Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

українського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих українських властей. Хоча не всі його заходи щодо піднесення економічного добробуту краю й полекшення становища населення були доведені до кінця, проте Гетьманщина вільніше зітхнула й відпочила після страшного терору, під яким вона жила майже двадцять років.

Література до розділу 8

Ол. Грушевський, По катастрофі 1708 року. Розкватирування російських полків на Україні, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 78, Львів 1907; його ж: Воєнні роботи; там же, т. 80, Львів 1907.

Ол. Радакова, Українські козаки на Ладозькім каналі, там же; т. 12, Львів 1896.

В. Дубровський, Про гилянський похід 1725 року, «Ювілейний Збірник на пошану М. Грушевського», т. І, Київ 1928.

Типові представники старшини по-мазепинських часів:

А. Лазаревскій: Очерки малороссійскихъ фамилій: Галаганы, «Русскій Архивъ», 1875, т. І; Кочубеи, там же, 1876 кн. XII; його ж: Семья Скоропадскихъ, «Историческій ВЂстникъ», 1880, кн. II; його ж: Люди Старой Малороссіи: Милорадовичи, «Кіевская Старина», 1882, кн. III; Марковичи, там же, 1884, кн. І.

В. Модзалевскій, ґенеральный судья Иванъ Чарньшъ й его родъ, там же, 1904, кн. III-V.

С. Моравскій, Федоръ Лисовскій 1709-1722, там же, 1891, кн. IX і X.

Ор. Левицький, 3 ростриги сотник, «Літер.-Наук. Вістник», 1918, кн. І.

Т. Коструба, Гетьман Іван Скоропадський, Львів 1932.

В. Модзалевскій, Слухи о назначеніи Кантакузина гетманомъ Малороссіи (1718), «Кіевская Старина», 1904, кн. VI.

С. Соловьевъ, Исторія Россіи, тт. 18 і 19 (книга IV), вид. «Общественная Польза».

Економічне життя Гетьманщини після Мазепи:

І. Джиджора, Економічна політика російського правительства супроти України в 1710-1730 роках, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка» тт. 97, 101, 103 і 105, Львів 1910-11 і окремо; передруковано в збірці: Ів. Джиджора, «Україна в першій полов. XVIII віку», Київ 1930.

М. Слабченко, Хозяйство Гетманщины въ XVII-XVIII ст., т. 3, Очерки торговли и торговаго капитализма, Одеса 1923.

В. Руднев, Фінансовий стан Гетьманщини за Петра І, «Науковий Збірник за рік 1925», вид. Історичної Секції Укр. Акад. Наук, Київ 1926.

Мик. Тищенко, Нариси історії зовнішньої торговлі Стародубщини в XVIII ст., «Записки Іст.-Філол. Від. Укр. Акад. Наук», т. XXVI, Київ 1931; його ж: Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччю, в звязку з зовнішньою торговлею України в XVIII ст., «Історично-Ґеоґрафічний Збірник», вид. Укр. Акад. Наук, Київ 1931.

В. Дубровський, До питання про міжнародню торговлю України в першій чверті XVIII ст., «Записки Істор.-Філол. Відд. Укр. Акад. Наук», т. XXVI, Київ 1931.

Д. Олянчин, До історії торговлі Руси-України з Балтикою, зокрема ж Стародуба з Кеніґсбергом наприкінці XVII і поч. XVIII ст., Жовква 1932.

А. Оглоблинъ, Очерки исторіи украинской фабрики. Мануфактура въ ГетманщинЂ, Київ 1925.

В. Модзалевський, 3 історії книги на Україні, «Книгарь», 1918, ч. V.

M. Тищенко, 3 історії торговлі книжками в XVIII ст., «Україна», 1929, липень-серпень.

Малоросійська Колєґія й Павло Полуботок:

А. Ефименко, ДвЂнадцать пунктовъ Вельяминова, «Кіевская Старина» 1888, кн. II і збірн, «Южная Русь», т. II, Петербурґъ 1905.

І. Джиджора, Реформи Малоросійської Колєґії на Україні в 1722-23 р., «Ювілейний Збірник M. Грушевського», Львів 1906, і в книзі «Україна в першій полов. XVIII в.», Київ 1930.

А. Лазаревскій, Павелъ Полуботокъ, «Русскій Архивъ» 1880, кн. I.

H. Koстомаровъ, Павелъ Полуботокъ, «Собраніе Сочиненій», кн. 5, т. XIV, Петербурґъ 1905.

Я. Ш(ульгин), Павелъ Полуботокъ, полковникъ черниговскій, «Кіевская Старина», 1890, кн. XII.

В. Модзалевскій, П. Л. Полуботокъ, «Русскій Біоірафическій Словарь» (Плавильщиковъ-Примо), і окремо, Петербурґъ 1904.

M. Василенко, Павло Полуботок, «Україна», Київ 1925, кн. VI.

С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. 22-23.

Гетьманування Апостола:

Ів. Джиджора, Нові причинки до історії відносин російського правительства до України в 1720 і 1730 рр., «Записки Наук. Тов, ім. Шевченка» т. 61, Львів 1904 і в збірці «Україна в першій полов. XVIII в.», Київ 1930.

Е. Радакова, Гетманъ Д. Апостолъ въ роли колонизатора, «Кіев. Стар.», 1891, кн. VI.

Пр. Нечипоренко, Про «порції»та «рації» на Гетьманщині 1725-1750 р., «Записки Істор.-Філологичного Відділу Укр. Академії Наук», т. XX, Київ 1928.

В. Mякотинъ, Очерки соціальной исторіи Украины въ XVII-XVIII вв., т. І, в. II, Прага 1926.

С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. 23.

Розділ 9

...

Друга Малоросійська Колєґія. Російсько-турецька війна 1734-1740 років та її тяжкі наслідки для гетьманщини. Кирило Розумовський гетьманом. Напрямок його діяльности. Судові реформи. Зріст значіння старшини. Скасування гетьманщини. Петро Румянцев малоросійським ґенерал-ґубернатором. Скасування української автономії. Історичне значіння гетьманщини.

Ще за життя Данила Апостола російський уряд вирішив не допускати по його смерті вибору нового гетьмана й повернутися до системи Малоросійської Колєґії. Апостол, умираючи, хотів був передати владу ґенеральній старшині, але з Петербурґу прийшов наказ перебрати правління по смерті гетьмана царському при ньому резидентові, ґенералові Наришкіну. Зараз же по смерті Апостола відбулася в Петербурзі нарада членів уряду, на якій винесено ухвалу, апробовану царицею Анною, щоб нового гетьмана не вибирати, а доручити управу Гетьманщиною Малоросійській Колєґії, як це вже було після Скоропадського. Ухвалу про невибір гетьмана рішено держати в тайні, щоб не викликати незадоволення на Україні.

Нова Малоросійська Колєґія, під офіційною назвою «Правління Гетьманського Уряду», складалася з шістьох осіб, із них троє москалів: ґенерали князь Ґаховський і князь Барятинський та полковник Ґурьєв, і троє українців: ґенеральний суддя Михайло Забіла, ґенеральний осавул Хведір Лисенко і ґенеральний підскарбій Андрій Маркович; їм звелено сидіти «в равенстві», москалям з правого, українцям з лівого боку столу. Та, не вважаючи на таку формальну «рівність», фактичним правителем зробився князь Шаховськой. «Правлінню Гетьманського Уряду» наказано правити на основі «Рішительних пунктів» Апостола, але князь Шаховськой поруч явної дістав іще таємну інструкцію від самої цариці, де йому наказувано старатись, щоб українці зближувалися з москалями, беручи мішані шлюби, й рівночасно перешкоджати тому, щоб козацька старшина зближувалася з білоруською шляхтою на Смоленщині. Так само рекомендувалося не допускати зближення й шлюбів з польською й українською шляхтою з правого берега Дніпра, який залишався під Польщею. Між іншим, на основі цієї секретної інструкції виключено з української служби білоруського шляхтича Пассека, який мав посаду в ґенеральнім суді.

Одним із перших кроків нового уряду було поновлення заходів коло кодифікації українських законів. Справа законів на лівобережній Україні знаходилася в досить хаотичному стані. За офіціяльний кодекс уважали Литовський Статут, складений іще в XVI