Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Попри нові наступи, єдиною переможною війною для німців у 1942 році була «війна» проти євреїв. Група армії «Північ» продовжувала облогу Ленінграда. Група армій «Центр» не наблизилася до Москви. Група армій «Південь» мала захопити Волгу і нафтові запаси Кавказу. Частина військ групи армії «Південь» дійшла до Волги в серпні 1942 року, але не змогла взяти Сталінград. Німецькі війська прорвалися через південну Росію до Кавказу, але до зими не добилися контролю над чільними районами. Цей наступ став останнім великим німецьким наступом на східному фронті. На кінець 1942 року німці вбили принаймні 209 089 євреїв у Білорусі. Однак убивства єврейських цивільних ніяк не зашкодили Червоній армії, ба навіть не сповільнили партизанів[489].
У 1942 році німці відчували брак особового складу в тилу й потребували тримати війська на фронті. Відтак вони прагнули підвищити ефективність антипартизанської війни. Головою антипартизанської кампанії в районах під цивільною владою Гімлер призначив Баха, місцевого вищого очільника СС та поліції. На практиці відповідальність за кампанію лягла на плечі його заступника Курта фон Готберга, п’яниці, чию кар’єру в СС урятував Гімлер. Готберг не отримав бойових поранень, але втратив частину ноги (і посаду в СС), коли на своєму автомобілі в’їхав у фруктове дерево. Гімлер заплатив за його протез і поновив його на посаді. Призначення до Білорусі стало для Готберга нагодою довести свою відвагу, і за цю нагоду він ухопився. Після поліційного вишколу, що тривав лише місяць, Готберг сформував власну бойову групу, яка діяла від листопада 1942 по листопад 1943 року. За перші п’ять місяців кампанії його солдати доповіли про вбивство 9 432 «партизанів», 12 946 «підозрюваних у партизанській діяльності» і близько 11 тисяч євреїв. Іншими словами, бойова група розстрілювала в середньому по двісті осіб щодня. Майже всі вони були цивільними[490].
Усі інші з’єднання за кількістю скоєних звірств перевершила спеціальна СС-команда Дірлевангера, що прибула до Білорусі в лютому 1942 року. У Білорусі, та й на всіх театрах Другої світової війни мало хто міг зрівнятися з Оскаром Дірлевангером за рівнем жорстокості. Він був схильним до насильства алкоголіком і наркоманом. Після Першої світової війни належав до правих збройних утворень у Німеччині й початок 1920-х років провів за тортурами над комуністами й написанням дисертації з планової економіки. У 1923 році він вступив до нацистської партії, але скомпрометував своє політичне майбутнє через дорожні аварії та сексуальні зв’язки з неповнолітньою. У березні 1940 року Гімлер постановив його на чолі спеціальної «бригади браконьєрів». Ця частина складалася зі злочинців, ув’язнених за полювання на чужу власність. Деякі з високопоставлених нацистів романтизували цих солдатів, бачачи в них чистий примітивний німецький тип, що противиться тиранії закону. Цих мисливців спершу відіслано до Любліна, де до частини приєдналися інші злочинці, зокрема вбивці й особи клінічно божевільні. У Білорусі Дірлевангер зі своїми мисливцями воював із партизанами. Та частіше вони вбивали цивільних у віддалених селах. Улюблений метод Дірлевангера полягав у тому, щоб зігнати населення села в стайні, підпалити стайню, а тоді з кулеметів розстрілювати всіх, хто намагатиметься втекти. Виконуючи свої обов’язки в Білорусі, вояки Дірлевангера вбили принаймні 30 тисяч цивільних[491].
Дірлевангерова частина була однією із низки утворень Waffen-SS та поліції порядку, скерованих до Білорусі для підкріплення пошарпаного регулярного війська. На кінець 1942 року німецькі солдати були надзвичайно виснажені. їх переслідувало усвідомлення поразки, не стримували звичні законні обов’язки перед цивільним населенням, а до того ж, їм наказано ставитися до партизанів із максимальною жорстокістю. Настановлені на антипартизанську боротьбу солдати мусили боротися з ворогом, що міг з’явитися й зникнути будь-якої миті, а також знав місцевість так, як не знали її вони. Тепер солдати Вермахту співпрацювали з поліцією і СС, чиє чільне завдання протягом довшого часу полягало в масовому вбивстві цивільних, передовсім євреїв. Усі знали, що вони мали знищувати партизанів. За таких обставин рівень загибелі серед цивільних мусив бути жахливо високим, незважаючи на деталі німецької тактики.
Головні німецькі акції середини 1942 року, так звані великі операції, мали своєю метою вбивати білоруських цивільних на додачу до білоруських євреїв. Неспроможні подолати партизанів, німці вбивали людей, що могли сприяти їхній боротьбі. Частинам оголошувано щоденну квоту вбивств, яку вони виконували шляхом оточення сіл і розстрілу більшості чи всіх їх мешканців. Вони розстрілювали людей над ровами. У випадку Дірлевангера і тих, хто наслідував його приклад, людей палили у стайнях або ж підривали, змушуючи розчищати мінні поля. Восени 1942 і на початку 1943 року німці ліквідували гетто і цілі села, що асоціювалися з партизанами. В ході операції «Болотяна лихоманка» бригада Дірлевангера вбила 8350 євреїв, які ще жили у гетто в Барановичах. Після цього бригада вбила ще 389 «бандитів» і 1 274 «підозрюваних у бандитизмі». Очолював ці напади Фрідріх Єкельн, вищий очільник СС та поліції райхскомісаріату Остлянд — той самий, що зорганізував масові розстріли євреїв у Кам’янці-Подільському в Україні, а також ліквідацію ризького гетто в Латвії. Операція «Горнунґ» у лютому 1943 року розпочалася з ліквідації слуцького гетто, тобто із розстрілу близько 3 300 євреїв. На південний захід від Слуцька німці вбили ще близько 9 тисяч людей[492].
На початок 1943 року населення Білорусі, особливо молоді чоловіки, потрапило в осердя смертельної боротьби між німецькими силами і радянськими партизанами, що зводила до абсурду ідеологію обох сторін. Німці, які відчували брак особового складу, вербували в поліційні сили (і в «самооборонну» міліцію) місцевих чоловіків. Чимало з них перед війною були комуністами. Зі свого
