Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

вже ясніше помічати послідовне підвищення зросту зі сходу на захід, але знову-таки зі значними перервами, що їх пояснення, однак, не викликає жадних труднощів. Цифри Краснова для Харківщини взяті головним чином з промірів міського населення Харкова, що здавна був головним пунктом великоруської імміграції, тому вони й нижчі за цифри для Вороніжчини. На південному заході Волині, як це ми вже бачили та ще побачимо, був великий колонізаційний рух мазурів; аналогічні впливи спричинились до зниження зросту у лемків, а особливо у північних бойків, де, однак, головну ролю щодо зменшення зросту грало, мабуть, мешкання в чорних хатах та погане живлення — вівсяні пляцки замісць хліба.

Нарешті, у південній смузі України маємо виключно зріст або високий, або такий, що значно наближається до нього; але й тут знаходимо також певні хитання, що стоять в залежності від місцевих етнічних умов. На Кубані, яка лежить найдальше на схід, зріст чоловічого населення (проміри Гільченка— 1700мм, а мої та Чикаленкові— 1709мм) може стати поруч з таким самим високим, а то, може, ще й вищим зростом населення Катери-нославщини, де в східній частині досягає 1716 мм, а в західній частині знижується до 1700 мм. Ці місцевості займають виняткове становище щодо зросту, і в инших частинах України зріст населення вже не такий високий,— спочатку він трохи знижується, а далі послідовно підвищується. На Херсонщині, як показують проміри Чикаленка та Шульгина, він не більший як 1675 мм, цонад річкою Бугом на Поділлі зріст трохи вищий—1686 мм, а понад Дністром ще вищий— 1691 мм. Щодо Карпатів, то, з винятком північної частини південних бойків (1662 мм), зріст там ще підвищується та ступнево досягає 1700 мм: у галицьких гуцулів — 1690 мм, у буковинських — 1696 мм і, нарешті, у колишніх угорських— 1700 мм. Найдальший західній острівець український, у Бачці, також одзначається дуже високим зростом (1684 мм), що наближається, як і зріст гуцулів, до високого зросту півден-но-західніх слав’ян.

Озираючи тепер загальним поглядом цифри зросту українців, ми бачимо передусім, що вони надзвичайно рідко спускаються нижче середнього, а навпаки, в більшості місцевостей досягають цифр високого зросту та й переходять за нього. Середній зріст українців взагалі, на основі наведених нами цифр, рівний 1673 мм.

Географічно зріст українського населення розподіляється під впливом переважно етнічних умов, що не становлять особливих труднощів для їх з’ясування. Ми тільки що бачили, що найбільшого розвитку зріст українців досягає у південній смузі й головним чином у місцевостях, які зв’язують українців з близько з ними спорідненими групами південних слав’ян, що, як відомо, відзначаються високим, а часто й дуже високим зростом (серби — 1695 мм, сербохорвати, за Івановським,— 1692 мм, а за Денікером — 1700мм, босняки— 1723 мм та герцеговинці—1759 мм). Посуваючись на захід, ми бачимо дуже помітне зниження зросту у південних бойків, мабуть, під впливом загальних причин, що спричинились до зниження зросту у населення Галицької рівнини взагалі, а саме під впливом польського панування та проникання польського елементу до країни у великих масах (зріст україн-

ців на південному Поділлю та Херсонщині дуже високий, а на Катеринослав-щині досягає рівня, що перевищує навіть зріст гуцулів). Особливо високий зріст кубанських козаків залежить, явна річ, головно від того, що предки їх були з добірної, найбільш розвиненої фізично частини українського населення (запорожців), а крім того, мабуть, ще й од шлюбів з місцевими жінками ріжних кавказських племен, серед яких, наприклад, осетини досягають 1692 мм. В середній смузі України, на заході, у північних бойків та лемків знову виявилось близьке сусідство польського населення, яке трохи послаблюється, однак, близьким сусідством словаків (1683 мм) та чехів (1667 мм). Далі, на північному Поділлю, на Київщині та Полтавщині зріст звиїцується і зовсім падає на Харківщині та на Вороніжчині, де українці стикаються з великоросами (середній зріст— 1657 мм), що їх нижчий зріст теж залежить од инородніх, головним чином фінських низькорослих елементів (мордва — 1643 мм, зиряни — 1628 мм, черемиси — 1615 мм та ин.), які ввійшли тут до складу слав'янського населення. Нарешті, в північній смузі України, поминаючи великоруський вплив на Курщині на зниження зросту, яке найбільш помітне на Чернигівіцині та в північній Волині, могло впливати й те, що там українське, мабуть-таки, перемішалося з литовськими, польськими та великоруськими племенами,— факт, який, на думку новіших учених, спричинився до витворення білоруського племени. На це правдоподібно вказують і згадані вже нами відповідно невисокі відсотки низькорослого та високорослого населення в даних місцевостях, тоді як середній зріст досягає тут значних відсотків, як це можна бачити на таблиці 1.

Отже, ми маємо всі підстави, щоб вважати українців високорослими взагалі. Але тут стає питання, як ми мусимо дивитись на низькорослі елементи українського племени: як на останки старої низькорослої раси, що з’єдналися з великоросами, чи як на порівнюючи новіші етнічні домішки, що з’явилися ззовні. Щойно наведені дані щодо географічного розподілу зросту та наші пояснення щодо меншої високорослости певних місцевостей, особливо у північній смузі України, а також відповідно незначний відсоток малого та нижче середнього зросту на цілій Україні — все це дає нам, здається, право висловитись з певністю на користь того, що зростом українці становлять етнічно одноманітну високорослу масу, в основі якої ніяк не можна припустити злиття двох рас — високорослої та низькорослої.

3. Головний покажчик

За дуже важливу, з причини своєї сталости, ознаку вважають відношення продовжного та поперечного діяметрів голови, що визначається так званим ^головним покажчиком, цебто цифрою, яка показує відношення найбільшої ширини черепної части голови до найбільшої її довжини, яку приймають за 100. Відповідно до цього головного покажчика, як етнічні групи, так і окремі індивіди поділяються на довгоголових (доліхоцефали) з головним покажчиком до 77,7, середньоголових (мезоцефали) з головним покажчиком од 77,7 до 80,0 та короткоголових (брахіцефали) з головним покажчиком, вищим за 80,0; в свою чергу довгоголові поділяються на доліхоцефалів та судоліхоцефалів, а короткоголові — на субрахіцефалів (од 80 до

83,3) та брахіцефалів (од 83,3 та вище). Щодо цієї ознаки, то українці, як і взагалі всі слав’яне,— круглоголові, але рівень їх круглоголовости (згідно з нашими обчисленнями, середній головний покажчик українців взагалі рівний 83,4) у ріжних груп населення та в ріжних місцевостях має виключної ваги інтерес. Як у всіх більш-менш мішаних етнічно народів, в українців головний покажчик дає певні хитання, але ці хитання, як ми це зараз побачимо, зовсім не безладні, а, навпаки, дуже многозначні, особливо коли зіставити їх з хитаннями инших ознак.

В північній смузі України, на