Націоналізм - Ентоні Д. Сміт

питання дуже загострює Joshua Fishman (1980). Фішман підкреслює повсюдний і стійкий характер «немобілізованої етнічної належності» — на противагу неправильному модерністському тлумаченню націоналізму. Див. також Nash (1989).(обратно) 63

Тут Конорова аргументація багато в чому завдячує тезі Eugene Weber’s (1979) про те, що це сталося тільки наприкінці XIX ст., в результаті модернізаційної політики третьої республіки, коли величезна маса населення Франції — селяни — стали справжніми французами культурно й за світоглядом. Але, навіть враховуючи це, ще не означає, що ми не можемо говорити про французьку націю до кінця XIX ст. Інституційно, культурно і політично французька «нація» виникла задовго до того часу й існувала у свідомості й поведінці освічених класів принаймні із XVII ст. Див., наприклад, Hastings (1997: розд. 4); а, починаючи ще з ранішого періоду, Beaune (1985).

(обратно) 64

Кожний по своєму, Bell (1975) і Brass (1991) намагаються ввести емоції та символіку у широку інструменталістську систему поглядів, збалансовуючи «інтереси» й «емоції».

(обратно) 65

Про інший державоценристський підхід див. Tilly (1975: Introduction and Conclusion). Здебільшого про геополітичні підходи див. Orridge (1982) and Mayall (1990). McCrone (1998: розд. 5) дає збалансовану оцінку дискусіям на тему «держава і нація».

(обратно) 66

Були також раніші прецеденти ірландської й велської «націй», які насправді ніколи й не об’єднувались в єдину державу, володіли окремими лінгвістичними культурами, територіями та деякими спільними юридичними правами для багатьох представників, разом з тим було чітке відчуття іноземця; див. Hastings (1997: розд. 3). Існує також цікавий приклад Швейцарії, яка принаймні з XV ст. була добровільно об’єднана в Стару Конфедерацію (Eidgenossenschaft), створену 1291 р. (Клятва на Рютлі), як інструмент протидії зазіханням габсбурзьких правителів на їхні колишні свободи; про це див. Steinberg (1976) та Im Hof (1991). Див. також ґрунтовне дослідження «етнічного» та «громадянського» складників швейцарської національної ідентичності в Zimmer (1999).

(обратно) 67

Див. Kohn (1967a: розд. 4) про опис німецького національного почуття, що зароджувалося серед гуманістів епохи Відродження та Llobera (1994: Part І) про аналіз середньовічного утворення території «Німеччина».

(обратно) 68

Про різні оцінки німецького й африканерського націоналістичних рухів та їхні міти див. Kohn (1965) і Cauthen (1997 та 2000). Щодо Сполучених Штатів та їхні міти про визначену місію («безперечне призначення») див. Tuveson (1968), O’Brien (1988а) and Greenfeld (1992: розд. 5).

(обратно) 69

Але однак, згідно з Hutchinson (1987: розд. 1), культурні й політичні націоналізми не повинні поєднуватись; це ключовий елемент в його критиці Кедурі.

(обратно) 70

Ширшу аргументацію щодо відповідної ваги держав і етносів див. A. D. Smith (1998: розд. 4, 8).

(обратно) 71

На відміну від Гобсбаума, Андерсон не вважає, що за постмодерної доби нації і націоналізм повинні зникнути. Але таке твердження не просто виводиться із модерністських елементів його теорії. Необхідно звернутися до інших елементів чи «фатальностей» його підходу — побоювання забуття та глобального лінгвістичного вавилонського стовпища — дають підставу для такого прогнозу.

(обратно) 72

Акцент Андерсона на когнітивних аспектах націоналізму спонукав інших бачити в націоналізмі тільки «дискурсивний витвір», що приводить до певних політичних дій і категоризацій; див. особливо Brubaker (1996) та Calhoun (1997). Щодо історичнішого й структуральнішого використання методу Андерсона див. Kitromilides (1989).

(обратно) 73

Стаття Гобсбаума мала великий вплив; див. наприклад статтю Ram’s (1995) про ізраїльський націоналізм і статтю Kreis (1991) про швейцарський націоналізм кінця XIX ст. Про подальші дослідження див. розділ 5.

(обратно) 74

Про елементи грецької тяглості, принаймні від візантійських часів, див. Campbell and Sherrard (1968: розд. 1) і Armstrong (1982: 174-81). Див. також Roudometov (1998).

(обратно) 75

Про дослідження мітів про «золоту добу» див. Hosking and Schopflin (1997). Докладніший виклад мого власного підходу можна знайти в A. D. Smith (1999а: вступ; 2000а: розд. 3).

(обратно) 76

Звичайно існують проблеми з поняттям етнічної належності й така, часто скороминуща, якість змусила декого, а надто антропологів, уникати цього поняття взагалі, тоді як інші вважають її малопридатною для тлумачення націй і націоналізму; див., наприклад, Poole (1999: 34–43). Таке нехтування або недооцінювання пов’язане з непевними політичними діями, де етнічні почування піддавалися неабияким сумнівам, але вчинки й запал учасників тих подій виявились безпорадними й недовговічними. Хоча етнічна належність сама по собі не може «прояснити» походження націй і націоналізму, але за історичного підходу до проблеми націй і націоналізму потрібно віддавати належне мітам про спільне походження та етнічній відданості. Чіткий розгляд різних антропологічних підходів до етнічної належності див. Eriksen (1993).

(обратно) 77

Про другу хвилю європейських націоналістичних рухів див. Trevor-Roper (1961). Ідеологічні різновиди націоналізму розглянули Hayes (1931) та Kohn (1967a).

(обратно) 78

Про початкову версію див. Snyder (1954) та