Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк

Франко. — Чи Хмельницький козацькими дітьми платив татарам за службу, сього ми, як не історики, не знаємо і досі не лучалось нам про те чувати. А що Хмельницький моливсь мощам і радився з відьмами, се, по-нашому, чей же не провина, а загальна ціха тих віків — і не такі люди тоді бували забобонні... І оп’ять-таки, задля чого прийшла д. Кулішеві охота бризнути лишній раз болотом на «козацького батька» і винуватити його переважно за такі діла, котрі не були його особистою виною, а були або загальною хибою того часу або диктувались конечністю, історичним ходом розвитку народного. Яко історик повинен же був д. Куліш дійти до порозуміння і витолкування подій історичних, а се було би довело його й до толеранції, приличної історикові»[338].

Франко навіть хотів написати три епічні драми, де би висвітлювалися важливі моменти з історії Хмельниччини. У листі до Михайла Драгоманова від 14 січня 1893 р. він писав: «Одержавши премію за драму з нар[одного] життя (мається на увазі драма «Украдене щастя», за яку Франко отримав преміальних 200 гульденів. — П. К.), я почув охоту після докторату взятися за одну драматичну роботу, на котру у мене здавна велика охота, та хочу отсе порадитися з Вами. Що би Ви сказали на мій план, написати драматичну трилогію про Хмельницького?»[339] Першу драму Франко хотів назвати «Жовті Води», другу — «Берестечко», третю — «Смерть Богдана».

У першому творі передбачалося: «Показати стан суспільності на Україні в 1647 р. — шляхту, міщан, селян, жидів, козацтво; показати, як шляхта сильна, певна свого панування, бутна, міщанство зайняте наживою і спорами релігійними — і ніхто не думає про можливість катастрофи: показати ґрунт, підготування і вибух тої катастрофи, котра змітає з лиця землі і шляхту, і жидів, і міщанських різновірців»[340].

У другій драмі, де б мова йшла про битву під Берестечком, Франко хотів у «рамах образа тої битви, що була важким кризисом в історії козацтва, показати стан і взаємодійство тих сил суспільних, що були тоді на Україні»[341].

А заключна драма трилогії давала б «інтересний аналіз моментів політичних і психологічних»[342].

Письменник почав працювати над цим епічним полотном. За свідченням його сина, Тараса, він написав деякі сцени[343]. Але так і не завершив роботу над задуманою драматичною трилогією про Хмельницького.

Проте деякі Франкові міркування щодо особи козацького гетьмана зустрічаємо в його творі «Великі роковини... Пролог перед ювілейною виставою «Наталки Полтавки» (1898 р.). Цей твір спеціально написаний до 100-ліття з часу публікації перших частин «Енеїди» Івана Котляревського, котре відзначалося на Галичині як століття української писемності. «Великі роковини...» спочатку прозвучали з театральної сцени, а потім були опубліковані в низці західноукраїнських видань — «Діло», «Руслан», «Буковина», «Літературно-науковий вісник». Вийшли вони й окремим виданням[344].

У «Пролозі...» Франко ототожнює троянців «Енеїди» із запорізькими козаками. А вершиною козацької слави вважає Хмельниччину. Персонаж «Прологу...» козак, який є учасником повстання під проводом Хмельницького, проголошує:

«Щирий батько наш Богдан У важкій годині скликав Запорожців на майдан. Тямлю ніч цю, як сьогодні! Вколо нас реве Дніпро І клекоче Ненаситець, Кам’яне гризе ребро. А в степу напроти Січі Це не хижая сова — А Кодацька лядська кріпость Свої кігті висува. У Богдана сльози в оці, Та вогонь в душі, в словах. «Згинем, браття, або вгору Піднесем свободи стяг! Згинуть — нам одна дорога, Чи в кайданах, чи в війні; Хто ненавидить кайдани, — Тому війни не страшні! Чи послабли наші сили? Потупилися шаблі? Чи в серцях ви погасили Дух лицарський взагалі?» І гучніше хвиль Дніпрових Крик козацтва заревів: «Або ляжем головами, Або виб’єм ворогів!»

Отож, Франко зображував Хмельниччину в романтичному дусі. Також він вважає, що це переломний пункт у історії України. Головний герой «Прологу...» заявляє:

«То був, браття, той розмах, Що історію Вкраїни Повернув на інший шлях».

Хмельниччина для Франка — не просто історія. Він актуалізує її, вважаючи, що революційний чин Хмельницького має послужити прикладом для нащадків великого гетьмана:

«Мовиш: «Де нам взять Богдана?» Тільки ти придатний будь На святе, велике діло! Загартуй думки і грудь! До високого літання Ненастанно пробуй крил, А Богдан прийде, як сума Ваших змагань, ваших сил. До великого моменту Будь готовий кожний з вас, — Кожний може стать Богданом, Як настане слушний час».

Те, що Франко серйозно працював над темою Хмельниччини, свідчать його наукові розвідки — передусім «Хмельниччина 1648–1649 років у сучасних віршах» (1898) і «Хмельниччина (думи, пісні та вірші)» (1910). Це ґрунтовні дослідження, де Франко проаналізував широкий