Націоналізм - Ентоні Д. Сміт

Про стратегію й тактику націоналістичних рухів див. Breuilly (1993) та Esman (1994). Націоналістичні завдання й тактику недержавних націй Заходу досліджено Guibernau (1999).

(обратно) 4

Про аналіз націоналізму, як загалом дискурсивне утворення див. Calhoun (1997); див. також Brubaker (1996).

(обратно) 5

Через брак загального дослідження національної символіки, дуже цінні есеї Hobsbawm and Ranger (1983) та праці Mosse (1975 і 1990). Див. також Hedetoft (1995: Part І, розд. 4) та есей у неперевершеному виданні про «пам’ятні місця» Франції за редакцією Nora (1997—8, особливо Vol. III).

(обратно) 6

Більшість «антиколоніальних» націоналізмів були ідеологічними рухами меншин серед етнічно розмаїтого населення, зібраного разом колоніальними адміністраціями, як у Нігерії чи Індії. І хоча вони не мали національного підґрунтя на кшталт європейського, їхні еліти ставили за мету створити його. То були «нації наміру» (Rotberg, 1967). Див. також Chatterjee (1986).

(обратно) 7

Тут слушне розмежування, до якого вдається Walker Connor (1994: 202), між історичною й усвідомлюваною дійсністю; де бере до уваги не дійсність, а відчуття.

(обратно) 8

Про ідею нації та національний характер, які передували ідеології націоналізму, щонайменше за ціле століття, див. ґрунтовні монографії Kemilainen (1964) та Greenfeid (1992 розд. 1–2).

(обратно) 9

Про важливі концептуальні визначення й проблеми нації див. Deutsch (1966: розд. 1), Rustow (1967) та Connor (1994: розд. 4).

(обратно) 10

Про діаспори див. Cohen (1997). Справді, більшість етносів проживають на своїх власних територіях, оскільки в доновітню добу їх не розділяли кордони. Інші ж етноси проживали як на власній батьківщині, так і за її межами, яку випадку мілетів Османської імперії; див. Armstrong (1982: розд. 7).

(обратно) 11

Про ці визначення див. A. D. Smith (1986: розд. 2; 1991: розд. 1). Див. також Motyl (1999: розд. 4–5).

(обратно) 12

Нації це не просто делокалізовані й політизовані форми етносів, як стверджує Akzin (1964); етноси, щонайперше, можуть прибрати політичної форми етнічних держав. Нація відрізняється від етносу радше типом (громадської) культури, (єдиною, територіальною) економікою та правовим устроєм (єдиними правами й обов’язками для всіх представників). Розгляд цих питань див. у A. D. Smith (2000а: розд. 3) і далі в розділі 5.

(обратно) 13

Про роль діаспорних спільнот у міжнародному житті див. Sheffer (1986); а про сучасну розпорошену вірменську діаспору див. Panossian (2000).

(обратно) 14

Тут можна вирізнити два типи «невдалого» націоналізму: неспроможність етнічної категорії або етносу до розвитку сильного націоналістичного руху; і безсилість деяких націоналізмів досягти своїх політичних цілей. За приклад першого типу можуть правити провансальці й копти, тоді як курди й таміли (на сьогодні) доводять другий тип такої «нездатності». Див. А. D. Smith (1983: розд. 9).

(обратно) 15

Про термін «держава-нація» див. Zartmann (1964). Horowitz (1985: розд. 2) змальовує впливи на етнічні групи нових територіальних кордонів, нав’язаних колоніальними державами.

(обратно) 16

Цього підходу тримається Fishman (1980) у своєрідних дослідженнях глибинних зв’язків етнічної належності й мови Східної Європи, які, за його модерністського підходу, насправді мало висвітлюються. Про критику див. A. D. Smith (1998: 159-61).

(обратно) 17

Необхідність такого дослідження зв’язків між поколіннями стала вихідною точкою для John Armstrong (1982: розд. 1) та істориківетносимволістів взагалі.

(обратно) 18

Про інтелектуальну й моральну критику націоналістичної ідеології див. Minogue (1967), Dunn (1978: розд. 3) та Parekh (1995).

(обратно) 19

Декілька, хоча й неповних, досліджень спадщини ранніх націоналістичних філософів див. Baron (1960), Kohn (1965, 1967а та 1967b) та Viroli (1995); пор. також Sluga (1998).

(обратно) 20

Це, звичайно, випливає з обмеженої природи націй; як про це згадує Anderson (1991), будь-коли знайдеться той, хто лишиться поза нацією.

(обратно) 21

Постає питання: чи були «національні комуністичні рухи» рухами національного спрямування, чи існували націоналістичні рухи комуністичного спрямування? Про це див. Kautsky (1962: Вступ та есе Lowenthal).

(обратно) 22

Щодо аргументів, в яких висувається на перший план дедалі більша впливовість бездержавних націй як політичних суб’єктів див. Guibernau (1999).

(обратно) 23

Про іредентизм у європейській історії див. Seton-Watson (1977: розд. 3) та Alter (1989). Про іредентизм і кордони в Африці див. Asiwaju (1985); а про кавказький іредентизм і сепаратизм див. Wright, Goldenberg and Schofield (1996). Про