Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Громадські роботи — це порівняно новий вид кримінального покарання, введений в КК України 2001 року. Історичним його прототипом можна вважати суспільні роботи на публічні цілі, які містилися в Судових Статутах про покарання, і присуджувалися мировими суддями замість арешту чи грошового стягнення, або як додаткове до тілесних покарань з середини ХІХ століття. У ХХ столітті перевагу громадських робіт над іншими видами кримінальних покарань визнала більшість країн Європи, як з точки зору ресоціалізації правопорушника через примусову безоплатну працю і виконання суспільно корисної роботи на благо громади, так і попередження злочинності.
2. Громадські роботи передбачені у 14 статтях Особливої частини Кримінального кодексу України, а також за цим же Кодексом призначаються у випадках: 1) заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53); 2) призначення більш м’якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК України (ч. 1 ст. 69); 3) заміни невідбутої частини покарання у виді виправних робіт більш м’яким покаранням (ст. 82); 4) заміни невідбу- тої частини покарання у виді позбавлення чи обмеження волі більш м’яким покаранням, якщо законом забороняється застосовувати обмеження волі чи виправні роботи (статті 57, 61); 5) заміни більш м’яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті, якщо неможливо застосувати виправні роботи (ч. 4 ст. 83); 6) заміни покарання у виді виправних робіт або його невідбутої частини на підставі амністії чи акта про помилування, а у випадках неможливості застосування обмеження волі чи виправних робіт — і заміни покарання у виді позбавлення волі чи його невідбутої частини (ст. 85).
3. Відбуваються громадські роботи у вільний від роботи або навчання час (це той час, який залишається після роботи або навчання і який особа використовує на свій розсуд, а також у вихідні та святкові дні, передбачені законом) за місцем проживання засудженого, яке може бути як постійним, так і тимчасовим. Об’єкт, на якому буде працювати засуджений, має знаходитися в межах населеного пункту, де зареєстрована особа, або з якого є можливість щоденно повертатися до місця свого постійного проживання.
4. Вид громадських робіт визначають органи місцевого самоврядування залежно від потреб регіону. Безоплатність громадських робіт означає, що за їх виконання засуджений не одержує винагороди, компенсуючи своєю працею заподіяну державі шкоду.
Вказівка закону на те, що роботи повинні бути суспільно корисними, означає, що вони виконуються на користь певної громади, суспільства. У переважній більшості такі роботи є некваліфікованими, не потребують спеціальної підготовки чи певної кваліфікації. Засуджені до громадських робіт, як правило, залучаються туди, де щоденно не вистачає робочих рук, або доцільно виконувати роботи, на які через невеликий рівень оплати відсутні бажаючі влаштуватися. Це роботи, які не потребують певних професійних навичок — догляд за хворими в лікарнях, прибирання скверів, парків, вулиць, майданів, висаджування дерев і квітів, ремонтування і фарбування будівель і комунікацій, спортивних і дитячих споруд, благоустрій населених пунктів, інших дрібних будівельних робіт, тобто виконання необхідних для міста, селища, району повсякденних справ, але за обов’язковою умовою, що вони не пов’язані зі шкідливим умовами праці та виробництвом, ризиком для життя і здоров’я. Науковці пропонують ще одну рису громадських робіт — вони повинні бути продуктивними, як і будь-яка інша праця, тобто мати цілком визначені об’єктивні показники (нормативи), за якими можна судити про якісну сторону такої праці з боку засудженої особи.
Оскільки до громадських робіт можуть бути залучені лише працездатні особи, вони не можуть призначатися інвалідам першої або другої групи, вагітним жінкам, особам пенсійного віку, неповнолітнім (до 16 років). Не можуть вони також застосовуватися до військовослужбовців строкової служби.
Заслуговує на увагу пропозиція науковців щодо необхідності перед відбуванням громадських робіт засудженій особі проходити медичний огляд для з’ясування, чи немає в неї будь-якої хвороби, небезпечної для інших працівників, для оточуючих, чи придатна вона взагалі до роботи, яка їй запропонована (такий досвід є в деяких європейських країнах). Відповідно до Кодексу законів про працю України, забороняється залучати жінок та осіб у віці молодше 18 років до перенесення вантажів, які перевищують встановлені для них граничні норми, а також до виконання роботи у нічний час. Окрім того залишається відкритим питання щодо соціального захисту засуджених до громадських робіт у разі виробничого травматизму (витрати на лікування, сплату страховок, компенсацій тощо). Ця проблема може бути вирішена або на законодавчому рівні, або шляхом її врегулювання на договірних підставах з роботодавцем чи органами місцевого самоврядування.
5. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт здійснює кримінально-виконавча інспекція протягом усього періоду відбування покарання засудженим, конкретні повноваження інспекції реалізуються нею а) на початковому етапі виконання покарання, б) безпосередньо під час виконання покарання у виді громадських робіт, в) на етапі зняття з обліку засуджених осіб.
6. Вирок суду приводиться до виконання: 1) не пізніше десятиденного строку з дня вступу вироку в законну силу; 2) не пізніше десятиденного строку з дня звернення вироку до виконання (ч. 5 ст. 36 КВК). Про порядок вступу вироку в законну силу дивись коментар до ст. 4 КВК України. Відповідно до ст. 404 КПК України, вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше ніж через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції.
Встановлення двох термінів приведення вироку до виконання зумовлено тим, що в деяких випадках момент вступу вироку в законну силу та момент звернення його до виконання можуть розбігатися у часі (зокрема, при апеляційному перегляді справи вирок вступає в законну силу з дати прийняття рішення апеляційною інстанцією, а звертається він до виконання лише після надходження до суду справи з апеляційної інстанції). У цьому