Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Мій найдорожчий сину, всі дороги, що вестимуть мене до цієї щасливої миті, здаватимуться мені чудовими, я не судитиму про них доти, доки не поїду від вас, бо тоді вони напевно здадуться мені жахливими. Я сміялася, читаючи, що ви думаєте, ніби я вигукну: «Що за паскудне королівство в мого сина!» Звісно, я вважатиму його негідним вас 30.

Так само, як Руссо, котрий поквапився проголосити поляків «гідними» свободи, мадам Жоффрен готувалася визнати їх негідними просвіченого монарха. Вона сміялася з короля, який очікував від неї несхвального вигуку, але тільки тому, що він мав рацію.

«Паскудність», недостойність кожного шляху, кожного мосту у Східній Європі робила просвічений абсолютизм таким украй необхідним для неї. Західноєвропейське Просвітництво збудувало власну імперію приписового впливу, (354) а мадам Жоффрен, готуючись до подорожі, навіть приміряла на себе корону. «Так, так, я вирушу, як цариця Савська, захоплюватися вашою мудрістю», — проголосила вона. «Якщо мій син король, я можу порівнювати себе з королевою». Так відбулась уявна коронація мадам Жоффрен, яка щосереди увечері головувала над паризькими філософами, смикаючи за невидимі віжки. Чи спадали їй думки про владу й завоювання? Її донька, мадам де ля Ферте-Імбо, твердила, що мадам Жоффрен мала «душу Александра» 31.

Мадам Жоффрен написала до короля у травні, аби підтвердити, що подорож не здавалася їй «неможливою», і оголосити, що вона «не налякана й не схильна до жіночих слабкостей», а також поміркувати про причини, через які її подорож до Польщі була невідкладна.

Я не зможу роками підтримувати з вами спілкування, не оновлюючи уявлень про ваш дух, його широту, його природу і його здібності. (…) Наше спілкування стане нудним, якщо все, що я казатиму вам, уже не стосуватиметься того всього, що ви відчуваєте і що вас оточує 32.

Тож подорож ставала необхідною задля життєздатності їхнього листування. Бо саме лист був основною формою «спілкування» між їхніми далекими країнами, і кількамісячне перебування мадам Жоффрен у Польщі мало виправдати багаторічне листування. Без цієї подорожі вона не знатиме посправжньому свого кореспондента і нічого не знатиме про все, «що вас оточує». Оточувала його Польща. Вона писала про його двір та придворних як про «численне і різнорідне оточення (d’entours)». Лист закінчувався потрійним закликом дотримуватися високих стандартів їхнього листування: «Щирість, щирість і ще раз щирість!» 33. Так само, як Руссо, мадам Жоффрен, пишучи до Польщі, відчувала, що їх розділяла завіса нез’ясованої проглядності.

Король також хвилювався: «Ma chère maman, я віддав би всі скарби світу, аби тільки мати змогу щодня проводити хоча б годину з вами, і все-таки мене лякає страшенна різниця, яку (355) ви побачите між тим, що оточує вас у вашій країні, і тим, що ви знайдете тут». Географічна відстань позначала «страшенну різницю», нездоланну прірву:

Безумовно, ви побачили багато, але вам не доводилось пересуватись на таку відстань, ви ніколи, так би мовити, не залишали Парижа, а тепер одразу потрапите в далечезну Польщу (jusqu’en Pologne)! Ні, я повірю в це лише тоді, коли побачу вас тут, і, зізнаюся, боюся цього майже так само, як і прагну 34.

Листування могло затерти страшенну різницю, навіть із далечезною Польщею, а пересування у просторі долало бар’єр між двома окремими світами-середовищами. Заскочений емоціями між побоюваннями і бажанням зустрічі, король у червні 1765 року, за рік до приїзду мадам Жоффрен, визнав, що це переміщення вимагає належних приготувань:

Ви зупинитеся в моєму палаці, на одному поверсі зі мною. (…) Ви будете обідати і вечеряти chez vous *, коли захочете, або зі мною. (…) У вашому розпорядженні буде карета. (…) Тільки-но я дізнаюся, чи ви їдете через Відень, Дрезден чи Берлін, я надішлю до вас людину, котра знає французьку, німецьку та польську 35.

В’їзд мадам Жоффрен до Польщі розглядався з усіх можливих точок зору як кульмінаційний момент цілого пересування, мить, яку за двадцять років Сеґюр сприйматиме яко прощання з Європою. Приготування до приїзду мадам Жоффрен мали залагодити досвід «страшенної різниці»; в паризьких газетах навіть ходили чутки, що у Варшаві на неї чекав зведений будинок, планування й меблювання якого до найменших деталей повторювали її помешкання на вулиці Сен-Оноре. Ідея такої дзеркальної подібності, яка тільки підкреслювала різницю між Західною й Східною Європою, також бентежила уми після смерті Вольтера 1778 року, коли Катерина розмірковувала над створенням копії фернейського маєтку Вольтера в Царському Селі, де вона збиралася розмістити бібліотеку покійного французького філософа 36.

* У себе (фр.). (356)

У червні 1765 року мадам Жоффрен хотіла дізнатися, який із трьох шляхів, що їх запропонував король, «найменш поганий», і чи добра вода у Варшаві: «Коли у мене є добра вода, я більше нічого не прошу». Готуючись до мандрівки, вона водночас стежила за тим, як роблять королівську карету, і надсилала до Варшави шматки жовтого оксамиту, аби король нарешті визначився з кольором. Також вона запропонувала свою допомогу в придбанні для Польщі діамантів мадам Помпадур, яка незадовго перед тим померла; проте головною темою того літа була таки поїздка самої мадам Жоффрен.

Увесь світ, тобто мої друзі і моє товариство, так захоплюються вашою прихильністю до мене, що вони всі в один голос кажуть мені, що я повинна поїхати до вас. Я завмираю, холодно стискаю губи і відповідаю, як оракул: «Немає нічого неможливого». Думка про те, щоб побачити вас, мій дорогий сину, мені така мила, що не минає і дня, коли б я не робила якихось приготувань, не купувала і не дізнавалася чогось із цього приводу 37.

Приємність цих планів істотно зростала ще й завдяки цікавості широкого загалу до її «неможливої» пригоди. Того літа мадам Жоффрен здійснила прогулянки навколо Парижа, «наче ті пташенята, що вчаться літати», і всі її друзі здогадувалися, на її думку, що вона розправляє крила перед Варшавою 38.

Назвавши ідею поїздки до Польщі «милою», мадам Жоффрен почала вживати цей прикметник до сусіднього об’єкта на мапі: «Я знову одержала