Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Курси «Minding Manners» теж не з дешевих. Я дозволив собі один день, який включає два модулі тижневого курсу, і за це заплатив 2000 крон[14]. Однак ці курси ще дають можливість зекономити, як пояснила Забліт. Ті, хто є багатшими, віддають перевагу приватним урокам, і тому що вони можуть собі це дозволити, і з міркувань уникнення розголосу.
– Посли та дружини послів не хочуть, щоб інші знали, що вони ходять на курси, – каже Забліт. – Я вже бачила, як зойкають жінки, коли дзвонить телефон: «О, це мій чоловік, він не повинен знати, що я тут!»
Люди з Гарварду та інших провідних університетів також приходять до Забліт, щоб навчитися тому, що, за очікуваннями інших, вони вже й так знають.
– Манери та етикет раніше були фундаментальною частиною системи освіти. Про Ітонський коледж говорили, що там хлопці три місяці вчилися їсти суп. Але тепер все крутиться довкола чисел та формул, вони повинні мати стільки знань з математики, їх навчають тому, що можна перевірити на стандартизованих тестах.
Вона робить театральну паузу.
– В етикеті натомість не існує ніяких тестів.
Попри те етикет сьогодні складніший, ніж будь-коли раніше, вважає Забліт. Вона викладає як французький, так і англійський етикет, крім того, етикет в історичному контексті, а ще соціальні норми в інших частинах світу. У глобалізованому світі сьогодні вже не достатньо мати знання про суворі традиції лише однієї країни, вважає вона.
– Раніше в Англії була строга система пересування. Людям більше не до вподоби обмеження. Однак про Карлу Бруні в той час, коли вона була першою леді Франції, Таміко доброї думки. Світлини з дружиною президента Саркозі ми проглядаємо вже цілісінький день навчання.
– Ця жінка ідеальна, вона дотримується всіх правил ідеальної поведінки. Історично мова йшла про те, щоб завжди контролювати поставу. В Англії часто говорили: «всі ми – тварини», і багато аристократичних правил були про те, щоб показати, що хоча ми тварини, є в нас те, чого немає у тварин – сила волі, витримка та самоконтроль. Тому, коли хліб кладуть на стіл, не потрібно їсти його перед основною стравою. Ви відчуваєте запах, ви голодні, а він має апетитний вигляд. Ви бачите його, вам кортить його скуштувати, але ви контролюєте своє бажання.
– Те саме з мімікою – в англійських вищих класах не прийнято її яскраво виявляти, – каже Забліт і робить ще одну невелику театральну паузу.
– Нікого немає довкола! Але якщо ви усміхаєтесь, коли радісно, отже, перестали себе контролювати. Keep calm and carry on[15].
Гра в галантність
На вступних сторінках історії Артура Конан-Дойла про Шерлока Голмса, яка називається «Знак чотирьох», геніальний детектив демонструє свій звичний спосіб аналізу з допомогою дедукції. На основі поверхневого вивчення кишенькового годинника доктора Ватсона він дійшов висновку, що той належав його батькові, а перейшов у спадок старшому брату лікаря. Щодо останнього, Голмс резюмував: «Він нерозважливий чоловік – порядку і дисципліни не знає, дуже безладна і легковажна людина. Він успадкував добрий шмат грошей, але втратив над ними контроль; певний час він жив у повній бідності, певний час мав на руках пару банкнот, та, врешті-решт, спився і помер. Це все, що я можу сказати». Ватсон скочив з місця і зайшовся ходити кімнатою, накульгуючи однією ногою, поки Голмс пояснював, як він зробив свої висновки з вм’ятин на годиннику, слідів того, що годинник був під заставою, та дрібних подряпин навколо замкової щілини, що, очевидно, виникли від тремтячих рук п’яного.
Вікторіанська епоха з її недосяжними моральними стандартами та строгими манерами призвела до повсюдного пригнічення почуттів та емоційних поривів. Представники ери парових машин і самі були мов ті машини: готові до тріщин під впливом стисненого повітря та тепла, і різниця між зовнішнім виявом та внутрішнім світом породила страх бути викритими. Плітки та інші форми зовнішнього контролю тиснули звідусіль. Згідно з книгою соціолога Річарда Сеннета «Падіння публічної людини» (The Fall of Public man, 1974), покоління вікторіанської епохи настільки боялося, що їхні особисті таємниці проникнуть крізь фасади вдаваної правильності, що просто уникали виходити на денне світло. Цей страх втілився й у літературних героях, зі здатністю читати людей, такою, як у Шерлока Голмса, та в оповіданнях про людей з прихованими темними сторонами, наприклад, «Доктор Джекіл та містер Гайд» (1886) Роберта Луїса Стівенсона та «Портрет Доріана Грея» (1890) Оскара Вайлда.
Книга Вайлда про молодого красивого Грея, що потрапив під вплив цинічного чарівника лорда Генрі Воттона (не того, що відомий дипломат), який переконав головного героя поринути у вир поверхневих естетичних та фізичних насолод. Воттон проповідує, що індивід не повинен ні в чому собі відмовляти, а лише керуватися власними поривами, і сипле гострими фразами, на кшталт «Бути природним – це просто поза, найприкріша з тих, які я знаю». Минають роки, а вади і егоїзм Грея знаходять відображення на його портреті, який він ховає у замкненій кімнаті, сам же він і далі має вигляд такий самий молодий і невинний. Через багато років і безліч гріхів він вирішує знищити картину, на якій тепер він огидний старець. Слуги чують жахливий крик і, виламавши двері, знаходять чоловіка мертвим, старим і потворним до невпізнаваності, а на картині знову зображена чиста молодість.
Такі літературні твори почали з’являтися в часи наукових відкриттів, коли релігія все більше витіснялася зі сфер людського життя, а людям надавалися все більші можливості вибору та контролю над власним життям. Таким чином власне «я» також отримало більшу роль. Індивід уже не був тотожним його роботі чи походженню, а моральний вибір тепер не зводився до дотримання релігійних заповідей. Хоча раніше розуміння особистості формувалося на основі її зовнішніх виявів, тепер головну роль у формуванні особистості відводили її ж внутрішнім виявам. Грей мав відповідальність не перед Богом, а перед своїм таємним справжнім «я».
Літературні твори, що описували приховані аспекти особистості, були передвісниками психологічної теорії, яка, можливо, зробила немало для нашого сучасного розуміння особистості. Теорії Зиґмунда Фройда про підсвідоме встановили для нащадків модель, в якій ми приховуємо свої темні таємниці не лише від зовнішнього світу, але й від нас самих. На відміну від Доріана Грея, людина під прицілом Фройда не знає свого власного справжнього обличчя, і не знає, де його шукати. Сам Фройд узяв на себе роль Шерлока Голмса, детектива-психоаналітика, який збирав дані про своїх клієнтів і через них шукав шлях до розгадки їхніх таємниць.