Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
3. У зв’язку з тим, що нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень здійснює Генеральний прокурор та підлеглі йому прокурори, матеріали для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за ч. 1 ст. 389 КК України «Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі» направляється відповідному прокурору по територіальності згідно з вимогами статей 94, 95, 97 КПК України. Вивчивши матеріали, що надійшли, прокурор не пізніше триденного строку зобов’язаний прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Перелік матеріалів, що направляється кримінально-виконавчою інспекцією до прокурора, визначені в Кримінально-процесуальному кодексі України та у відомчих нормативно-правових актах ДКВС України.
4. Якщо місцезнаходження особи, засудженої до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, невідоме, а також у разі неприбуття її після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання працівник підрозділу інспекції, в якому засуджена особа перебуває на обліку або на територію обслуговування якого вона мала прибути, оголошує розшук і здійснює його початкові дії.
Порядок розшуку регламентується відомчими нормативно-правовими актами ДКВС і МВС України, які носять конфіденційний характер (від лат. сonfidentia — довір’я), тобто такі, що не підлягають розголошенню, публікації.
Початкові розшукові заходи проводяться протягом одного місяця з дня, коли працівнику КВІ стало відомо про залишення засудженою особою місця постійного проживання або неприбуття особи, звільненої з місць позбавлення або обмеження волі, до обраного місця проживання.
Якщо протягом указаного терміну місцезнаходження засудженого не встановлено, подальший розшук цієї особи здійснюють територіальні органи внутрішніх справ на підставі подання КВІ та матеріалів початкового розшуку.
Правову основу здійснення розшуку складають КВК, КПК, Закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та нормативно-правові акти ДКВС і МВС України.
5. Затримання підозрюваного — захід кримінально-процесуального примусу, який полягає у короткочасному затриманні (позбавленні волі) без санкції суду особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Як зазначено в ч. 3 ст. 29 Конституції України, в разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз’яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто й користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Враховуючи, що засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, ухиляючись від відбування цього покарання, має статус підозрюваного у вчиненні злочину (ст. 431 КПК «Підозрюваний»), його затримання здійснюється ОВС за правилами, встановленими у статтях 106, 165 КПК України, а тимчасове позбавлення волі — в ізоляторах тимчасового тримання (далі — ІТТ) МВС України, які належать до місць попереднього ув’язнення особи.
6. Конвоювання (голл. konvooi; франц. convoi; первісно — кортеж, обоз, супровід) — супроводження спеціальними підрозділами МВС України осіб, які розшукуються, перебувають під слідством і судом, а також засуджених.
Порядок здійснення конвоювання регламентується нормативно-правовими актами МВС України, у тому числі тими, які носять конфіденційний характер, Статутами внутрішніх військ і Законом України «Про внутрішні війська МВС України».
7. Застосовувати запобіжний захід у вигляді взяття під варту до осіб, які розшукуються, є правом, а не обов’язком суду, що логічно випливає зі змісту ст. 148 КПК України. Зокрема, як показує практика, суди задовольняють подання про обрання даного запобіжного заходу лише у 90% таких звернень органів досудового слідства, а ще 1,2% із них відміняється рішенням апеляційних судів.
Глава 8 ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТСтаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.
1. Виконання покарання у виді громадських робіт регулюється