Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман

Процес автоматизації гарно видно на прикладі математики. Коли діти вперше додають три до чотирьох, вони рахують на пальцях і сильно напружують тім’яну кору. Але на якомусь етапі «три плюс чотири дорівнює сім» стає мало не віршиком. Мозок перестає по одному пересувати уявні предмети чи реальні пальці, а користується таблицею в пам’яті. Додавання переведено на аутсорсинг. Починається нова стадія. Ті самі діти повільно й вимучено (за допомогою лобової й тім’яної кори) розв’язують приклад 4 × 3: «Чотири плюс чотири дорівнює вісім. А вісім плюс чотири дорівнює дванадцять». А потім знову автоматизують процес, вивчивши табличку множення, і переходять до складніших обчислень.

Майже аналогічний процес пояснює приклад віртуозів, поданий вище. Коли гросмейстери розв’язують складні шахові задачі, найсильніше активується їхня зорова кора. Тобто вони не більше думають, а краще бачать[79]. Таке трапляється і з видатними математиками, які активують зорову кору, доводячи складні теореми. Інакше кажучи, віртуози пристосовують кору, первісно створену для ідентифікації облич, очей, рухів, точок і кольорів, до більш абстрактної сфери.

Автоматизація читання

Принцип, відкритий під час експерименту з експертами з трикутників, може також пояснити, мабуть, головну трансформацію в освіті: перетворення візуальних каракуль (літер) на вимовлені слова. Оскільки читання — це універсальне вікно у світ знань і культури, з-поміж усіх людських умінь воно найбільш необхідне.

Чому ми починаємо читати в п’ять років, а не в чотири чи шість? Так краще? Доцільніше вчитися читати, розбиваючи кожне слово на літери, чи, навпаки, проговорюючи його повністю й співвідносячи зі значенням? Ураховуючи важливість читання, такі рішення варто приймати не з позиції мені здається, а на підставі вагомої сукупності фактів, що поєднують багаторічний досвід і знання про церебральні механізми, на які спирається розвиток читання.

Як і в інших сферах, просунутий читач делегує процес. Той, хто погано читає, не просто робить це повільніше, його найбільше стримує зосередженість системи зусиль і концентрації на літерах, а не на значенні слів. Часто через дефіцит розуміння прочитаного діагностують дислексію. Вона ніяк не корелює з інтелектом людини, а лише означає, що її зусилля спрямовані на щось інше. Щоб відчути це на собі, спробуйте запам’ятати слова дерево, велосипед, горня, вентилятор, персик, капелюх, читаючи наступний абзац.

Іноді, читаючи іноземною мовою, яку тільки почали вивчати, ми усвідомлюємо, що розуміємо дуже мало, бо вся увага зосереджена на перекладі. Ця концепція підходить для будь-якого процесу навчання. Коли людина починає грати на барабанах, вона повністю концентрується на новому ритмі. На певному етапі цей ритм стає інтерналізованим та автоматичним, і тільки тоді ударник може перемкнути увагу на паралельну мелодію, гармонійне звучання акомпанементу чи інші ритми, які вступають у діалог з основним.

Ну що, ви пам’ятаєте слова? Так? Тоді про що був попередній абзац? Упоратися з двома завданнями важко, бо обидва претендують на обмежену потужність системи в лобовій і тім’яній корі. Ваша увага вибирає: або жонглювати шістьма словами, щоб вони не випали з пам’яті, або слідкувати за текстом. Дуже рідко їй вдається робити і те, і інше.

Екологія абетки

Переважна більшість дітей дуже добре засвоює мову. Коли я, дорослий чоловік, приїхав до Франції, знаючи лише кілька слів по-тамтешньому, то постійно дивувався, що крихітне дитя, нічогісінько не тямлячи у філософії Канта, алгебрі чи творчості «Бітлз», говорить вишуканою французькою. Мабуть, для цієї дитини було настільки ж незбагненно, що дорослий не може елементарно правильно вимовити слово. Так буденний приклад демонструє, що виявлена людським мозком ментальна віртуозність слабко пов’язана з іншими аспектами, які асоціюються з культурою й освіченістю.

Одна з ідей Чомскі полягає в тому, що люди так легко навчаються говорити тому, що в мозку для цього є передумови. Ми вже переконалися, що мозок — це не tabula rasa. У ньому від народження закладені деякі функції, тому залежні від них проблеми набагато легше розв’язати.

Чомскі обґрунтував, що існують елементи, притаманні всім мовам, проте алфавіти світу також мають спільні риси. Безперечно, серед тисяч абеток, багато з яких уже вийшли з ужитку, не знайти двох однакових. Але якщо поглянути на них загалом, то одразу видно деякі закономірності. Найперша й найпомітніша полягає в тому, що всі алфавіти базуються на обмеженій кількості штрихів. Г’юбел і Візел отримали Нобелівську премію, довівши, що кожен нейрон первинної зорової кори помічає штрихи в невеликому діапазоні своєї чутливості. Штрихи є основою всієї зорової системи, цеглинками, які її утворюють. І всі абетки побудовані з цього матеріалу.

Сюди належать горизонтальні й вертикальні лінії, кути, дуги, скісні риски. Якщо підрахувати частотність штрихів у всіх алфавітах, побачимо дивовижну закономірність: в абетці найпоширеніші лінії, які постійно трапляються в природі. Ні, це не результат зваженого, раціонального дизайну, просто системи письма розвивалися на основі матеріалу, що максимально нагадував звичну візуальну інформацію. Алфавіти узурпували елементи, які наша зорова система вже натренувалася розрізняти. Своєрідна фора, адже завдяки цьому читання нагадувало звичні для неї завдання. Якби ми спробували перейти на алфавіт, що не має нічого спільного з елементами, які зорова система вільно розрізняє, опановування читання було б справжнісінькою каторгою. І навпаки, якщо люди стикаються з труднощами під час читання, можна полегшити процес, перетворивши текстовий матеріал на щось природніше й простіше для сприйняття, з чим мозок уже працював.

Анатомія слова

Ті, хто тільки почав читати, вимовляють літери ніби в сповільненій зйомці. Після численних повторень процес автоматизується, і вентральна частина зорової системи створює новий ланцюг для розпізнавання букв шляхом перекомбінування вже наявних ланцюгів, які ідентифікують штрихи. Тепер літери стають цеглинками зорової системи, і, як шматки конструктора, перекомпоновуються, щоб можна було розпізнавати склади. На наступному рівні перебувають атоми читання — склади. Дитина читає слово тато за два цикли, по одному на склад. Пізніше, коли навички читання повністю сформовані, людина за один підхід сприймає все слово як окремий об’єкт. Тобто читання перетворюється з послідовного процесу на паралельний. Опанувавши його, мозок людини набуває здатність цілісно вихоплювати більшість слів, окрім дуже довгих і складних.

Звідки ми знаємо, що дорослі читають слово за словом? По-перше, очі читача зупиняються на кожному слові. Пауза триває приблизно триста мілісекунд, а тоді погляд різко й швидко перескакує далі. У системах письма на зразок англійської (зліва направо) ми фокусуємося на першій третині слова, а звідти мозок ковзає праворуч, у майбутнє тексту. Звісно, цей скрупульозний процес повністю імпліцитний, автоматичний і несвідомий.

Наступний доказ — фіксування часу, потрібного на прочитання слова. Якби ми робили це літера за літерою, то