Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

В 1763 році гетьман скликав до Глухова «Ґенеральні збори», справжній шляхетський сойм, і цей сойм затвердив реформу судівництва. Віддаючи суд цілком у руки шляхетського стану, ця реформа ще більше зміцняла упривілейоване становище козацької старшини. Тимчасом значно поліпшилося в соціяльному розумінні становище шляхетського стану в самій Росії, де він називався дворянством. При вступі на престол цариці Анни йому вдалося досягти частково емансипації від тяжкої обовязкової державної служби, а також певної забезпеки своїх спадкових прав. Протягом царювання Єлизавети емансипація російського дворянства від обовязків і збільшення його прав та привілеїв робили дальші кроки силою факту. Ближчі часи, вже за царювання наслідників Єлизавети, принесли законне затвердження упривілейованого становища дворянства. Це все не могло залишитися без впливу й на українську шляхту, котра скоро побачила, що російське дворянство, не маючи назовні тих політичних прав, які давала українській шляхті автономія Гетьманщини, фактично вже випереджує цю шляхту на дорозі здобуття соціяльно-економічних привілеїв. Покищо українська шляхта старається остаточно закріпити за собою володіння земельними маєтками й звязане з цим володінням право на селянську працю. За Розумовського було вже значно обмежене право вільного переходу селян і тим прикріплено їх до панських маєтків. Вже було недалеко й до формального обернення селян у кріпаків у звичайному розумінні цього слова. Таким робом соціяльні реформи за гетьманування Розумовського мали чисто реакційний характер.

Заслуговують згадки спроби Розумовського реформувати українську армію через заведення одностайного узброєння й уніформи (сині мундири з червоним коміром, білі штани, шапки ріжного кольору по полках; зброя — рушниця, шабля й спис; кожен козак мав коня), а також військового навчання на західньо-европейський зразок. Була поліпшена артилерія й заложено велику порохівню в Шостці коло Глухова. За почином лубенського полковника Кулябки по всіх полках заведено обовязкове навчання козацьких синів — окрім загальної ще й спеціяльної військової науки, т. зв. «воїнської екзерциції». Вже згадувано вище про заходи Розумовського коло заснування університету в Батурині. Але дні самого гетьманського правління були вже пораховані.

В 1761 році померла цариця Єлизавета. Коротке царювання її наслідника Петра III, сина голштинського герцоґа, ознаменувалося для України всього лиш одним епізодом, а саме: припинивши війну з Прусією й цим вирятувавши її від загибелі, Петро III мав намір розпочати війну з Данією в інтересах своєї рідної Голштинії. Задля цього спочатку був оповіщений набір охотників до окремого корпусу, який мав перший рушити в похід. Цей набір переводився на Україні й тисячі української молоді записалося до так званих «голштинців» та рушило на північ. Але тимчасом наступив новий переворот: Петра ІІІ скинуто з престолу і вбито, а на престолі засіла його жінка, німецька князівна з Ангальт-Цербсту, під імям Катерини II. «Голштинці» були розпущені й мусіли вертатися додому.

Нова цариця була настроєна в дусі централізму, й її ближчим наміром було скасування всяких автономій та партикуляризмів у межах російської імперії. Крім того вона особисто не любила українців: в одному приватному листі з Київа вона писала, що ніде в своєму житті не бачила провінції, де б люди були такі дурні й гидкі, як на Україні. На її думку, насамперед мало бути на Україні скасоване гетьманство, як найбільша ознака її окремішного устрою. Розумовського не могло врятувати від позбавлення гетьманської гідности навіть те, що він брав участь у перевороті й поміг Катерині здобути престол. Наміри Катерини можна бачити з її таємної інструкції ґенерал-прокуророві сенату князеві Вяземському, що є немов би політичною програмою нової цариці. «Малоросія, читаємо в цій інструкції, Ліфляндія й Фінляндія суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями; порушити ці привілеї зразу було б дуже незручно; але не можна ж і вважати ці провінції за чужі й поводитися з ними, як з чужими землями, це була б явна дурниця. Ці провінції так само, як і Смоленщину, треба легкими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, як вовки в лісі».

Мабуть, догадуючися про заміри нового уряду, українська шляхта з свого боку зробила деякі заходи, які в дійсности послужили для Катерини приводом, щоб скоріше зреалізувати свої наміри. В кінці 1763 року поміж козацькою старшиною пішов рух, щоб зробити гетьманство спадковим у роді Розумовських. Почали збирати підписи під петицією до цариці. Катерина, довідавшися про це, негайно викликала Розумовського до Петербурґу й запропонувала йому добровільно зректися гетьманського уряду. Той послухався без усякого спротиву, і так здійснилося бажання Катерини, висловлене нею в одному листі, — «щоб навіть сама назва гетьманів зникла, а не те, щоб якусь особу вибрали на цей уряд»!

В кінці 1764 року був виданий царський маніфест, у якому оповіщалось, що гетьман Розумовський добровільно зрікся свого уряду, що задля добра українського народу замісць гетьманського правління засновується тимчасово Малоросійська Колєґія з президентом у характері генерал-губернатора. Цим генерал-губернатором, який фактично мав зосередити в своїх руках усю владу, був призначений Ґенерал Петро Румянцев. У Колєґії мали засідати четверо українців і четверо москалів.

Сам Розумовський дістав від цариці величезну пенсію й великі земельні маєтки на Україні, в яких він і оселився. Він прожив після скасування гетьманства ще 40 років, але до кінця свого віку абсолютно не втручався до громадського життя.

Їдучи на Україну, Румянцев дістав від цариці таємну інструкцію, яка накреслювала програму його діяльности. Ця інструкція свідчить, що Катерина прекрасно зрозуміла слабі сторони політичного й суспільного життя Гетьманщини. В своїй інструкції вона говорить насамперед про те, що Україна дуже багатий і родючий край, багатший за інші провінції російської імперії; але завдяки автономним порядкам на Україні імперія не мала від неї майже ніякої користи, ніяких прибутків, особливо за останнього гетьманування. Далі вона підкреслює, що між українцями й москалями існує обопільна ненависть, ця ненависть особливо помітна серед української старшини, котра має фальшиве поняття про якусь свою свободу й свої привілеї й котра піддержує в українському народі відчуженість від москалів та недовіря до них. Отже завданням нового правління є скасування всіх відмін в устрої Гетьманщини та зрівняння її в становищі з іншими імперськими провінціями.

Задля цього найкращий спосіб — поставити краще адміністрацію й суд, ніж це було досі, щоб усі бачили, що нові російські порядки кращі за попередні, коли все було в руках старшини. Коли народ побачить, писала Катерина, що його увільнено від самоволі маленьких тиранів, то буде вдячний і помириться з новими порядками. Отже, як бачимо, це була стара, випробована метода російської політики щодо України: грати на клясових антагонізмах у самому українському громадянстві