Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

головного покажчика в південно-західній частині Чернигівіцини та на північному сході Волині, то він, як і всі инші етнічні ознаки населення цих місцевостей, мусить залежати від домішки білоруського елементу (головний покажчик білорусів — 81,8) або, що також можливо, від недостатнього проникання українців в місцевості, зайняті раніш білорусами. Ще складніше питання про досить малу брахіцефалію серед населення північно-східньої частини Полтавщини. Для пояснення цього факту згадаємо тільки те, що, здається, нігде на Україні не переведено стільки експериментів для зміни етнічного характеру населення, як саме в цих місцевостях. Не кажучи вже про розпочате ще в XIV віці переселення людей з берегів Бугу та Дністра, а далі про також давню імміграцію білорусів та чернигівських українців,— ще в XIX столітті поміщики робили спроби переселяти туди цілими селами великоросів; при цьому цікаво зазначити той факт, що це дуже мало відбилося на мові, і коли цей вплив можна помітити, то тільки на деяких етнографічних подробицях, особливо в північних повітах. Антропологічно, як це спостеріг я та Чика-ленко, населення козачих сел Полтавщини дуже різко відріжняється від колишнього кріпацького населення і своїм високим зростом, і темнішою пігментацією, і вищим головним покажчиком. Далі незначну субрахіцефалію північно-західньої, південно-західньої та центральної Волині треба вже инакше поясняти. Говорячи про зріст, ми згадували вже про вузьку смугу, що тягнеться через північно-західню та центральну Волинь та кінчається в північних повітах Поділля. Явна річ, і в цьому випадку ми також маємо до діла з впливом польсько-мазурської імміграції (середній головний покажчик поляків — 82,1), а на північному заході Волині міг також відбитись і вплив литовський ятвягів (головний покажчик литовців — 81,8). Тільки тим самим впливом можна пояснити й помітну субрахіцефалію північно-східніх галичан, що її сконстатував Раковський. Вплив цей виказався, однак, дуже слабким щодо галицьких горців; коли в них це й помітно, то хіба що на галицьких гуцулах, бо їх головний покажчик трохи нижчий за покажчик буковинських та угорських гуцулів. Ці останні так само, як бачванці, і головним покажчиком знаходяться в наявному зв’язку з буковинськими румунами (головний покажчик — 86,3), почасти з болгарами (84,7), боснійськими сербами (85,7), сербохорватами (86,0), герцеговинцями (86,7), трансиль-ванськими румунами (87,2), а почасти також і з західніми слав'янами (чехи — 85,4, словаки — 85,4, моравські словаки — 85,3).

Ця картина середніх головних покажчиків та їх географічного розподілу на Україні стає значно рельєфніша та виразніша, коли ми підемо трохи глибше і звернемо увагу на відсоткове взаємовідношення ріжних черепних типів у місцевостях, що дають субрахіцефальні головні покажчики. Роздивляючись з цієї точки погляду цифри південно-західніх повітів Чернигівщини (головний покажчик — 82,3), ми бачимо, що кількість доліхоцефалів не перевищує там 8,1 %, мезоцефалів — 20,5 %; але субрахіцефалів там є 31,3% і брахіцефалів — 39,5%, цебто, инакше кажучи, основну частину населення (майже 40%) становлять справжні брахіцефали. Те саме, але в більшій мірі, знаходимо і в українських повітах Курщини, де загальний головний покажчик, однак, уже брахіцефальний. На Полтавщині (головний покажчик — 83,25) бачимо те саме відношення: 1,8% доліхоцефалів, 12,1 %

Головний покажчик у % Барва волосся в % Барва очей в % Українці iS>»но'5.т §с.3 s5 §0 геЧ-Ѳ- sІ■§!3О5 І15Î я! * а. геиа •§■ о505 g03ОX3 оs5£ яо04 Xваs 'я36£ [МалийІТ Нижчий за середній Чернигшшина „ _ ..Вишии за середній[Високий 18,421,031,629,0 0,01.3 2,61.3 3,92,66,55,2 5.29.25.29.2 9,27,817.113.1 2,61.31.3 2,6 9,210.514.514.5 6,59,214.510.5 0,02,62,65,2 9,213,111,811,8 9.25.2 17,19.2 [МалийКиївщина Нижчий за середній (південно-за- Виший за середній хідні повіти) [Високий 10,025.025.040.0 12,56,21,2 3.73.76,2 12,58,715,0 5,08,710,017,5 2,5 6,210,05.03,7 3,715.020.0 33,7 1.251.25 2,5 5,010,010,013,7 3,715,013.723.7 [Малийv Нижчий за середній Херсонщина „ .Вишни за середній[Високий 2,55,030,062,5 2,5 10,012,5 7,512,5 2.57.5 10,0 35,0 2,5 2.5 .2.5 10,0 2,55,025.050.0 2.57.5 10,0 2.52.5 10,0 20,0 2,510,032,5 [МалийГуцули Нижчий 33 середній Вищий за середній [Високий 6,518,929.245.2 1,4 0,73,03,7 3.0 4,48.1 14,8 3,714,117,025,9 0,72.31.4 2,3 0,72.31.4 2,3 0,21,42.34.4 1.4 2,9 9,07.4 0,74,42,39,6 4,411,717.029.1

мезоцефалів, 36,4 % субрахіцефалів і 47,7 % брахіцефалів. На Київщині (цифри Алешо дають там середній головний покажчик 83,2)—те саме: 5,7% доліхоцефалів, 11,6% мезоцефалів, 37,5% субрахіцефалів та 45% брахіцефалів. У північних повітах Поділля (середній головний покажчик —

82,3) відношення дуже близьке до того самого явища: 7,7 % доліхоцефалів,

17,3 % мезоцефалів, 32,7 % субрахіцефалів та 42,3 % брахіцефалів. Майже те саме бачимо і в північно-східній Галичині та на Кубані. Словом, в усіх перечислених нами місцевостях України з субрахіцефальним покажчиком справжні брахіцефали коли не переважають, маючи абсолютну більшість, то все-таки перевищують чисельно навіть кількість субрахіцефалів при порівнюючи невеликому відсоткові довгоголових та середньоголових, цебто брахіцефали становлять корінне населення. Трохи инакші виявляються відношення на Волині; тут субрахіцефальний середній головний покажчик з дійсною перевагою субрахіцефалів при невеликій кількости брахіцефалів: у північно-східній частині Волині — 0,0% доліхоцефалів, 16,8% мезоцефалів, 44,1 % субрахіцефалів і тільки 37,2 % брахіцефалів; на північному заході — 9 % доліхоцефалів, 51,5 %, цебто абсолютна більшість, субрахіцефалів і тільки 27,2 % брахіцефалів. Тут брахіцефали наявно уступають перед субрахіцефалами; субрахіцефали становлять тут більшість, і це приводить до думки, що вони, особливо на північному заході Волині, були раніше основним населенням і тільки вже потім перемішалися з зайшлими українцями, після чого підлягли ще впливу польеько-мазурської колонізації.

Таким чином наші дані щодо головного покажчика цілком підтверджують все те, що було сказане нами з приводу пігментації та зросту. Майже повна відсутність довгоголових, дуже невелика кількість середньоголових і навпаки— дуже велика кількість короткоголових та взагалі значно менша кількість субрахіцефалів — все це ясно вказує нам і щодо головного покажчика, що в основі українського племени не могло бути сполучення двох ріжних рас, і що українці, які належать до короткоголової взагалі слав’янської родини, є справжні брахіцефали, що їх головний покажчик тільки де-не-де послаблюється до субрахіцефалії сторонніми етнічними домішками.

З усіх розібраних досі нами антропологічних ознак кожна зокрема приводить нас до викладених нами висновків, але коли їх зіставити одна з одною, то вони ще ліпше освітлюють етнічні особливості українського народу. Брак місця не дозволяє нам зробити це в усіх бажаних подробицях; тому, щоб не мати справи з великими та складними таблицями, ми візьмемо тільки чотири групи і розглянемо цифри, що до них належать, у їх взаємному зв’язку між собою.

Досить навіть побіжного погляду на наведену таблицю, щоб переконатись, що серед українського населення найвищий зріст відповідає і найвищому (брахіцефальному) головному покажчику та найбільшій мірі темної пігментації, або, инакше це сказавши, що українці, поминаючи всю сучасну їх змішаність, в істоті належать до одної раси—до раси високорослої, брахіцефальної, темноволосої та темноокої; ця раса, чисельно пануючи над домішками, і дає певні середні цифри, а домішки, аритметично знижуючи ці середні цифри, зостаються у великій кількості своїй чисто механічні. Иншими словами, українське населення, маючи, наприклад, свій середній зріст вище за середній взагалі, складається коли не в більшості, то