Українська література » Наука, Освіта » Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий

Читаємо онлайн Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий
збереглися лише в пам'яті тих, хто пережив ці події. (Наприклад, спогади, як виглядали керівники, котрі першими повідомляли про виселення, свідчать, що кожен з тих, хто приносив «злу новину», мав святковий і урочистий одяг). Зокрема у цьому й полягає цінність спогадів очевидців, що завдяки окремим деталям точніше можна зобразити загальну картину виселення.

У книзі ^фіксовані спогади етнічних поляків — Юзефи Крохмаль, Яна Капраля та Яна Ясляра, а також шести нащадків українсько-польських родин.

Нарешті — про пісні, які співали люди під час виселення і співають донині. Пісня, яку співали виселені з Жолобка, Коросна і Рябого є відомим твором, який виконувала галицька молодь, виселена у Сибір. На перший погляд може видатися дивним, чому в пісні співається про чужий край і про виселення з України. Самі оповідачі пояснюють це тим, що на русифікованій Донеччині в перші роки після виселення вони почувалися так, ніби їх привезли на чужину, а не на українську землю. Варто також врахувати етнічне розмаїття Донеччини, де в окремих селах, куди спрямували бойків у 1951 p., мешкали греки, німці і росіяни.

Авторство слів пісні з Літовищів, за словами вихідців з цього села, належить Антонові Чупілю, який був виселений ще

парубком. На Херсонщині він одружився з місцевою дівчиною Вірою. Помер молодим. Донька Антона Чупіля, Оксана, успадкувала від батька гарний голос і малярський хист; вона бере участь у художній самодіяльності і розмальовує писанки за старими бойківськими традиціями.

Читаючи спогади, варто пам'ятати, що коли оповідачі вживають тут — це означає на сході, в селі, куди виселили, а відповідно вдома або там — на батьківщині, звідки виселили. Без будь-яких граматичних змін залишене й слово рускі, яке оповідачі вживають на означення влади в цілому і окремих представників влади зокрема, а також слова нахально, нахальний на означення характеру виселення.

/'і На особливу увагу заслуговують поетичні спогади Іва

на Лаврінка і Дмитра Воляра, які сьогодні мешкають^Нйісті Долині на Івано-Франківщині. Поза сумнівом, якби спогади виселених вдалося записати ще раніше, ми б мали значно більше їх у віршованій формі. Зокрема, за спогадами уродженців с. Чорна, багато віршів, присвячених рідному селу і депортації, у коломийковому розмірі складав І. Спас, виселений у село Стара Ласпа на Донеччині. Ці твори, ймовірно імпровізаційно, виконувалися автором під час свят. Оскільки вони були не записані і незафіксовані на аудіоносіях, відтворити їх сьогодні неможливо.

Мову оповідачів у більшості випадків не можна вважати ані бойківською, ані південно-українською говіркою. Мовні трансформації, яких зазнали люди, — це лише частина трансформацій їхнього культурного життя внаслідок депортацій, і ця царина потребує ґрунтовних фахових досліджень. Лише найстарші, народжені ще за часів Австро-Угорщини, зберегли говірку батьків майже в недоторканому вигляді. Але оскільки книга адресована не тільки депортованим і Тхнім нащадкам, було обрано компромісний варіант — подати спогади літературною українською мовою, аби у людей, необізнаних з особливостями говірок заходу і півдня, не виникало труднощів у розумінні змісту. Слід визнати, що від цього спогади втратили свою колоритність. Тому, щоб передати самобутність мови мешканців західної Бойківщини, кілька уривків з оповідей подані бойківською говіркою.

Ганна Попідоха, 1895 р.н., Бандрів

Люди ня ни раз питали: як вас Бог тількі роки тримат на сьвіті. Вас і висиляли, і діти по Сибірох были. А я так кажу: дівойко, кілько кому Бог призначив, того нихто ни знає і нихто ни мусит знати...

ІІЯ МаР'я лУчна- 1912 р.н.,

- Г1 Панищів и ІАііЗДІ • І Д,їа Рази была-w на Кальварії.

Таку шпінку мала-м з дзер-кальцьом. Так ся гонорувала.

Йо-йой, дівойко моя... Та колись посагу хотіли, земли хотіли, а ни дівки. А я ни мала нич. Взяв ня сирота. Свекра така была, як коли хотіла: коли добра, а коли й ни добра. Але я ни така, би я відказувала. Поміг нам Бог поставити хату в Панищови. Юш на свому, юш байка. А жили хоба Тден рік. Так ся наробити коло нової хижи, а в ній ни жити! А ту в Калиновці дали нам діраву, гнилу, та коти під ню лазили. Тугі хати, котрі нам ту дали, были до ничого. Люди ся намучили. Діти плачут їсти, а загріти, зварити нима на чім, ни диривцяти, ни ріща дакого. А в нас тількі ліси дома были! За Сталіна всьо вигладили.

Катерина Вицівська

Катерина Вицівська, 1900 р.н., Кривка

Часто мі снит, жи я дома. Так пи-рид вочима всьо наше ґаздіство стойит. А як пробуджуся, то нима нич. Коли мі ся таке наснит, то мі ся здає, я всьо виджу, що там-каль было, і туто всьо такой перед вочми. А як рано встану, так ми якось легко, весело, гі я там была.

Марія Богдан, 1912 р.н., Хміль

Часто мі ся Хміль снит... Та навіть ти перкаль мі ни раз ся снит, що-м там ходжу. У нас на вколі така груша была, такі груші величузні падали. А я все там йду, туги груші си збираю... Та там но было жити. З Гамерики ся вернули, ще за Польщі двайціть моргів поля купили-змо, но было жити. А диявол би ни дав. Як ходили-змо до церкви, як йшли в Скородний ци до Літовищів паски святити, так співали, аж ліс гудів. Боже, як змо в яри робили на поли, а была вечірня, вдарили звони, а до нас чути было — е, полишали шитко, хоба волы пригнали домів, лишили всьо, ни брали-змо нич — пішли до церкви. Прийшли ту — так як би в мішок завитав — нима де... Ни лісу, ни гори, ни луни. Старі люди все повідали: би хоч вмирети дома.

Марія Бакаляр, 1902 р.н., Чорна

Нихто ни хотів їхати в Сталінску область. Та хто би хотів з хижи ся вступати? Як комуністи голод зробили, то прийшли на Харвати, на наш хутір, аж читверо беса-рабців. Прийшли і ни вступлят ся з хижі: тьотю, тьотю... Я до них: вас читверо, де я годна на вас наробити. Дві дівки красиві были, іно їдна мала хлопчика, Костика. Ноги такі мали спухлі, попраскані, няй Бог боронит. Як си згадам... Три місяці їсти давала-м, а пак вни поїхали домів. Та ци вни мі ни повідали, як там ся файно жиє? Ба та хто би після такого вірив!

НАРОДНІ ПІСНІ ПРО ВИСЕЛЕННЯ 1951 р. Журавин

У неділю рано усі дзвони

Відгуки про книгу Акція-51, Останні Свідки 1951 - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: