ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Візьміть до уваги, що найдобріший наглядач, Джефф Лендрі, працював у нічні зміни разом із найжорстокішим наглядачем, Гельманном, і він жодного разу навіть не спробував сказати Гельманнові, що варто охолонути, тому що це «тільки експеримент», що немає потреби завдавати стільки болю хлопцям, які лише грають роль «в’язнів». Навпаки, Джефф, про що можна судити з його власних оцінок ситуації, страждав мовчки — разом з іншими в’язнями. Якби він скеровував свою енергію від докорів совісті в конструктивні дії, то це могло б значно пом’якшити вплив щоразу більшого насильства під час його нічних змін.
Упродовж багатьох років викладання в різних університетах я помітив, що студенти рідко переймаються владою як такою, адже ми живемо в світі, де інтелект і сумлінна праця дають можливість досягати поставлених цілей. Влада стає проблемою, коли люди або мають надмір влади, або прагнуть встановити владу, або мають недостатньо і прагнуть здобути більше. Однак для багатьох влада стає самоціллю, адже відкриває перед нами так багато можливостей. Колишній державний службовець, Генрі Кіссинджер, описує цю спокусу як «афродизіак влади». Молоді та чарівні жінки часто вважають літніх і некрасивих чоловіків привабливими тільки через те, що ті наділені владою.
ПАТОЛОГІЇ В'ЯЗНІВ
Хоч де б людина перебувала проти своєї волі — це для неї в'язниця.
Епіктет, «Бесіди» (II ст. по Р. Хр.)
Нашою первинною метою було не так дослідити поведінку наглядачів, як оцінити змогу в’язнів адаптуватися до свого нового і безправного статусу. Того літа я цілковито занурився в психологію тюремного середовища і був одним із викладачів цієї дисципліни в Стенфордському університеті. Я був на боці в’язнів. Карло Прескотт вразив нас яскравими історіями про зловживання владою і приниження від рук наглядачів у справжніх тюрмах. Від інших колишніх ув’язнених ми з перших уст почули реальні страшні історії про сексуальне насильство одних в’язнів над іншими та протистояння між тюремними «бандами». Саме тому Крейґ, Курт і я глибоко в душі співчували в’язням, сподіваючись, що вони зможуть встояти проти тиску наглядачів і зберегти власну гідність, попри падіння статусу, з яким їм доведеться змиритися. Я уявляв себе самого в ролі мудрого і сильного в’язня з кінофільму Пола Ньюмена «Холоднокровний Люк». Та уявити себе в ролі його наглядача я не зміг би[180].
Ми були приємно здивовані тим, як швидко в’язні почали бунтувати і протестувати проти чорної роботи, яку наглядачі примушували їх виконувати. Вони зневажливо ставилися до нав’язаних правил і виснажливих перекличок. Їхні очікування стосовно того, що вони будуть досліджувати «тюремне життя», про яке йшлося в нашому оголошенні, не справдилися. Вони очікували, що будуть кілька годин на день виконувати якусь роботу, а у вільний час читати, відпочивати, грати в ігри і заводити нові знайомства. Насправді спочатку наш план був саме таким — до того, як в’язні розпочали бунт, а наглядачі стали брати все під свій контроль. Ми навіть збиралися влаштовувати для них вечірні кіноперегляди.
В’язні були дуже пригнічені постійними знущаннями, які не припинялися ні вдень, ні вночі, браком приватності через постійні спостереження наглядачів, свавільно встановленими правилами та покараннями і необхідністю перебувати в тісних камерах. Коли в’язні почали бунт, наглядачі звернулися до нас по допомогу. Ми ж їм дали чітко зрозуміти, що не збираємося втручатися: все в їхніх руках. Ми були лише спостерігачами. На тому етапі експерименту я ще не позиціював себе як того, хто все контролює. Я радше посів позицію спостерігача, прагнучи побачити, як будуть діяти наглядачі в цій надзвичайній ситуації.
Нервовий зрив Даґа (8612), одного з ініціаторів бунту, заскочив нас усіх зненацька. Ми всі були вражені його гучним висловленням незадоволення стосовно поводження з в’язнями. Навіть коли він викрикнув: «***ане дослідження! Це ж ***ана імітація, експеримент! Це не в’язниця. Нах** Зімбардо!» — я не міг йому допомогти, але був захоплений його хоробрістю. Ми не могли змусити себе повірити, що він насправді так сильно страждає. Пригадайте мою першу розмову з ним, коли він хотів вийти з експерименту. Я запропонував йому стати стукачем взамін на пом’якшене ставлення наглядачів.
Пізніше Крейґ Гейні прийняв складне рішення: звільнити Даґа (8612) лише після 36 годин від початку участі в експерименті. Причина — нервовий зрив Даґа (8612):
Як організатори експерименту ми не очікували, що станеться щось подібне, і не мали плану дій на випадок такої ситуації.
З іншого боку, ми усвідомлювали, що на цього хлопця звалилося більше, ніж ми могли передбачити... Саме тому я віддав перевагу етичному і гуманному рішенню — звільнити в’язня 8612. Чим ми можемо пояснити те, що наші очікування не справдилися? Чому для учасників експерименту це було таким стресом? Крейґ пригадав де які наші помилки:
Ми швидко вхопилися за пояснення, яке видавалося нам не тільки обнадійливим, а й правдоподібним. Мабуть, Даґ зламався, тому що був надто слабким, або в нього були якісь особистісні дефекти, через що він був надто чутливим і надто сильно перейнявся тим, що відбувалося. Ми дійсно хвилювалися, що погано відібрали людей для експерименту і не помітили певних вад у декому з учасників. І лише трохи згодом ми оцінили всю іронію ситуації: для пояснення такої поведінки ми обрали диспозиційну теорію особистості, яку саме й збиралися спростувати, і навіть не спробували пояснити поведінку впливом ситуаційних змінних[181].
Повернімося ще раз до поведінки Даґа (8612), щоб зрозуміти, наскільки він був спантеличеним:
Я вирішив вийти з експерименту, але потім поговорив з вами, і ви сказалі «ні» і намахали мене. І коли я повернувся в експеримент, я зрозумів, що ви мене намахали, і був на вас дуже злий. Тому я почав розробляти схеми для втечі, хай там що. Одним із найпростіших способів, який не нашкодив би ні людям, ні обладнанню, було зімітувати нервовий зрив, що я і зробив. Коли я був у камері, то спеціально почав психувати.
Але, знаючи, що мені влаштують зустріч із Джаффе, я не хотів витрачати всю енергію відразу. Я знав, що можу справити на нього таке враження, що мене випустять. Навіть коли я був розстроєний, я
