Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Масові вбивства польських євреїв у Генерал-губернаторстві і в анексованих до Німеччини польських землях розпочалися через понад два роки німецької окупації і більш ніж через рік після того, як євреїв поселено у гетто. Цих польських євреїв задушено газом у шістьох великих установах, чотири з яких були на території Генерал-губернаторства, а ще дві — на анексованих до Райху землях. Установи ці — Хелмно, Бєлжець, Собібор, Треблінка, Майданек, Аушвіц — діяли в тому чи іншому поєднанні від грудня 1941 року до листопада 1944 року. Осердям убивчої кампанії на захід від лінії Молотова-Рібентропа була операція «Райнгард», що полягала в задушенні газом 1,3 мільйона польських євреїв у Бєлжці, Собіборі та Треблінці у 1942 році. Останнім розділом операції став Аушвіц, де газом задушено близько 200 тисяч польських євреїв і понад 700 тисяч євреїв з інших частин Європи. Більшість із них загинуло у 1943 і 1944 роках[514].
Витоки операції «Райнгард» криються у Гімлеровій інтерпретації Гітлерових бажань. Гімлер, який знав про успішні експерименти з газом над радянськими військовополоненими, поклав завдання створити нову газову установу для євреїв на свого клієнта Одила Ґлобочника. Сталося це приблизно 13 жовтня 1941 року. Ґлобочник був очільником СС та поліції у Люблінському районі Генерал-губернаторства. Саме цей район був важливим експериментальним майданчиком для расових утопій нацистів. Глобочник сподівався, що в його район депортують мільйони євреїв, яких він відправить на невільницьку працю в колоніях. Після нападу на Радянський Союз Ґлобочника поставлено на чолі виконання генерального плану «Ост». Хоча після того, як Радянський Союз витримав удар і грандіозний задум убивчої колонізації покладено до шухляди, Ґлобочник частково втілив його в життя у власному Люблінському районі, де 100 тисяч поляків виселено з їхніх домівок. Він прагнув загального «очищення Генерал-губернаторства від євреїв, а також від поляків»[515].
На кінець жовтня 1941 року Ґлобочник обрав місце для побудови нової газової фабрики — Бєлжець, що лежав безпосередньо на південний схід від Любліна. Зміни у планах щодо використання цього місця зраджують зсув у нацистських утопіях від убивчої колонізації до винищення як такого. У 1940 році Ґлобочник заснував табір невільницької праці у Бєлжці. Він гадав собі, що тут 2 мільйони євреїв вручну копатимуть протитанкові окопи. Такі фантазії він плекав через те, що одна з ранніх версій «остаточного розв’язання» передбачала депортацію європейських євреїв до Люблінського району. Зрештою, Ґлобочник у Бєлжці мусив змиритися з робочою силою лише у 30 тисяч євреїв. Свій оборонний проект він остаточно покинув у жовтні 1940 року. Роком пізніше, після розмови з Гімлером, він придумав інший спосіб використати надане йому місце для знищення євреїв[516].
Ґлобочник шукав і зрештою знайшов для німців спосіб убивати євреїв на захід від лінії Молотова-Рібентропа там, де німцям бракувало особового складу для масових розстрілів і де вони не хотіли озброювати поляків як допоміжні сили. Використання установи У Бєлжці вимагало лише жменьки німецьких командирів. Основну працю мали виконувати поневолені євреї. Охорону і роботу фабрики забезпечувало б головно ненімецьке населення, відібране з тренувального табору в Травниках у Люблінському районі. Першими робітниками з Травників стали поневолені солдати Червоної армії з таборів військовополонених. Ці люди були значною мірою радянськими українцями, хоча серед них траплялися і представники інших національностей Радянського Союзу, зокрема росіяни і навіть випадкові особи єврейського походження — відібрані, звісно, ненавмисне. Тією мірою, що їх можна було знайти, німці воліли використовувати радянських німців[517].
Зміна завдань для робітників у Травниках, як і зміни у застосуванні Бєлжця, виказувала переміну в утопіях Гітлера. За початковим задумом Ґлобочника, чоловіки в Травниках мали виконувати функцію поліцаїв у завойованому Радянському Союзі під німецьким командуванням. Оскільки Радянський Союз так і не вдалося завоювати, то цих людей можна було готувати для іншого спеціального завдання: експлуатації установ, у яких душитимуть газом євреїв Польщі. Коли їх набирали, чоловіки з Травників нічого не знали про загальний задум і не мали в цій політиці жодних політичних чи особистих інтересів. Польща була для них чужою країною, польські євреї — чужим народом. Слушно було б припускати, що вони мали глибоке зацікавлення в збереженні своєї роботи; завербування на неї врятувало їх від імовірної голодної смерті. Навіть якби, попри це, вони якимось чином мали відвагу опиратися німцям, то знали, що не можуть безпечно повернутися до Радянського Союзу. Вийшовши із Дулаґів та Шталагів, вони поклали на себе печать німецьких колаборантів.
У грудні 1941 року одягнені в чорні уніформи чоловіки з Травників допомагали будувати рампу і рейковий відтинок, що уможливлював залізничний зв’язок із Бєлжцем. Радянські громадяни постачали робочу силу для вбивчої політики німців[518].
Бєлжець не мав бути табором. У таборах люди ночують. Бєлжець мав бути фабрикою смерті, де євреїв убивали б після прибуття.
Така установа — куди людей привозили під оманливим приводом, казали їм, що вони мають іти в душ, а тоді вбивали окисом вуглецю, — вже мала німецький прецедент. Між 1939 і 1941 роками в Німеччині використовувалися шість установ, де вбивали людей неповносправних, психічнохворих та інших, яких вважали «не вартими життя». Після експериментального вбивства газом польських неповносправних у Вартелянді канцелярія Гітлера зорганізувала таємну програму вбивства німецьких громадян. Задіяними в ній були лікарі, медсестри й очільники поліції; одним із головних організаторів акції був особистий лікар Гітлера. Медично-науковий бік убивства був простим: окис вуглецю (CO) сполучається із гемоглобіном у крові значно краще за кисень (О2). Таким чином він не дозволяє червоним кров’яним тільцям виконувати свою звичну функцію постачання кисню в тканини. Жертв приводили начебто на медогляд, а тоді вели в «душові кімнати», де їх
