Великі міфи імперії - Омелян Нестайко

століття. За основу вони взяли геополітичну теорію, котра гласить, що географічне положення держави диктує її певну політику та ідеологію. Геополітичний фактор неможливо відкинути, бо це може призвести до трагічних наслідків для держави і народу, який її населяє. Геополітичну науку активно розробляли німецькі учені. Відомо уже — продукти німецького глибокого і дещо мутнуватого розуму, пересаджені на російський грунт, дають вельми отруйні плоди, про що переконаємось згодом. Отже, майбутні творці євразійства, приголомшені фактами звіриної жорстокості російської революції, котра не обійшлася без активної участі «найхристиянішого народу», хотіли збагнути її причини. Вони прийшли до висновку, що старий режим не розумів свого народу, а народ не розумів режиму. Російський народ чекав великої Ідеї, щоб служити їй, а не тільки монархії.

Опираючись на принципи геополітики, П.Н.Савіцький і князь Н.С.Трубєцкой приходять до висновку, що Росія не є частиною Європи і не є продовженням Азії. Вона — самостійний світ, самостійна і особлива духовно-історична реальність, котру Савіцький називає «Євразією». [17]

Російський народ є імперським народом, і поза імперією він не може існувати. Тому для Росії найважливішим завданням є «собирание Империи». Імператив геополітичного і стратегічного суверенітету Росії полягає в тому, щоб не тільки повернути втрачені регіони «ближнього зарубіжжя», не тільки відновити союзні стосунки з країнами Східної Європи, але і в тому, щоби включити в новий євразійський стратегічний блок держави континентального Заходу. [18] Дугін переконаний, що Росія повинна негайно приступити до віднови Імперії, бо навіть деяке хитання в цьому питанні може мати якнайгірші для Росії наслідки. Це може призвести до наступу Китаю на Казахстан, Східний Сибір; Середньої Європи — на Україну, Білорусь; Ісламського блоку — на Середню Азію, Поволжжя і Приуралля та деякі території Південної Росії. На шляху відновлення імперії Росію чекають значні труднощі, але вони ніщо супроти тих катастроф, котрі нагрянуть у випадку недооцінки існуючої загрози…

Російський народ, за Дугіним, склався як носій особливої цивілізації, котра є планетарно-історичним явищем. Він належить до месіянських народів і має універсальне вселюдське значення. Його цивілізаційна місія є сенсом буття російського народу. Виходячи з цього, «… першим кроком до виявлення національних інтересів російського народу є визнання цього народу самостійним політичним суб'єктом, котрий має право сам вирішувати, що йому вигідно, а що ні, і робити відповідно до цього геополітичні соціально-економічні і стратегічні кроки». [19] В контексті вище наведеного самостійна Україна представляє собою величезну небезпеку для Євразії і континентальної геополітики. Україна може бути тільки адміністративним сектором російської централізованої держави. Існування України зі статусом «суверенної держави» тотожно заподіянню страшного удару по геополітичній Росії. І вирішення цієї проблеми — справа невідкладна: воно відкриє шлях до будівництва «Нової Імперії». «Ця Імперія за геополітичною логікою на цей раз повинна стратегічно і просторово перевершувати попередній варіант (СРСР). Отож, Нова Імперія повинна бути євразійською, великоконтинентальною, а в перспективі — Світовою. Битва за світове панування росіян не закінчилася». [20]

Познайомимося ще з поглядом відомого сучасного російського журналіста на українську державність.

Шевченківський суд м. Києва зобов'язав ведучого російської авторської програми «Однако» (ОРТ) Міхаїла Лєонтьєва відшкодувати на користь пані Чумаченко 2 500 гривень, а також спростувати у своєму ефірі інформацію про вплив на Віктора Ющенка американських зв'язків його дружини. Відповідь М.Лєонтьєва:

«Я ср…ти хотів на рішення Шевченківського суду!». I далі: «Рішення Шевченківського суду зміцнило моє переконання в тому, що такої держави — Україна — немає і бути не може. Як сказав пан Пестель, зовсім несправедливо повішений, українська держава немає жодних перспектив на здійснення свого суверенітету і потребує заступництва більшої та культурнішої держави…». [21]

Зі сказаного вище не важко зробити висновок, що удар спрямовується в саму ідею існування українського народу як самостійної нації. З новою силою відродилися дореволюційні погляди на нас, як на південну гілку російського народу, прагнення українців до незалежності розцінювалось, як злобна антиросійська інтрига ворожих сил закордонного походження.

3

Катастрофа 1991 року, коли від Росії відійшли величезні території в Азії та Європі, повинна була змусити владну еліту задуматися над переосмисленням своєї ролі в новій ситуації і зайнятися врешті внутрішніми організаційними справами, до яких ніколи не мала часу і охоти. Але не дає їй цього зробити занадто зміфологізована державна ідеологія. Імперські міфи про слов'янське походження, приналежність до європейської християнської цивілізації так званого «російського» народу, наче випущений з пляшки джин, взяли у полон своїх творців: вони вже не можуть відмовитися від нього і самі стали його заручниками. Мине ще певний час, і Росія переконається, як дорого їй обійшлося поклоніння примарним міфам. Треба дивуватися їхній живучості, оскільки ці міфи побудовані на такій хисткій основі, що незрозуміле, як вони не завалилися під власним тягарем. Блиск імперської величі і авторитет російських учених, політиків, публіцистів сприяли тому, що ця міфотворчість закріпилася не тільки в Росії, але й поза її межами.

Малоросійський інтелект, поневолений російською школою і державною ідеологією, не спромігся на розвінчання цієї псевдонаукової історіографічної конструкції. Більшість наших істориків доводила, що «ми і вони — не те саме» і що «ми є самі по собі». Українські вчені були в постійній науковій дефензиві, що мало загрожувало позиції російських істориків. Нав'язані погляди на певні історичні явища, які розповсюджувалися державним апаратом, глибоко вкоренилися у свідомість людей, котра з дитинства формується школою, а опісля закріплюється ще й навчанням у вищій школі.

Яскравим прикладом механічного повторення чужих правд може бути визначний український історик професор Михайло Грушевський — історик європейського масштабу, незрівнянний авторитет з історії Руси. Кожен, хто професійно займається цією темою, не може обійтися без