Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

допомогою Мініха, а за пару місяців була усунута й сама Анна Леопольдівна, й престол заняла царівна Єлизавета, дочка Петра І. Її вступ на престол означав упадок німецької партії при дворі й прихід до влади національної російської партії. А заразом він означав також початок кращої ери й для України. Річ у тому, що Єлизавета, ще бувши царівною, ввійшла в велику приязнь із українцем Олексою Розумовським, із яким пізніше взяла шлюб. Сам Олекса Розумовський був простий козак з-під Козельця на Чернігівщині, його за гарний голос взяли до придворної царської капели до Петербурґу. Тут на нього звернула увагу Єлизавета, і він скоро став дуже близькою до неї людиною й приняв живу участь у державному перевороті, який доставив Єлизаветі престол. Розумовський був обсипаний милостями і досяг найвищого становища в державі. Але він не надуживав свого становища. Людина від природи добра й мяка, він нікому не робив зла й цим дуже корисно відріжнявся від царських фаворитів, яких так багато знає XVIII століття, коли в Росії майже безпереривно одна за одною панувало пять жінок. Розумовський зумів викликати в Єлизавети симпатії й до України. В 1744 році Єлизавета зробила подорож на Україну, щоб поклонитися київським святиням. Населення зустрічало її дуже радісно, й вона була дуже зворушена цим. У Київі козацька старшина звернулася до неї з проханням відновити гетьманство. В наступному році приїхала до Петербурґу спеціяльна українська делегація з тим самим проханням. Єлизавета прийняла делегацію прихильно й пообіцяла, що її прохання буде задоволене. При дворі було вже рішене відновлення гетьманства і вже був знайдений бажаний кандидат: цим кандидатом був молодий брат Розумовського Кирило. Кирило був висланий на науку за кордон, і дожидали тільки, щоб він досяг відповідного віку, щоб мати змогу заняти призначене для нього високе становище.

Тимчасом у режимі, що його практикував російський уряд супроти України, були зроблені деякі полекші. Коли в 1746 р. помер президент Малоросійської колєґії Бібіков, то наступника йому вже не було призначено, й краєм правила сама Колєґія. З України були виведені російські полки, які стояли в ній постоєм; був дозволений вільний торг збіжжям; у 1745 році відновлено київську митрополію: по смерті митрополита Йосафа Кроковського російський уряд не дозволяв вибирати нового митрополита, щоб звести Україну на становище звичайної єпархії. В Київі залишався лише звичайний архиепископ. Тепер було дозволено висвятити архиепископа Рафаїла Зборовського на митрополита київського. Нарешті в 1747 році оголошено царську грамоту про вибір гетьмана, та аж на початку 1750 р. переведено в Глухові з надзвичайною урочистістю самий вибір. Розуміється, одиноким кандидатом був Кирило Розумовський: всі знали, що така була воля цариці. Влітку 1750 року Розумовський вїхав до Глухова.

Новому гетьманові було всього 22 роки. Він був звичайний сільський хлопець і пас худобу своїх батьків, коли розпочалася казкова карієра його старшого брата в Петербурзі. Пятнадцятилітнього хлопця викликали до столиці і, щоб дати йому освіту й навчити поводитись у високім товаристві, його виряджено за кордон. За наставника дано йому адюнкта петербурзької Академії Наук Тєплова. Кирило Розумовський побував у Німеччині, Франції, Італії, слухав викладів у Берліні та Ґеттінґені. В 1745 р. він повернувся до Петербурґу й був призначений президентом Академії Наук. Йому було тоді всього 18 літ. Ще за кілька літ він був уже гетьманом України. Цариця одружила його з своєю племінницею Наришкіною.

Молодий гетьман своєю вдачею нагадував свого старшого брата, чоловіка цариці. Це була людина добра й лагідна. Розумовський устиг призвичаїтися до петербурзького двору й перейнятися його інтересами Одначе він зберіг любов до своєї батьківщини, любив українську мову (один із поетів XVIII віку, Опанас Лобисевич, присвятив йому, як любителеві української мови, український переклад екльоґ Верґілія), пісню, взагалі побут, хоч усе це в його очах і було провінціялізмом у порівнянні з життям, до якого він звик у Петербурзі. Він нудився в скромному Глухові й при кожній нагоді старався виїздити до Петербурґу й подовше там залишатись. Із своєї глухівської резиденції він намагався зробити маленький Петербурґ: при цьому появилися в Глухові італійська опера, кавярні, французькі пансіони, французькі моди; гетьманський будинок був збудований у стилі західньо-европейських королівських палаців і кругом його розведений англійський парк. Глухів прикрасився взагалі гарними будівлями, серед яких визначався величезний будинок Ґенеральної Канцелярії. Незадоволений із положення Глухова Розумовський хотів перенести свою резиденцію до Батурина, який стояв у гарному місці на високому березі Сейма. Він уже дістав згоду на це російського уряду й заходився забудовувати Батурин «національними строєніями»; у Батурині мав бути відкритий і університет. Але скасування гетьманства в 1764 році не дало здійснитися цим плянам.

Разом із Розумовським виїхав на Україну і його колишній учитель Григорій Тєплов. Цій людині звичайно приписували великий вплив на гетьмана і вважали, що він трохи чи не сам правив поза плечима Розумовського Україною. Складена ним записка «О непорядках в Малоросії» (опублікована в частині Кулішем у 1857 році, а цілком Василенком у 1909 р.), де Тєплов дуже різко критикував політичний і суспільний устрій Гетьманщини, вважалася в старій українській історіографії за привід, який використала цариця Катерина II для скасування гетьманства і взагалі автономії України. Самого ж Тєплова вважали трохи не за приятеля українського народу, який він ніби то хотів оборонити від утисків старшини. Та новіші досліди (М. Василенко, Ір. Черкаський) довели, що з Тєплова був ніякий приятель українського народу, та що він зовсім не відогравав при Розумовськім якоїсь рішаючої політичної ролі, а був просто управителем маєтків гетьмана й кермував його господарськими справами.

Хоча Розумовський і тягнув своїми інтересами до петербурзького двору, треба проте признати, що він таки дбав, як умів, за добро батьківщини, використовуючи свої звязки при царському дворі та прихильне відношення до України цариці Єлизавети. Він добився того, що завідування справами України й зносини з нею були передані з Сенату до колєґії закордонних справ, добився й того, що Київ був знов підпорядкований гетьманові, так само і Запорожжя. Але тяжче йому було відстоювати фінансову автономію України. Царським наказом 1754 року наказано було гетьманові подавати відомості про прибутки й видатки українського державного скарбу. Розумовський протестував проти такої контролі над українськими фінансами, покликався навіть на Богдана Хмельницького й Дорошенка, але добитися усунення цієї контролі не міг, так само, як не досягнув і відміни царського наказу того ж 1754 р. про скасування евекти та індукти, від чого гетьманський скарб тратив коло 50.000 карбованців річного прибутку. В наступному 1755 році були скасовані внутрішні податки, які гальмували внутрішній