ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо
Це явно інтригує Карло, він наміряється дізнатися про особисте життя цього молодика. Прескотт розпитує про Сержантову родину, дівчину, яке кіно йому подобається, чи любить без поспіху з’їсти ріжок морозива — усі дрібні деталі, які разом складають унікальну ідентичність.
Сержант спокійно відповідає, що дівчини не має, рідко ходить до кінотеатру, любить морозиво, але останнім часом не міг дозволити собі його купувати. «Я лише скажу, що після того, як я відходив літню чверть у Стенфорд і ночував на задньому сидінні авто, мені трохи важко було спати тут першої ночі, бо в’язничне ліжко надто м’яке, і їв я тут краще, ніж останні два місяці, і мав більше часу відпочити, ніж останні два місяці. Дякую, сер».
Ого! Як сильно цей молодик руйнує наші очікування! Його гідність і кремезна статура контрастують зі згадкою про голодування й відсутність місця для ночівлі на період літньої школи. Усіх нас шокувало, що жахливі умови життя в нашій в’язниці можуть бути кращими, ніж у когось зі студентів.
Певною мірою 2093-й виглядає найнепохитнішим у поглядах і бездумно покірним порівняно з іншими в’язнями групи, але водночас він логічно мислить, розсудливий і морально цілісний. Мені спадає на думку, що єдина проблема цього молодика походить із зобов’язання дотримуватися абстрактних принципів, не знаючи, як продуктивно взаємоіснувати з людьми, як просити про підтримку — фінансову, особисту й емоційну. Сержант виглядає таким зв’язаним своєю визначеністю всередині і військовою поставою зовні, що ніхто насправді не може дістатися до його почуттів. Врешті-решт його, цілком можливо, чекає важче життя, ніж решту хлопців.
КАЯТТЯ НЕ ВИПРАВДОВУЄ СПОДІВАНЬ
Як тільки комісія почала готуватися до закриття цієї сесії слухань, Курт оголошує, що в’язень 5486, той легковажний, хоче виступити з додатковим проханням до комісії. Карло ствердно киває.
Номер 5486 скрушно каже, що не висловив усього, що хотів, бо не мав часу сповна обдумати все. Він відчув особисте падіння, перебуваючи у в’язниці, бо спочатку розраховував на суд, а тепер утратив свою віру в справедливість.
Арнетт, який сидить позаду в’язня, покликається на розмову сьогодні опівдні, коли номер 5486 заявив, що, напевно, його падіння сталося, бо він «зв’язався з поганою компанією».
Карло Прескотт й інші члени комісії явно збентежені таким вступом. Як ця заява допоможе його справі?
Прескотт відверто засмучений тим, що бачить. Він каже 5486-му, що навіть якби комісія писала рекомендації, то «я б особисто простежив, щоб тебе не звільняли до останнього дня. Нічого особистого, але ми тут для захисту суспільства. І думаю, що ти не можеш вийти назовні й конструктивно працювати, щоб стати частинкою суспільства. Коли ти вийшов з цієї кімнати, ти подумав, що розмовляв з нами, як з купою ідіотів, а насправді ж мав справу з копами або представниками влади. У тебе не дуже добре справи з представниками влади, чи не так? А як тобі із приятелями у в’язниці? Я маю на увазі, що ти вийшов і мав трішки часу подумати. І тепер тут намагаєшся переконати нас подивитися на тебе по-новому. Яка реальна соціальна свідомість у тебе? Що, на твою думку, ти винен суспільству? Я хочу почути від тебе щось щире». (Карло повернувся до схеми поведінки першого дня!)
В’язень сторопів від такого прямого натиску, він поривається додати: «У мене нова робота вчителя. Я відчуваю, що це вартісне заняття».
Прескотт не йме віри: «Це ще підозріліше. Я не думаю, що хотів би тебе бачити вчителем своїх дітей. Ось із цим твоїм ставленням, незрілістю гидотною, униканням відповідальності. Ти навіть не можеш витримати чотирьох днів в’язниці, не створюючи незручностей іншим. І тепер заявляєш, що хочеш учителювати, робити щось, що насправді є привілеєм. Це привілей спілкуватися з гідними людьми і мати що їм сказати. Тож мене ти не переконав. Я щойно прочитав твою справу вперше, і ти не показав мені нічого вартого уваги. Охорона, виведіть його».
Закованому і з мішком на голові, ескортованому назад до підвалу-в’язниці, номеру 5486 доведеться зіграти краще на наступному слуханні з дострокового звільнення — якщо йому, звичайно, дадуть таку можливість.
КОЛИ ДОСТРОКОВО ЗВІЛЬНЕНИЙ В'ЯЗЕНЬ СТАЄ ГОЛОВОЮ КОМІСІЇ З УМОВНО - ДОСТРОКОВОГО ЗВІЛЬНЕННЯ
Перш ніж повернутися до подій унизу, у Дворі за час нашої відсутності, коли ми перебували на засіданні комісії з дострокового звільнення, корисно зазначити, як вплинула ця рольова гра на нашого суворого голову «уповноважених дисциплінарних слухань». Місяць по тому Карло Прескотт поділився делікатними власними висновками про вплив цього досвіду на нього:
Щоразу, коли я працював в експерименті, я залишав засідання з депресією — настільки реалістичним був для мене цей досвід. Експеримент перестав бути експериментом, коли люди почали сприймати різні речі, що траплялися під час дослідження, близько до серця. Я зауважив, що у в’язниці, наприклад, люди, які вважали себе охоронцями, мусили поводитися певним чином. Вони мусили справляти певне враження і виявляти певне ставлення. В’язні зі свого боку інакше показували своє ставлення і розігрували певне враження — так сталося і тут.
Я не можу повірити в те, що експеримент дав мені змогу, граючи роль члена комісії чи голови комісії — уповноваженої дисциплінарної Ради, — сказати одному з в’язнів, хай у відповідь на його зухвалість і викличність: “Як це так, адже азійці рідко потрапляють до тюрми, рідко опиняються в такій ситуації? Що ж ти зробив?”
Це та конкретна мить у дослідженні, коли весь розклад змінився. Він почав реагувати на мене як на людину, він почав розмовляти зі мною про свої почуття. Один хлопець так втягнувся у це, що повернувся до кімнати, наче вважав, що другий захід до кімнати на “уповноважені дисциплінарні слухання” може вплинути на швидше дострокове звільнення».
Карло і далі розкривається:
Тож як колишній в’язень мушу визнати: щоразу, як я сюди приходив, суперечки, підозри, протистояння учасників у своїх ролях... змушували мене відчути порожнечу, яка наступає після позбавлення волі. Саме це навіяло мені депресію, начебто я повернувся в атмосферу справжньої в’язниці. Уесь цей процес був зовсім не удаваним, усе, як у житті.
[В’язні] як звичайні люди реагували на ситуації, хоч і зімпровізовані, але вкладені в їхній досвід
