
Теорія неймовірності - Максим Іванович Дідрук
Безпечність вакцин
Запеклих антивакцинаторів, які розповсюджують маячню про те, що вакцини спричиняють аутизм чи змінюють ДНК, насправді не так і багато. Значно більше людей (і серед них чимало таких, які загалом усвідомлюють важливість імунізації) відмовляються вакцинуватися через те, що наявні вакцини начебто недостатньо протестовані. У цьому немає нічого поганого. Це окей, що ми сумніваємось і намагаємося залишатися критичними. Це нормально, коли ми запитуємо: чому я маю довіряти розробникам вакцини? Чи радше тим органам, які ці вакцини сертифікують.
Отже, як ми можемо бути впевнені в безпечності вакцини?
Клінічні випробування будь-якого лікарського препарату, й вакцини зокрема, складаються з трьох етапів. Перший передбачає оцінювання токсичності. Вакцину вводять невеликій кількості добровольців із метою встановити безпечну дозу. До випробування залучають молодих й абсолютно здорових добровольців.
Другий етап значно масштабніший. Дослідники перевіряють ефективність вакцини, тобто з’ясовують, чи на неї взагалі може бути імунна реакція. На цьому етапі працюють із сотнею добровольців різних статей і віку. Серед них шляхом випадкового добору формують групу, учасники якої замість вакцини отримують плацебо. Це роблять, щоб гарантувати невипадковість результатів і їхню незалежність від психотерапевтичного ефекту. Фармацевтичні компанії називають другий етап «кладовищем препаратів», оскільки дві третини експериментальних ліків закінчують на ньому свій шлях.
Під час третього етапу вакциною щеплюють тисячі добровольців у різних країнах із метою виявити можливі побічні ефекти й упевнитися, що вакцина придатна для застосування різними групами населення. Під час випробувань ані добровольці, ні вчені, які проводять дослідження, не знають, кого щеплюють вакциною, а кого плацебо. Це так зване подвійне сліпе дослідження, що дозволяє уникнути упереджень у трактуванні результатів. На основі одержаних результатів роблять висновки про ефективність вакцини. Й лише після цього препарат сертифікують і випускають на ринок.
Важливо розуміти, що й самі дослідження, й аналіз накопичених даних виконують незалежні групи фахівців, які жодним чином не пов’язані з фармацевтичними компаніями та не зацікавлені в комерційній реалізації вакцин. Наприклад, в Америці це фахівці Центру контролю і профілактики хвороб та Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів. У Європі за сертифікацію нових препаратів відповідає Європейська агенція з лікарських засобів. Усі ті чудові ліки, які щодня рятують тисячі людей — інсулін, антибіотики, вакцина проти віспи, вакцина проти поліомієліту, препарати для хімієтерапії тощо, — всі їх було створено, протестовано та сертифіковано в такий спосіб.
І це ще не все. Навіть після виведення препарату на ринок працівники служб охорони здоров’я продовжують його відстежувати. Скажімо, у Штатах є система VAERS, Vaccine Adverse Event Reporting System. Це спеціальна програма, яка збирає звіти про побічні ефекти після вакцинації, що полегшує швидке виокремлення підозрілих патернів. Наприклад, у липні 1999 року фахівці Центру контролю і профілактики хвороб звернули увагу на повідомлення про немовлят, у яких розвинулася важка кишкова непрохідність після щеплення новою ротавірусною вакциною. Ротавірусна інфекція є причиною затяжної, іноді смертельної діареї в дітей у всьому світі. Через неї тільки в США госпіталізують 70 тисяч немовлят щороку, а в країнах, які розвиваються, щороку від ротавірусного ентериту помирає 453 тисячі дітей віком до 5 років. Вдумайтеся — 453 тисячі! Проте щойно з’явилася підозра, що вакцина зумовлює виникнення серйозних побічних ефектів, її використання припинили та розпочали розслідування. За 2 місяці представники Центру контролю та профілактики хвороб визначили, що в дітей, яким зробили щеплення, у 25 разів частіше порівняно з невакцинованими розвивається кишкова непрохідність, і вакцину миттєво вилучили з ринку.
То чому хтось вважає, що вакцини, скажімо, проти коронавірусу мають бути іншими? Невже хтось справді вірить, що працівники американського Центру контролю та профілактики хвороб чи Європейської агенції з лікарських засобів випустили на ринок непротестовані вакцини, знаючи, що ними щеплюватимуть їхніх батьків, друзів і родичів? І тих, хто каже, що не вакцинуватиметься й ліпше зачекає, хочеться запитати: на що саме ви чекаєте? Якого ще тестування? Станом на кінець 2021-го у світі повну вакцинацію пройшли понад 3 мільярди людей. Розробники вакцин накопичили достатньо інформації, щоби з певністю стверджувати: їхні препарати безпечні, а серйозні побічні ефекти виникають украй, украй рідко. Ймовірність того, що ви загинете в автокатастрофі, перевищує ризик появи серйозних ускладнень після вакцинації від ковіду в сто тисяч разів. Але ви ж не боїтеся через це сідати в авто.
Лайнус Полінг і вітаміни
Полінг був генієм. Квантовий хімік, біохімік, кристалограф і молекулярний біолог. 1931-го він перший спробував об’єднати квантову фізику з хімією. Стаття, яку Полінг надіслав на рецензування до наукового журналу, виявилася такою новаторською та передовою, що редакторові довелося добряче постаратися, щоби знайти достатньо кваліфікованого рецензента. Цим рецензентом виявився Альберт Ейнштейн, який, прочитавши статтю Полінга, заявив: «Це надто складно для мене».
1954-го Лайнус Полінг отримав Нобелівську премію з хімії за дослідження структури білка. Впродовж шістдесятих років він був одним із найрішучіших учасників руху проти ядерного озброєння, активно поширюючи інформацію про те, наскільки нищівним є вплив радіоактивного випромінювання на людську ДНК. Саме завдяки його зусиллям США та СРСР уклали першу угоду про заборону випробувань ядерної зброї. За це 1962-го Полінг одержав Нобелівську премію миру. До сьогодні він залишається єдиною людиною, яка здобула дві Нобелівські премії за особисті досягнення, тобто ні з ким їх не розділяючи.
А потім дещо трапилося, і з середини шістдесятих Лайнус Полінг гучно покотився з наукового олімпу.
Усе почалося з того, що 1966-го Полінг познайомився з Ірвіном Стоуном, псевдовченим-хіропрактиком, який убачав причину всіх хвороб у викривленому хребті. Невідь-як вони зблизилися, і Стоун порадив Полінгові вживати 300 міліграмів вітаміну C на день, щоб захиститися від застуди. Стоун був звичайнісіньким шарлатаном, одначе Лайнус із якогось дива його послухав. Учений узявся споживати аскорбінову кислоту в немислимих кількостях, поступово збільшував дозу, аж поки не зупинився на 18 тисячах міліграмів на день. Це в триста разів перевищує добову норму для людини.
Полінг стверджував, що став почуватися значно краще, й повсюди пропагував користь вітаміну C. 1970-го він опублікував книгу з назвою «Вітамін C і застуда», у якій закликав споживати не менше як 3000 міліграмів вітаміну на день. Полінг був відомий і популярний, менш ніж десять років тому його обличчя прикрашало обкладинку журналу Time, тож книга вмить стала бестселером. Мільйони американців, а за ними й увесь світ повірили в чудодійні властивості вітаміну C. І, власне, вірять досі. Ось тільки була