Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер

Тут не було сірого прошарку, межевої зони, маргінального простору; до цієї ситуації годі було застосувати заспокійливі кліше соціології масового вбивства. Усе було чорним на чорному. Німці вбивали євреїв як партизанів, і численні євреї стали партизанами. Євреї, що стали партизанами, сприяли радянському режимові й брали участь у радянській політиці накликання помсти на цивільне населення. Партизанська війна в Білорусі була гротесковим спільним зусиллям Гітлера та Сталіна, які разом ігнорували закони війни та інтенсифікували конфлікт за лініями фронту. Після провалу операції «Барбароса» та операції «Тайфун» німці були приречені. Початкова антипартизанська політика, як і численні інші чинники німецького планування, залежала від швидкої й тотальної перемоги. Особового складу вистачало на вбивство євреїв, але не на боротьбу з партизанами. За браком достатньої кількості особового складу німці вдалися до вбивств і залякування. Терор слугував для помноження сил — та, зрештою, помножив сили Сталіна.

Існував радянський партизанський рух, а німці намагалися його придушити. Та на практиці німецька політика була просто масовим убивством. Один звіт Вермахту повідомляв про розстріл 10 431 партизана, але здобуття лише 90 автоматів. Це означало, що майже всі вбиті насправді були цивільними. Заподіявши свої перші 15 тисяч смертей, спеціальна команда Дірлевангера втратила лише 92 солдатів. Без сумніву, багато з них загинуло від дружнього вогню і п’яних нещасних випадків. Подібне співвідношення можливе лише тоді, коли жертвами є беззбройне цивільне населення. Під прикриттям антипартизанських операцій німці убивали білоруських (чи єврейських, чи польських, чи російських) цивільних у 5 295 різних населених пунктах окупованої радянської Білорусі. Декілька сотень із цих сіл і містечок спалено дощенту. Загалом у ході антипартизанської кампанії німці вбили близько 350 тисяч осіб, з яких принаймні 90 % були беззбройними. Німці вбили у Білорусі півмільйона євреїв, 30 тисяч з яких загинули від антипартизанських операцій. Було незрозуміло, як саме числити ці тридцять тисяч осіб: як євреїв, що загинули в ході «остаточного розв’язання», чи як білоруських цивільних, що загинули від антипартизанських відплатних акцій? Німці й самі часто не робили розрізнення з причин дуже практичних. Як написав у своєму щоденнику один німецький командувач: «Спалених у будинках і бункерах бандитів і євреїв не рахували»[508].

Із 9 мільйонів осіб, що мешкали на території радянської Білорусі у 1941 році, близько 1,6 мільйона вбили німці в акціях не на полі битви. До цього числа увійшли близько 700 тисяч військовополонених, 500 тисяч євреїв і 320 тисяч осіб, зачислених до партизан (які в абсолютній більшості були беззбройним цивільним населенням). Ці три загальні кампанії становлять три найбільші німецькі злочини у східній Європі, і разом вони вдарили по Білорусі з величезною силою і жорстокістю. Ще декілька сотень тисяч мешканців радянської Білорусі загинули в бою як солдати Червоної армії[509].

До загальної кількості смертей доклалися і радянські партизани. Станом на 1 січня 1944 року вони доповіли про вбивство 17 431 осіб як зрадників на території радянської Білорусі; це число не містить цивільних, убитих з інших причин, ані цивільних, убитих впродовж наступних місяців. Загалом партизани у Білорусі вбили десятки тисяч людей у власних акціях помсти (або ж як класових ворогів у відібраних від Польщі західних регіонах). Ще декілька десятків тисяч осіб, що мешкали в цьому регіоні, з певністю загинули після арештів, здійснених під час радянської окупації 1939–1941 років, особливо під час радянських депортацій 1940–1941 років, чи то в дорозі, чи в Казахстані[510].

2 мільйони осіб — таким є розважливе й обережне припущення щодо кількості загиблих на території нинішньої Білорусі під час Другої світової війни. Ще понад мільйон осіб утекли від німців, а ще 2 мільйони депортовано як підневільну робочу силу або ж з інших причин виселено з місць початкового мешкання. Починаючи з 1944 року, комуністи виселили ще чверть мільйона осіб до Польщі і ще десятки тисяч — до ҐУЛАҐу. На кінець війни половину населення Білорусі вбито або переселено. Подібного не можна сказати про жодну іншу європейську країну[511].

Наміри німців були страшнішими за їх досягнення. Заморені голодом військовополонені в мінському Шталагу 352 та інших таборах військовополонених становили лише частину смертей, що їх передбачав «план голоду». Чистки селян відбувалися на меншій шкалі, аніж масова депопуляція Білорусі, що її передбачав генеральний план «Ост». Близько мільйона білорусів зазнали експлуатації як підневільна робоча сила, хоч їх не завжди запрацьовували до смерті, як передбачалося. Могилів, де почалося масове винищення міських євреїв і де проводилися антипартизанські навчання, мав стати великою фабрикою смерті. Нею він не став; крематорії, що їх СС замовив для Могилева, зрештою, схоже, опинилися в Аушвіці. Мінськ теж мав стати місцем фабрики смерті з власними крематоріями. Після завершення вбивств саме місто мали зрівняти із землею. Вільгельм Кубе мріяв про побудову на місці Мінська німецького поселення Асгард — на честь мітичної домівки скандинавських богів[512].

Єдиною з нацистських утопій, яку було зреалізовано, стало знищення євреїв, хоча й воно відбулося не цілком так, як планували німці. У Білорусі, як і деінде, «остаточне розв’язання» стало тим злочином, що у здійсненні набрав радикальніших форм, аніж у задумі. Радянські євреї мали загинути від виснаження, будуючи німецьку імперію, або ж зазнати виселення далі на схід. Це виявилося неможливим; більшість із євреїв на сході загинули там, де жили. У Мінську було декілька винятків: євреї, що втекли й уціліли, часто коштом участі в спіралі масового насильства; а також євреї, яким зберегли життя як робочій силі, — вони загинули трохи пізніше від інших і часом на більшій відстані від дому. У вересні 1943 року деяких із останніх євреїв Мінська вивезено на захід, на землі окупованої Польщі, в установу під назвою «Собібор»[513].

Там вони побачили фабрику смерті, незнану навіть у Білорусі, де, здавалося, вже відкрилися всі земні жахіття.

Розділ 8. Нацистські фабрики смерті

Німецька окупація коштувала життя 5,4 мільйонам євреїв. Майже половину з них убито на схід від лінії Молотова-Рібентропа, переважно кулями, іноді газом. Решта загинула на захід від лінії Молотова-Рібентропа, переважно від газу, іноді від куль. На схід від лінії Молотова-Рібентропа впродовж другої половини 1941