Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Через якісь двадцять хвилин травничани відкривали задні двері газової камери, і єврейські робітники забирали тіла. Внаслідок відчайдушних сіпань і передсмертної агонії тіла спліталися кінцівками і часто були дуже крихкими. Як згадував робітник Треблінки Хіль Райхман, з ними ставалася «страшна метаморфоза». Трупи, як і сама камера, були вкриті кров’ю, калом і сечею. Єврейські робітники мали помити кімнату для того, щоб наступна група людей не сумнівалася в брехні про дезінфекцію і не запанікувала при вході. Після цього робітники мали відокремити тіла і покласти їх обличчям догори на землю. Це робилося для того, щоб свою роботу могла виконати команда єврейських «стоматологів», які витягали золоті зуби. Іноді обличчя трупів були цілком чорними, наче обпаленими, а щелепи стискалися так міцно, що «стоматологи» заледве подужували їх відкрити. Після видобуття золотих зубів єврейські робітники відтягали тіла до ям, де їх мали поховати. Весь процес, від сходження живих євреїв на «вокзалі» до поховання їхніх тіл, займав не більше двох годин[560].

Узимку 1942–1943 років німці почали ділити євреїв не на дві, а на три групи: чоловіки, старші жінки і молоді жінки. Молодих жінок до газу відсилали в останню чергу, бо німці полюбляли розглядати їхні роздягнені тіла на морозі. На цей час трупи палили, а не закопували. Вогнища розкладали на величезних решітках із залізничних рейок на бетонних колонах. Від краю до краю ці решітки сягали тридцяти метрів. Навесні 1943 року вогнища в Треблінці палали цілий день і цілу ніч, часом поїдаючи розтлілі трупи, що їх викопували із землі єврейські робітники, а часом тіла щойно задушених. Жіночі тіла, у яких було більше жирової тканини, горіли краще за чоловічі, тож робітники навчилися складати їх на дно купи. Животи вагітних жінок мали схильність розриватися, показуючи плід. Холодними весняними ночами 1943 року німці стояли біля вогнів, пили і грілися. Черговий раз людських істот зведено до калорій, до одиниць тепла. Спалювання мало усунути сліди злочину, але єврейські робітники докладали зусиль, щоб цього не сталося. Скелети вони залишали цілими, а також закопували послання в пляшках, щоб їх знайшли інші[561].

Залишити по собі якісь інші сліди жертвам було дуже складно. Хіль Райхман прибув до Треблінки із сестрою. Щойно побачивши установу, він поставив валізи на землю. Його сестра не розуміла, чому він так учинив. Останніми словами, що їх вона від нього почула, були «усе даремно». Райхмана відібрали для праці. Перебираючи одяг, він «натрапив на сукню, в яку була одягнена сестра. Я зупинився, взяв сукню, тримав у руках, думав». Тоді сукню треба було передати далі, а він мусив працювати. Тамара та Ітта Вілеберги залишили свої клунки одягу поруч. їхній брат Самуель, один із єврейських робітників, випадково знайшов їхній одяг, який сплівся докупи, «наче у сестринських обіймах». Оскільки жінкам обстригали волосся, то вони мали декілька останніх хвилин на те, щоб поговорити з іншими євреями, які, можливо, пережили б їх і пам’ятали б їхні слова. Рут Дорфман змогла почути від свого перукаря слова розради — її смерть буде швидкою, — а також поплакати з ним. Ганна Левінсон сказала своєму перукареві втекти і розповісти світові, що відбувалося у Треблінці[562].

Контролювати своє майно євреї могли лише з великою завбачливістю. Переважно рухоме майно (якщо таке в них було) вони інстинктивно зберігали на собі в надії, що це майно вдасться згодом обміняти чи використати як хабар. Інколи, усвідомивши, що їх чекає, євреї викидали гроші й коштовності з поїзда, щоб не збагачувати своїх катів. Як правило, це ставалося поблизу Треблінки. У межах установи шукати коштовності мали єврейські робітники, які, звісно, поклали частину їх у свої кишені. Ці коштовності вони згодом давали чоловікам з Травників, які мали право виходити за межі Треблінки, в обмін на їжу із навколишніх сіл. Чоловіки з Травників віддавали коштовності місцевим жінкам і повіям, які, схоже, приїжджали аж із Варшави. Отримавши венеричні захворювання, травничани зверталися по допомогу до єврейських лікарів серед робітників. Так постало особливе замкнуте коло місцевої економіки, що його один свідок згадував як оздоблену і занепалу «Європу»[563].

Завдяки таким зв’язкам єврейські робітники, які ще жили у 1943 році, щось знали про зовнішній світ і хід війни. Чоловіки з Травників, як правило, могли читати російською, і їм вдавалося отримувати радянську пропаганду і радянську пресу. Вони належали до мільйонів радянських громадян, що в тій чи іншій якості працювали на німців, отож, чули плітки. Вони знали про німецьку поразку під Сталінградом у лютому 1943 року, а отже, про неї дізналися і євреї. Робітники самі бачили, що у 1943 році перевезення сповільнилися, а отже, цілком слушно почали побоюватися, що причина їхнього існування скоро зникне. На той час переважна більшість польських євреїв були вже мертвими. Підозрюючи, що їхню установу скоро закриють, частина єврейських робітників 2 серпня 1943 року розпочала бунт, захопила зброю і підпалила деякі частини установи. Декілька сотень робітників утекли через діру в огорожі; декілька десятків цих осіб пережили війну. Серед них були Хіль Райхман та інші робітники, які написали мемуари про Треблінку[564].

Установу справді закрили 17 листопада 1943 року. Останніми її жертвами стали тридцятеро останніх єврейських робітників, які демонтували установу. Насамкінець їх поділили на групи по п’ятеро осіб і розстріляли. Кремацію кожної групи влаштовували ті євреї, що ще залишалися. Останню групу з п’яти осіб спалили чоловіки з Травників. Приблизно у цей же час німці розпочали масову розстрільну акцію проти інших єврейських робітників, які ще працювали в концентраційних таборах Генерал-губернаторства. У ході цієї операції, знаної як «Свято врожаю», загинуло близько 42 тисяч євреїв[565].

Сауль Куперганд, один із близько 50 вцілілих Треблінки, розумів, що «умови тут диктували числа». 265 040 варшавських євреїв, депортованих у ході Великої акції, ретельно полічили. За якісь чотирнадцять тижнів, що минули від 4 серпня до середини листопада, у Треблінці від газу загинуло принаймні 310 тисяч євреїв з Радомського району Генерал-губернаторства. У підсумку в Треблінці вбито близько 780 863 осіб. Більшість із них були польськими євреями із Генерал-губернаторства. Більшість із тих євреїв Генерал-губернаторства, що не загинули від газу в Бєлжці чи Собіборі, загинули у Треблінці. Загалом операція «Райнгард» забрала життя близько 1,3 мільйона польських євреїв[566].

Призначення Треблінки ставало дедалі зрозумілішим із продовженням війни. Це призначення