед них був березневий лист про «маленький столик» і «милий лист» за червень, у якому Катерина повідомляла, що «живе, як калмик», постійно у дорозі, що «змусило б паризьких дам непритомніти» 41. Але сама мадам Жоффрен уже була готова залишити Париж, а Станіслав-Авґуст, повернувши їй «листи з là-bas, là-bas», урочисто чекав на її приїзд. «Те, що ви здійснюєте тільки задля дружби, надзвичайне, — писав він, — адже ви приїдете з Парижа до Польщі лише для того, аби мати змогу виявити мені ще глибшу любов, ніж досі, і, можливо, ця любов принесе ще більшу користь». У Варшаві в нього не було безкорисливих порадників, а мадам Жоффрен, котра вирушила з Парижа до Польщі, «ніби спускаючись із іншої планети», говоритиме «без упередженості». Він відповів на її потрійний заклик до щирості своїм потрійним «їдьте, їдьте, їдьте»: «Oh, venez, venez, venez, ma chère maman!» 42. Подорож із Західної Європи до Східної (358) Європи гіперболізовано зображувалася яко міжпланетне переміщення, а її присутність у Польщі несла практичну користь, адже це обіцяло безсторонні поради з планети Просвітництва.
У новому 1766 році Станіслав-Авґуст писав до мадам Жоффрен, хвилюючись за те, як Катерина поставиться до запланованої подорожі: «Я гадаю лише, що дехто là-bas, là-bas може загорітися ревнощами до того, що ви робите для мене, й, можливо, навіть намовлятиме вас, аби ви забажали проїхати ще чотириста льє» 43. Нагромадження умовних конструкцій відбивало делікатність цих потрійних стосунків, але мадам Жоффрен не боялася жодних заздрощів та запрошень. 1766 року, того самого, коли Руссо відхилив запрошення Орлова, вона остаточно відкинула Росію й відкрила Східну Європу в Польщі.
У січні вона оголосила: «Я не боюся поганих доріг». Вона вирішила довіритися провідникові, що знав три мови: «Я заплющу очі і не думатиму ні про що, крім насолоди від зустрічі з Вашою Величністю». Подорож до Варшави відтак була справою сліпої віри, адже вона від самого початку відкинула всі побоювання: «Я вирушаю так, наче їду до Шало, найближчого села під Парижем». Вона виїхала наприкінці травня, а на початку червня вже була у Відні. Марія-Тереза прийняла її у Шенбрунні, де паризьку гостю вразила краса одинадцятирічної доньки імператриці Марії-Антуанетти, про що мадам Жоффрен пообіцяла схвально відгукнутися у Франції, де вже обмірковували шлюб юної принцеси зі спадкоємцем престолу. Саме на шляху з Відня до Варшави мадам Жоффрен перетнула кордони Східної Європи — так само, як леді Мері Уортлі Монтеґю, котра вирушила з Відня до Белґрада п’ятдесят років тому. У Відні вона зустрілася з провідником, якого відправив Станіслав-Авґуст разом з деякими предметами першої необхідності — ліжком, меблями, столовим сріблом. У своєму листі до Відня король наперед тішився з її прибуття до Варшави «во плоті і крові» й уявляв, що її появу там сприйматимуть яко «казкове диво (féerie)» 44. Проте засоби пересування навряд чи скидалися на диво, адже, як і під час мандрівки Катерини до Криму через двадцять років, усі чудеса на шляху були скрупульозно (359) підготовані заздалегідь. Коли мадам Жоффрен вирушила 1766 року до Польщі, Станіслав-Авґуст особисто продумував усі практичні деталі її подорожі, йому самому ця поїздка до Східної Європи видавалась чимось фантастичним, своєрідним сходженням із іншої планети.
«НІКЧЕМНІСТЬ ПОЛЯКІВ»«Я прибула до Варшави так, наче просто підвелася з крісла», — повідомляла мадам Жоффрен своїй доньці в Парижі, тим самим приймаючи версію про чарівний переліт, неначебто вона заснула у Відні й прокинулася вже у Варшаві. Король теж, вітаючи гостю, сприймав її прибуття як вдалий трюк штукаря: «Voilà, maman!» Вона потім пригадувала його «вибухи радості» при зустрічі, як у неї калаталося серце й тремтіли руки та ноги, коли він обійняв її. «Я не говоритиму про те, що може потішити моє самолюбство», — запевнила мадам Жоффрен свою доньку, але одразу ж почала описувати свій «блискучий почет» у Варшаві: «старі та молоді панове, весь королівський двір до моїх послуг». Позбавлена будь-якої політичної проникливості, вона захоплено повідомила, що короля «обожнювали всі, хто його оточував». Позаяк у Західній Європі її подорож стала сенсацією, вона не втрималася від того, аби не виміряти зацікавлення до своєї персони: «Якщо люди говорили про мою подорож у Парижі, запевняю вас, у Відні про неї говорили ще більше». Мадам Жоффрен трохи покартала свою доньку за те, що та давала читати її листи до Парижа всім — «думаю, ви трохи винні у тому галасі (tintamarre), який мені так не подобається». Але насправді цей галас не тільки не обурював мадам Жоффрен, а, навпаки, вона сама підігрівала
