Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Німецька поліція наказувала єврейській поліції зібрати єврейське населення в певному місці на певний час. На початках євреїв нерідко приваблювали до місця збору обіцянками їжі або ж кращої праці «на Сході». Тоді, здійснюючи кількаденні облави, німці з єврейською поліцією блокували окремі райони чи окремі будинки і гнали їхніх Мешканців на місце збору. У більших містечках і містах, де треба було провести більш ніж одну облаву, ці заходи повторювалися з усе більшою жорстокістю. Німці прагнули виконати щоденні квоти заповнення поїздів і часом передавали ці квоти єврейським поліцаям, яким невиконання погрожувало втратою становища і життя. Під час і після акції гетто закривалося для того, щоб німецька поліція могла чинити грабунки без перешкод з боку місцевого населення[527].

Євреї, що досягали Бєлжця, були приречені. Вони прибували без зброї до закритої структури, були під охороною і не мали нагоди навіть усвідомити своє становище, не кажучи вже про початок відсічі проти німців і озброєних чоловіків із Травників. Так само, як і пацієнтам у «евтаназійних» осередках, їм повідомляли, що вони повинні зайти в певну будівлю для дезінфекції. їм казали зняти одяг і коштовності, пояснюючи, що їх теж дезінфікують і повернуть. Тоді їх голими зганяли в камери, які наповнювали окисом вуглецю. Із євреїв, що зійшли з поїзда у Бєлжці, вціліли лише двоє чи троє; загинуло орієнтовно 434 508. Вірт командував у Бєлжці до літа 1942-го і, схоже, виконував свої обов’язки відмінно. Після цього він служив головним інспектором Бєлжця і ще двох установ, збудованих за тим самим зразком[528].

У Люблінському районі Генерал-губернаторства ця система працювала майже безвідмовно. Депортації до Бєлжця з краківського району почалися дещо пізніше з подібними результатами. Євреї з Галичини постраждали від поєднання двох німецьких убивчих методів: з літа 1941 року їх розстрілювали; з березня 1942 року — душили газом у Бєлжці. Галичина лежала на схід від лінії Молотова-Рібентропа, отже, її євреї підлягали під розстріли; однак її приєднали до Генерал-губернаторства, тож її євреї підпадали також і під страту газом. Тома Гехт, галицький єврей, що вцілів, перелічив низку смертей, якими могли померти євреї в Галичині: двоє його тіток, один дядько і двоюрідний брат загинули від газу в Бєлжці; його батька, одного з братів, тітку, іншого дядька і двоюрідного брата розстріляли; ще один його брат загинув у робітничому таборі[529].

Тим часом Ґлобочників штаб і чоловіки з Травників побудували за зразком Бєлжця ще одну фабрику смерті в Люблінському районі. Постала вона у Собіборі, на північний схід від Любліна. Ця установа, що діяла з квітня 1942 року і вбивала докладно так само, як Бєлжець, вкоротила віку близько 180 тисячам євреїв і залишила по собі лише 40уцілілих. Разом зі своїми людьми Ґлобочник опанував усі необхідні для роботи установи процедури. Облави на людей з гетто провадили люди Гефле, німецька поліція і місцеві мешканці; порядок у таборах підтримував загін чоловіків із Травників, жменька німців і велика кількість єврейських робітників; масові вбивства відбувалися завдяки окису вуглецю, що подавався з мотору внутрішнього згорання[530].

Досягши у Бєлжці та Собіборі рівня смертності 99,99 %, 17 квітня 1942 року Гімлер наказав розпочати побудову третьої установи — цього разу у Варшавському районі Генерал-губернаторства. Спільно із загоном людей із Травників на місце біля села Треблінки відіслано команду осіб із досвідом «евтаназії». 1 червня 1942 року тут розпочалося будівництво фабрики смерті. Роботу виконували місцеві євреї, яких убито після завершення проекту. Нагляд над будівництвом здійснював черговий ветеран програми «евтаназії». Та на відміну від Франца Штанґля (у Собіборі) й Крістіана Вірта (у Бєлжці), Ірмфрід Еберль був не очільником поліції, а медиком. У минулому він очолював дві «евтаназійні» установи[531].

Еберль, видавалося, дуже радів з приводу свого найновішого завдання. «Справи у мене йдуть чудово», — писав він дружині під час побудови фабрики смерті в Треблінці. «Роботи дуже багато, і це весело». Коли робота над табором добігала кінця, він «тішився і пишався цим досягненням». Він радів, що люблінська модель Глобочника поширювалася на Варшаву[532].

Варшава, у якій жила більшість освічених класів Польщі і найбільша у Європі єврейська спільнота, була метрополією, якій не було місця у світогляді нацистів. Станом на весну 1942 року у варшавському гетто ще залишалося понад 350 тисяч євреїв.

Це було найбільше місто Генерал-губернаторства, але не його адміністративний центр. Генерал-губернатор Ганс Франк волів правити із Кракова, де забрав собі стародавній замок польських королів і вдавав із себе сучасного расового аристократа. У жовтні 1939 року він загнав «розв’язання» єврейської «проблеми» у глухий кут, коли перевіз євреїв до Люблінського району Генерал-губернаторства. У грудні 1941 року Франк сказав своїм підлеглим, що вони «мусять позбутися євреїв». Навіть тоді він не знав, як такого результату досягти. Але навесні 1942 року Франк знайшов рішення, яке йому запропонував Люблін. Відтепер Люблін мав стати не районом, що приваблюватиме до Генерал-губернаторства нових євреїв, а місцем, де євреїв, що вже тут жили, вбиватимуть. Це було бажане рішення. Чоловіки з Травників прибули до Варшави у лютому та квітні. Улітку 1942 року Франк передав контроль над працевлаштуванням євреїв, а тоді й над самими гетто в руки СС[533].

Привід для наступного загострення дало вбивство дуже високого командувача СС. Після Гітлера і Гімлера найважливішим творцем політики знищення євреїв був Райнгард Гайдрих. Крім цього, Гайдрих був типовим уособленням схильності нацистів надавати одній особі декілька посад. Коли він уже очолював головну службу безпеки Райху, його зробили головою протекторату Богемії та Моравії, анексованих до Німеччини у 1939 році чеських земель. 27 травня 1942 року він отримав поранення у ході замаху з боку чеха і словака на службі у британської розвідки — і 4 червня помер. Гітлера і Гімлера дратувала Гайдрихова звичка подорожувати без охорони, котра, на його думку, була йому непотрібна через популярність серед чехів. На чеських землях німці не провадили репресивної політики, що її можна було б порівняти з політикою в окупованій Польщі та Радянському Союзі; Гайдрих наголошено добре поводився з чеським робітничим класом[534].

Убивство Гайдриха означало втрату стратега «остаточного розв’язання», але здобуття мученика. Гітлер з Гімлером зустрілися і вели нараду третього, четвертого і п’ятого червня 1942 року. Надгробне слово виголосив Гімлер: «На нас лежить святий обов’язок помститися за його смерть, продовжити