Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Деякі покупці автомобілів можуть фіксувати певні звуки несвідомо, вони помічають деталі і відкладають їх десь у таємних частинах мозку. Інші цілком свідомо прислухаються та оцінюють. Логіка така сама: ми віримо, що правда про якість об’єкта лежить за фасадом і криється в деталях. Але в дизайні автомобілів територія поза фронтовою лінією є ареною для гонки озброєнь, боротьбою спецслужб холодної війни. Фальшиві показники якості заховані саме там, де їх шукають. І ці показники не так вказують на якість, як свідчать про естетику. Хоча тут, як і в багатьох інших сферах, правду важко розпізнати: пошук істини завертає в геть в інший бік, коли сигнал настільки відірваний від сутності. Одразу стає важко говорити про справжнє та фальшиве. Ну гаразд, науково-фантастичний звук авто Fisker є штучним, але чи справді він намагається когось обманути? І навіть якщо так, чи став би він від цього гіршим?

Зла посмішка

Хоча сучасні автомобільні технології із застосуванням антиблокувальної системи та гідропідсилювача керма все більше відводять нас від справжнього досвіду водіння авто, який можна було отримати раніше, складається враження, що автодизайн не спішить забігати далеко вперед, а, навпаки, прагне відтворити втрачений зв’язок із давнішим механічним часом. За словами Карла Ейріка Гауґа, сучасні світлодіодні технології мають новий підхід до створення фар автомобілів, наприклад, тепер вони можуть бути у вигляді тонкої смужки, але дизайнери все ж віддають перевагу класичному «обличчю» автомобіля з двома широкими фарами-очима та схожим на рот радіатором. Художники-анімаційники завжди любили використовувати ці людиноподібні атрибути, аби оживити мультиплікаційні автомобілі, але, здається, звичайні автомобілі на вулиці ми можемо олюднювати самі. Ян Ландвер дослідив нашу соціальну реакцію на автомобільні «обличчя». Відстежуючи рухи очей, він виявив, що ми уникаємо прямого «зорового контакту» з автомобілями, що здається логічним, оскільки автомобілі нагадують домінантних хижаків у нашому середовищі. Але відводимо очі не у всіх випадках – добрі автомобільні очі лякають нас не так сильно, як злі – а це ознака того, що ми інтерпретуємо дизайн авто як емоційний стан людини. Було проведено ряд досліджень емоційного вираження зовнішності автомобілів та попиту на їх покупку, проте донедавна результати однозначного зв’язку не виявили. Одні дослідження показували, що покупці віддають перевагу автомобілям, у яких краї радіаторних решіток спрямовані вгору на загинах, нагадуючи таким чином дружелюбні усмішки. Інші знайшли докази: що агресивніший дизайн автомобіля, то привабливіший він для покупців. То що краще – добрі чи злі авто?

Дослідники Ян Р. Ландвер, Енн Л. Макґілл та Андреас Германн поставили за мету прояснити цей парадокс і вирішили перевірити теорію сприйняття в експерименті 2011 року, де вони виявили, що те, наскільки дружній вираз обличчя, визначає переважно форма рота. Коли ми бачимо усміхнені вуста, ми відчуваємо себе комфортно, і навіть в поєднанні з недобрими очима посмішку ми сприйматимемо майже так само позитивно. Однак вираз очей впливає на наше відчуття агресії, і хоча агресія може бути неприємною, вона також і стимулює нашу уважність та пильність – цей ефект дослідники називають пробудженням (arousal). За словами Ландвера та його колег, тоді цей ефект лише посилюватиме приємне враження від усмішки. Отже, оптимальне враження створить автомобіль, який одночасно посміхатиметься і виглядатиме злим.

Аби перевірити гіпотезу, Ландвер та його колеги – дослідники ринку вивчили показники продажів у Німеччині і отримали підтвердження, що якщо порівняти інші фактори, то сердито-радісні автомобілі продаються таки найкраще. Вони також виявили, що люди теж надають перевагу і тим мобільним телефонам, які демонструють подібні емоційні вирази. Дослідницька група підкреслює, що самим людям природно досягнути такого парадоксального виразу обличчя важко, тож дизайн автомобіля можна розглядати як своєрідні «ігри розуму», де є місце таким природним реакціям, які рідко зустрінеш у звичному міжособистісному спілкуванні. Але якщо у людей природно такого виразу не буває, це ще не означає, що ми його раніше ніколи не бачили – ні, таке добре-погане обличчя, на диво, виглядає знайомим. Кожен, хто бачив, як Міккі Маус демонструє своє «детективне обличчя», чи дивився мультфільми про покемонів, чи розглядав ледь не будь-яку японську мангу, впізнає цей вираз. В останні роки подібний вираз також став всесвітньо відомим завдяки угрупуванню «Anonymous», які своїм символом зробили маску Гая Фокса з фільму «V означає Вендетта»: вигнуті брови, лукава посмішка та гостре витягнуте підборіддя.

Бо хіба ми не вбачаємо за цим виразом якийсь певний прихований інтелект? Особа, яка усміхається очима та вустами, здається приємною і доброю, але не обов’язково кмітливою. Психолог Александер Тодоров з Принстонського університету розробив серію прототипів облич на основі того, як ми сприймаємо різні вирази. Однією з характеристик особи у нашому уявленні «компетентності» є чітко окреслені, злегка нахмурені до перенісся брови, які можуть здаватися злими, на відміну від більш вигнутих, які свідчать про наївність. Крім того, очі повинні бути широко поставленими, як фари в автомобіля. Полу Екману, який досліджує міміку з 70-х років, у своїй книзі «Обличчя під маскою» (Unmasking the Face, 1975), щоб змоделювати обличчя зі щасливим виразом рота та сердитими очима, довелося вдатися до монтажу – таку модель, очевидно, було не так вже й легко відтворити. Проте він стверджує, що такий вираз буває, і описує його як «Ось і попався!» вираз. Мовляв, я зловив тебе на гарячому – мене не обдуриш!

Коли я запитую у самого Ландвера, яка його думка про ідею компетентного виразу, він не відкидає такої гіпотези, проте вважає, що вона вимагає більш свідомої обробки.

– Судження про «компетентність» виразу обличчя передбачає, що спостерігач одразу ж починає робити висновки щодо об’єкта, – каже він. – Але агресію та доброту ми відчуваємо, а от про кмітливість судимо за певними ознаками.

Таке зчитування відбувається досить швидко. Один із найвідоміших експериментів Тодорова зумів пояснити результати виборів до Сенату США у 2004 році виключно на основі реакцій учасників тестування на компетентність облич політиків на фото. Кожне обличчя учасникам показували протягом однієї секунди.

Наскільки часто нам трапляються добро-злі вирази на обличчях оточення – невідомо, проте де би ми їх не помічали: в аніме, стереотипах чи рекламі, вони асоціюються у нас з виявленням розуму, кмітливості та компетентності. Ми вважаємо, що це обличчя того, хто не дає себе обманути, проте сам може обманути інших. І ми, звичайно ж, хочемо асоціювати і себе з такими соціально компетентними людьми. Нам подобаються автомобілі, які дарують комфорт та викликають емоції, а ще ми прагнемо, аби вони виглядали компетентними та виражали перевагу над іншими.

Фальшиві