Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

стародавньою географією Птолемея кордон між Європою та Азією проходив уздовж Дону, що звався тоді Танаїсом і впадав до Азовського моря, яке, своєю чергою, через Керченську протоку з’єднувалося з Чорним морем. Така Європа, обмежена кордонами географічно відомого світу, була значно менша за ту, яку ми знаємо тепер. Лише в Італії доби Ренесансу і географічних відкриттів Фра Мауро на своїй карті світу 1459 року запропонував прийняти за розмежувальну лінію Волгу, зміщуючи кордон Європи від Чорного до Каспійського моря і наближаючи його до знайомих нам меж 22. Кордони, які проходили вздовж річок, що впадали до різних морів, в обох випадках були достатньо чіткі; проте далі на північ вони ставали розмитішими. Сиґізмунд фон Герберштейн відвідав Росію як посол Габсбурґів і 1549 року опублікував у Відні звіт, що став найінформативнішим і найпопулярнішим у XVI сторіччі описом Московії. «Якщо провести пряму лінію від гирла Танаїсу до його витоків, — міркував Герберштейн, — то Московія опиняється в Азії, а не в Європі» 23. Основним географічним джерелом Герберштейна, яке доповнювало його власні спостереження, був «Трактат про дві Сарматії», опублікований 1517 року латиною у Кракові, що витримав протягом XVI століття багато перекладів і перевидань. Польський автор Меховіта (Матвій Меховський) описував «Європейську Сарматію» як територію від Вісли до Дону, а «Азійську Сарматію» — як територію від Дону до Каспійського моря. Назва Сарматії походила зі стародавньої історії, а не з тогочасної географії, тоді як річки й моря витворювали розмитий континентальний кордон через неточність географічних знань. Меховіта вважав, що Волга впадала в Чорне море, а не в Каспійське. Герберштейн виправив його помилку 24. (228)

Для Петра вже на початку XVIII сторіччя необхідність провести кордон між двома симетричними частинами його володінь, Росією європейською і Росією азійською (із яких другій відводилася роль напівколонії), стала питанням державної політики й національної ідентичності. Радником Петра з питань географії був Василь Татищев, котрий запропонував Урал як розмежувальну лінію між двома континентами. Приблизно у той самий час із такою самою пропозицією виступив швед Філіпп Йоганн фон Штраленберґ, відтак між Штраленберґом і Татищевим почалася суперечка з приводу того, кому першому спала на думку ця ідея 25. Штраленберґ вважав питання кордону між двома континентами вузловою проблемою сучасної географії і був певний того, що він знайшов розв’язок: «Ось що треба сказати про кордон між Європою та Азією: хоча на деяких новітніх картах ним знехтували через непевність у тому, де саме його провести, я на своїй (карті) показав його так чітко, що відтепер він визначений назавжди» 26. Втім, протягом XVIII століття Урал був лише однією з можливих географічних розмежувальних ліній між Європою та Азією. 1747 року німецький географ Йоганн Ґеорґ Ґмелін вийшов за межі Уралу й провів континентальну межу по річці Єнісей у Сибіру 27.

Упродовж століття завдяки картам Європи європейські кордони розширювалися все далі на схід, що також відбивало поступ географічних знань. Чорне море у правому нижньому кутку відкривало можливість для вужчого розуміння європейського континенту, а поява в тому самому кутку Каспію давала змогу розширити межі Європи. На карті 1720 року, яку видав у Нюрнберґу Йоганн-Батіст Гоманн, Європа простягалася лише до Дону й Азовського моря. Каспійське море на карту не потрапило, але далі на північ Російська імперія тяглася аж до краю карти, яка, щоправда, не позначала кордону між Європою та Азією. На карті Луї-Шарля Десноса, опублікованій 1772 року в Парижі, з’являється північно-східне узбережжя Каспійського моря, але чіткої межі між континентами не зазначено, тим самим натякалося, що Європа може простягатися аж до Уралу 28. (228)

Частина «Європи» Ґійома Деліля, Париж, 1700 рік, на основі даних Королівської академії наук. Карта підкреслює розрізнення Московії європейської і Московії азійської, Туреччини європейської та Туреччини азійської. Європейська Туреччина й європейська Московія разом з Польщею на цій карті охоплюють географічну основу того, що протягом XVIII століття назвуть Східною Європою. Кордон досить звуженої Європи починається на Дону і звідти кривою лінією іде загалом на північ. 1757 року Роберів «Atlas Universel» згадував карту Деліля 1700 року і зауважував, що «нікому не спаде на думку звинувачувати покійного Ґійома Деліля, який 1700 року дозволив Угорщині залишитися у складі європейських володінь турків, адже цей вправний географ добре знав, що Угорщина не належала до тієї імперії», отже, не було причин картати його за «ці вади, або, радше, легкі недбалості». (З Гарвардського зібрання карт, Гарвардський університет.) (230)

Там, де континентальний кордон позначали, його зазвичай не проводили за допомоги спеціальної лінії, а відображали кольором, тож він лишався відкритим для тлумачень. Карта Ґійома Деліля 1700 року відокремлювала «Московію європейську» від «Московії азійської» зміною кольору вздовж лінії на північ від Дону до Білого моря, приблизно на 40 градусах східної довготи, пропонуючи вузьке трактування Європи. Нюрнберзька карта Гааса 1743 року розширювала межі континенту, зафарбувавши територію до гирла Дону на півдні, а далі більш-менш по діагоналі, перетинаючи меридіани, до самої Нової Землі на півночі на 60 градусі східної довготи 29. «Atlas Universel», виданий 1757 року, містив карту світу із зображенням цілої Євразії, причому Європа (обмежена зеленим кольором) і Азія (червоним) були розділені діагоналлю з південного заходу на північний схід 30.

Цей діагональний поділ був компромісом між можливими кордонами уздовж меридіанів: прямо на північ від Азовського моря або прямо на північ від Каспійського моря. Водночас діагональ була зручним культурним інструментом, адже передбачала менш суворий поділ на Схід і Захід і сприяла появі невизначеного образу Східної Європи. У XVIII столітті з’ясувалося, що Європа тягнеться далеко на схід, і східні землі чекають на опис і оволодіння. Азія також залишалася поряд, а кордон між двома континентами виявився мінливим і прозорим. Вольтерів «Петро Великий» 1759 року містив опис провінцій імперії та попереджав про те, що «кордони Європи й Азії там досі розпливчасті», тож «ніхто не знає, де закінчується Європа й починається Азія» 31. 1787 року в Криму принц де Лінь тішив себе, що Азія зовсім поруч: його східні фантазії живила традиція цілковитої географічної невизначеності.

«ГЕРМАНЦІ ТА ГУНИ»

Геополітичні зміни призводили до зміни географічних уявлень, але картографи могли і далі тлумачити міжнародні відносини за допомоги культурних уявлень. В 1696 році Петро, у