ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Я майже не розповідав Кристині про в’язничний експеримент, бо вона, як і деякі інші колеги (а також аспіранти), мала провести проміжне оцінювання персоналу, в’язнів та охоронців цієї п’ятниці (середина експерименту). Я підозрюю, що їй не сподобалося те, що вона побачила і почула під час дисциплінарних слухань, — і не тому, що Кристина сказала мені щось, що мене стурбувало, а тому, що вона взагалі нічого мені не сказала. Тож тієї пізньої вечері ми мали обговорити її враження від Карло й інформацію, яку я хотів би, щоб вона отримала під час п’ятничних інтерв’ю.

СВЯЩЕНИК ВИКОНУЄ ОБІЦЯНКУ ПРО ПАСТИРСЬКУ ДОПОМОГУ

Священик знав, що ця в’язниця — лише симуляція, але все одно поставився відповідально й серйозно до своєї ролі. Тепер він мав виконати обіцянку — надавати допомогу кожному, хто цього потребує. Звісно ж, отець МакДермотт зателефонував матері Габбі (7258) і сказав місіс Уїттлоу, що її сину потрібен юридичний представник, якщо він хоче вийти зі Стенфордської в’язниці. І місіс Уїттлоу не відповіла, що просто забере сина назад додому під час наступних відвідин, якщо він цього так хоче, натомість зробила те, що їй сказали. Вона зателефонувала своєму племінникові Тиму, адвокатові, що працює в офісі державного захисника. Той зі свого боку сконтактувався зі мною, і діючи за сценарієм, ми домовилися про те, що він стане офіційним представником Габбі й прийде до в’язниці вранці у п’ятницю. Це був ще один реалістичний елемент нашого в’язничного експерименту, який видавався мені дедалі нереальнішим. Може здатися, що нашу невелику драму написав Франц Кафка (як сюрреалістичне продовження «Процесу») чи Луїджі Піранделло, дописуючи роман «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль» або свій інший знаменитий твір — п’єсу «Шість персонажів у пошуках автора».

ГЕРОЙ У ДЗЕРКАЛІ ЗАДНЬОГО ОГЛЯДУ

Іноді потрібно трішки часу й дистанції, щоб зрозуміти справжню цінність життєвих уроків. Клей (416) перефразував би класичну цитату Марлона Брандо з фільму «У порту»[126]: «Я міг би стати звитяжцем». Він, імовірно, сказав би: «Я міг би стати героєм». Однак у розпалі подій Клей вважався звичайним порушником спокою, що завдавав труднощів своїм приятелям, бунтарем без усілякої причини.

Героїзм часто потребує соціальної підтримки. Зазвичай ми прославляємо героїчні вчинки відважних людей, але не тоді, коли їхні дії створюють відчутні незручності решті, а також коли не можемо зрозуміти їхню мотивацію. Зерна героїчного супротиву проростають найкраще тоді, коли всі члени громади готові жертвувати заради спільних цінностей і суспільного блага. Ми бачили це в боротьбі Нельсона Мандели проти апартеїду, коли його ув’язнили в Південній Африці. Підпільні мережі у багатьох європейських країнах організовували втечі й укриття для євреїв, щоб врятувати їх від влаштованого нацистами Голокосту. Голодування також часто використовували з політичною метою. Так, перебуваючи в тюрмі Лонґ-Кеш у Белфасті, лідери ІРА заморили себе голодом. Разом з іншими бійцями Ірландської національно-визвольної армії вони використали голодування, щоб привернути увагу до свого статусу політичних в’язнів, і щоб їх не сприймали як звичайних злочинців[127]. Нещодавно сотні затриманих, що перебувають у військовій тюрмі в Ґуантанамо на Кубі, оголосили голодування на знак протесту проти незаконного й негуманного затримання і зрештою добилися уваги преси.

Щодо Клея (416), то він не поділився зі співкамерниками й іншими в’язнями своїм геніальним планом ефективної протидії наглядачам. Якби він зробив це, можливо, його задум став би головним чинником згуртування й опору, а не лишився б як нав’язлива ідея однієї людини. Це міг бути колективний виклик для руйнування цілої тюремної системи, а не просто особистісною примхою. Утім 416-й з’явився на сцені згодом, можливо, інші в’язні просто не встигли з ним познайомитися або вважали, що він ще не отримав своєї частки принижень, як вони в перші дні й ночі. У всякому разі він був «чужинцем», як Дейв, наш інформатор, що став ув’язненим на заміну 8612-го. Утім і Дейв швидко перейшов на бік в’язнів і разом з ним став боротися проти системи, попри те що його найняли як шпигуна. Та з Клеєм сталося інакше. Думаю, що це власне його інтровертна натура трохи відштовхувала приятелів. Він звик робити все самотужки: постійно перебував у своєму складному інтелектуальному світі, а не у сфері міжособистісних стосунків. Утім його непокора вплинула мінімум на одного ув’язненого, хоча це й з’ясувалося лише після експерименту.

Джеррі (5486), якого комісія з умовно-дострокового звільнення назвала «нахабою», був вражений героїзмом 416-го в умовах жорстоких образ. Він казав: «Я захоплювався стійкою рішучістю Клея і хотів би, щоб він був з нами від самого початку. Він міг би змінити перебіг подальших подій».

У пізніших роздумах 5486-й додав:

Цікаво, коли Клей (416) одним із перших подав приклад реального супротиву, твердо стояв на своєму і категорично відмовлявся їсти сосиски, то інші пішли проти нього. Якби він прийшов до нас раніше, то став би нашим ідеалом. Багато в’язнів говорили, що серйозно боротимуться з системою: оголосять голодування, страйк чи щось таке, проте, коли врешті-решт комусь вистачило мужності зробити це, вони просто пішли проти нього. Вони хотіли зберегти свої маленькі особисті зручності, а не бачити, як хтось дотримується своїх принципів.

Джеррі (5486) зазначав, як неприємно було спостерігати суперечку між 416-м і 7258-м (Клеєм і Габбі) через сосиски та дівчат. Пізніше він мав інше уявлення про істинну природу цього протистояння, але коли воно лише розгорталося, він не бачив справжнього значення. Інакше зробив би щось, щоб утрутитися і розрядити атмосферу:

Я усвідомив, що всі зауважували лише власні страждання і тим самим змушували інших страждати. Було дуже прикро бачити це, до того ж Габбі не розумів, що не зможе побачити свою дівчину не через Клея, а через “Джона Вейна”. Однак Габбі клюнув на приманку і дозволив розірвати його на частини[128].

Тим часом в одиночній камері Клей (416) поводився як справжній буддист. Пол (5704) міг би пишатися ним, якби знав, що Клей використовував щось на кшталт дзенівських тактик психічного виживання:

Я постійно медитував. Наприклад, коли я відмовився від обіду, наглядач Барден вивів усіх в’язнів із камер, намагаючись переконати мене, що через мою поведінку відмінять усі побачення, проте я зважив, що він цього не зробить. Але не був упевненим у цьому, а просто вирахував імовірність.

Я постійно дивився на краплю води з сосиски, що блищала на моїй олов’яній тарілці. Спочатку я спрямовував погляд горизонтально, а потім вертикально. Ніхто не міг вивести мене з себе. У Ямі я пережив