ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Чи вам повідомили ваші права під час арешту?
Чи охоронці чинили насильство?
Якщо таке насильство було, опишіть його характер.
Чи застосовували до вас моральний тиск?
Який розмір камери й умови утримання в ній?
Чи були якісь відхилені клопотання?
Чи припускалося начальство протиправної поведінки?
Чи маєте запитання стосовно узяття на поруки?
Габбі (7258) в доброму гуморі, коли відповідає на питання. Думаю, він вважає, що кузен прийшов його звільнити і зараз проводить стандартну процедуру. В’язень розповідає, що їм повідомили про неможливість покинути в’язницю чи розірвати контракт. Правозахисник нагадує, якщо у контракті передбачено винагороду за надані ним послуги, то його невиконання до кінця призведе до втрати грошей. «Так, я казав їм це під час слухань в комісії, але воно нічого не дало, і я все ще тут»[140]. Перелічуючи свої скарги, Габбі з притиском зауважує, що неприємності через поведінку 416-го доводять усіх до сказу.
Охоронці супроводжують до залу інших ув’язнених зі звичними пакетами на головах. Наглядачі, жартуючи, знімають пакети і виходять, а я сідаю ззаду і залишаюся. Правозахисник пробігається тим самим списком запитань, заохочуючи ув’язнених поділитися скаргами.
Клей (416) насамперед скаржиться, що на засіданні комісії з умовно-дострокового звільнення його змушували визнати висунуті під час арешту звинувачення. А він відмовлявся це робити, бо його ніколи ні в чому офіційно не звинувачували. Почасти його голодування мало на меті привернути увагу до його незаконного затримання без жодних звинувачень.
(І знову цей молодий чоловік мене здивував: він вочевидь діяв на численних несумісних рівнях. Він говорив обізнано, вживаючи відповідні юридичні терміни, і поєднував умови контракту з надання послуг під час експерименту з правами ув’язнених і пенітенціарними правилами, не згадуючи про містичну медитацію в дусі нью-ейдж.)
Здається, Клей відчайдушно хоче поговорити з кимось, хто його вислухає. «Охоронці, імена яких опустимо, — каже він, — погано поводилися зі мною, сягаючи рівня насильницької поведінки». Він бажає подати офіційну скаргу на них, якщо це буде потрібно. «Ті охоронці також налаштували інших ув’язнених проти мене, подаючи моє голодування як причину відмови всім у праві на побачення, — він киває на Габбі (7258), який соромливо дивиться в інший бік. — Я злякався, коли вони відвели мене в карцер і наказали ув’язненим грюкати у двері. Боюся, що незабаром переступлять і встановлену ними заборону насильства».
«Сержант» — наступний. Він описує спроби різних охоронців принизити його, але з гордістю заявляє, що ті закінчилися провалом. Потім неупереджено подає точний опис ситуації, коли один охоронець наказав йому багато разів віджатися з двома ув’язненими, що сиділи у нього на спині.
Правозахисник вражений цією розповіддю, видно, як він насупився, коли її записував. Далі високий Пол (5704) скаржиться, що охоронці маніпулюють ним, використовуючи його звичку курити. Хороший хлопець Джеррі (5486) менше скаржиться на особисті проблеми, а більше на загальні порушення — неадекватне харчування і пропущені обіди, виснаження від безкінечних нічних перекличок, неконтрольовану поведінку деяких охоронців і нестачу контролю з боку старшого персоналу. Я здригаюся, коли він повертається, щоб подивитися на мене, і він точно правий: винуватий я.
Завершивши нотувати, державний захисник дякує в’язням за інформацію й каже, що подасть формальний звіт у понеділок і добиватиметься їхнього звільнення під заставу. Він устає з місця, щоб піти. Габбі (7258) розгублюється: «Ви не можете піти і залишити нас тут! Ми хочемо негайно піти з вами. Ще тиждень чи навіть ці вихідні вже не витримаємо. Я думав, ви одразу організуєте для мене, для нас усіх, звільнення під заставу. Будь ласка!». Тим Б. торопіє від такого емоційного спалаху. Він якомога формальніше пояснює можливості своєї посади, наявні обмеження і те, як він може їм допомогти, але тут і зараз він безпомічний. П’ятеро «вцілілих» щойно впали на дно, їхні надії розчавлено правовою нісенітницею.
Про реакцію Тима Б. на цей унікальний досвід я невдовзі дізнався з листа, якого він мені надіслав. Надзвичайно інформативно:
Щодо провалу ув'язнених з вимогою законних прав
...Інше можливе пояснення, чому ув’язнені не домагалися юридичної допомоги, полягає в тому, що всі вони є білими американцями середнього класу. Тож вони не сподівалися, — навіть не могли уявити, — що потраплять у кримінальне середовище, де їм насамперед буде потрібен захист власних прав. Опинившись у такій ситуації, вони не здатні ані її об’єктивно оцінювати, ані правильно поводитися.
Щодо влади ситуації спотворювати реальність
... Очевидно типове знецінення грошей порівняно з такими речами, як свобода чи можливість вільного пересування (принаймні в тій ситуації, свідком якої я став). Ви пам’ятаєте величезні очікування щодо звільнення, викликані моїм роз’ясненням про можливість виходу під заставу. Реальність ув’язнення повністю поглинула арештантів, попри їхню інтелектуальну усвідомленість, що це лише експеримент.
Зрозуміло, що позбавлення волі само по собі болісне, попри його причини — юридичні чи інші[141].
УВАГА: ЕКСПЕРИМЕНТ ЗАВЕРШЕНО, УСІ ВІЛЬНІ
Слова правозахисника затьмарюють сподівання ув’язнених. Відчутно, що повсюди витає атмосфера зневіри, видно похмурі погляди. Тим потискує їхні безвольно обвислі руки і виходить з кімнати. Я прошу його зачекати мене надворі. Потім прямую до трибуни і прошу ув’язнених звернути увагу на те, що я зараз скажу. У них ледве вистачає мотивації звертати на що-небудь увагу: зараз сподівання на швидке звільнення затьмарила офіційна відповідь захисника їхніх прав.
«Я маю сказати вам щось дуже важливе, будь ласка, увага: Експеримент завершено. Ви вільні і можете сьогодні піти».
Жодної миттєвої реакції, жодних змін у міміці чи жестах. Я відчуваю, що учасники здивовані, сприймають це скептично, навіть із підозрою. Вони думають, що це ще один тест на їхню реакцію. Я продовжую повільно і якомога виразніше: «Я разом з рештою дослідницької команди вирішив зупинити експеримент на цьому етапі. Експеримент офіційно завершено, і Стенфордську окружну в’язницю зачинено. Ми всі дякуємо вам за важливі ролі у цьому експерименті й... ».
Безнадія змінюється гучною радістю. Обійми, попліскування по плечах і широкі усмішки прориваються крізь маску тривалої понурості. Відгомін ейфорії лунає у всьому Джордан-холі. Для мене це також радісний момент — звільнити «уцілілих» від ув’язнення та облишити образ тюремного суперінтенданта раз і назавжди.
СТАРА ВЛАДА ВПАЛА Й НАРОДИЛАСЯ НОВА
Небагато моментів у житті
