Теорія неймовірності - Максим Іванович Дідрук
Антивакцинатори наголошують, що формальдегід надзвичайно токсичний. Чи це правда? Так. У разі інгаляційного отруєння він призводить до опіків, набряку легенів і може спричинити рефлекторну зупинку дихання. Розчини формальдегіду, потрапляючи в організм у значних концентраціях, уражають нирки та травний тракт, а за тривалого впливу підвищують ризик раку. Втім, як завжди, все не так просто.
Будь-яка речовина може бути токсичною. Усе залежить від концентрації. Високотоксичною може бути навіть субстанція, над шкідливістю якої ви ніколи не замислювалися. Наприклад, звичайна вода. У липні 2008-го сорокачотирирічний житель Великої Британії Ендрю Торнтон помер після того, як випив 10 літрів води впродовж восьми годин. Торнтон страждав на хронічне запалення ясен і постійно пив холодну воду, щоб угамувати біль. 10 літрів за вісім годин — це немало. Чоловікові стало зле, його доправили до лікарні, де лікарі спершу вирішили, що він п’яний. Насправді ж стан, який нагадував сп’яніння, зумовлювало порушення балансу електролітів унаслідок водної інтоксикації. Наступного дня Ендрю Торнтон помер від зупинки серця.
І це не поодинокий випадок. Жертвами водного отруєння часто бувають професійні спортсмени, зокрема марафонці, які вливають у себе забагато рідини під час забігів. Вони в буквальному сенсі труяться водою, через що опиняються в стані тяжкої водної інтоксикації й нерідко помирають.
Попри це, ніхто не стверджує, що вода токсична. Те саме з формальдегідом. Почувши це слово, люди уявляють банки з розчином для бальзамування, тоді як реальний уміст формальдегіду у вакцинах геть нікчемний: від тисячних доль до щонайбільше однієї десятої міліграма. Формальдегід у такій концентрації десь так само токсичний для людини, як кілька крапель води.
Однак це ще не вся історія. Найцікавіше лише починається. Формальдегід виробляють клітини людського організму як побічний продукт синтезу ДНК й окремих амінокислот за участю вітаміну B9. Той самий високотоксичний формальдегід, у шкоді якого так запекло переконують антиваксери, допомагає синтезувати ДНК та потрібний для будівництва життєво важливих молекул усередині клітини. Так, значні його концентрації й далі здатні завдавати шкоди. Тривалий вплив формальдегіду сприяє виникненню в ДНК пошкоджень, які можуть спричинити рак. Проте ту його кількість, що утворюється всередині клітин, організм легко знешкоджує за допомогою спеціального ферменту, який перетворює формальдегід на безпечніші форміати.
А тепер найсуттєвіше. Кількість природного формальдегіду в груші середнього розміру сягає 10 міліграмів, у крові двомісячного немовляти — 1,1 міліграма, а вміст формальдегіду в комбінованій кашлюково-дифтерійно-правцевій вакцині не перевищує 0,1 міліграма. Інакше кажучи, кількість формальдегіду, яка потрапляє в тіло під час щеплення, принаймні в десять разів менша за кількість формальдегіду, що вже є в тілі, й у сто разів менша від кількості, яка опиняється в тілі внаслідок споживання однієї грушки, а тому є просто нонсенсом стверджувати, що він може спричиняти якісь захворювання.
Те саме стосується всіх інших вакцинних ад’ювантів: солей алюмінію, сорбітолу, феноксиетанолу тощо. Вони або нешкідливі самі собою, або ж мають такі мізерні концентрації, що просто не здатні зашкодити.
РНК-вакцини
Один із найхимерніших міфів, пов’язаних із вакцинами, стосується їхньої начебто властивості змінювати людський геном. Отож, чи правда, що компоненти новітніх РНК-вакцин можуть проникати в ядро клітини та вбудовуватися в ДНК?
Коротка відповідь: ні. Трохи довша: ні, це повна маячня. Жодна з компонент РНК-вакцин ні в який спосіб не взаємодіє з людською ДНК і тим паче не змінює її. Люди, які стверджують протилежне, — невігласи. Ви легко самі в цьому переконаєтеся. Попросіть будь-кого, хто поширює подібну маячню, пояснити принцип дії таких вакцин чи хоча б розшифрувати, не заглядаючи в гугл, що таке РНК. Майже напевно 99 % із них не пояснять, що криється за цими трьома літерами.
Отже.
РНК — це скорочення, яким позначають рибонуклеїнову кислоту. Рибонуклеїнова кислота є складною макромолекулою, що відіграє важливу роль у кодуванні, зчитуванні й експресії генів. Вона синтезується на основі ДНК та переносить генетичну інформацію з ядра клітини до рибосом, так званих білкових фабрик, де слугує шаблоном, або, як висловлюються біологи, матрицею для виготовлення білків, органічних цеглинок, із яких складається все живе на цій планеті. Молекула РНК схожа на молекулу ДНК, лише замість двох комплементарних ланцюгів має один ланцюг нуклеотидів.
Що такого особливого в РНК-вакцинах?
Традиційні вакцини в тій чи тій формі містять фрагменти хвороботворного збудника. Це можуть бути деактивовані (грубо кажучи, мертві) бактерії чи віруси, лише ослаблені збудники чи специфічні молекули мікроорганізмів, здатні спричинити імунну відповідь. У вакцинах на основі РНК нічого цього немає, натомість є крихітний шматок генетичного коду — вірусна РНК, запакована в спеціальну білкову оболонку. Ця РНК виконує функцію генетичної інструкції. Потрапляючи в клітину, вона робить те, що роблять усі матричні РНК: запускає синтез білка. Зазвичай ідеться про поверхневий білок, за допомогою якого вірус проникає всередину клітини. Імунна система білок знешкоджує й так набуває стійкості до патогену.
У чому перевага РНК-вакцин? Насамперед у тому, що РНК-вакцини легше розробляти та виробляти. Для їхнього створення вже не потрібен збудник, достатньо тільки знати його геном.
Друга перевага — РНК-вакцини безпечніші. Не те щоб інші були небезпечними, просто традиційні вакцини з фрагментів збудника іноді можуть містити достатньо матеріалу, щоби спричинити хворобу. Таке буває вкрай рідко — один випадок на мільйони доз, — але все ж буває. З РНК-вакциною нічого такого ніколи не відбудеться. Молекула РНК надзвичайно тендітна. Вона опиняється в клітині, рибосоми за її інструкцією продукують чужорідний білок, білок зумовлює реакцію імунної системи, після чого РНК підлягає руйнуванню та виведенню з організму впродовж щонайбільше 72 годин. Молекула РНК навіть не наближається до ядра клітини — органели, у якій заховано ДНК. Вона не здатна змінювати ДНК, бо призначена для іншого — доправляти генетичну інформацію з ядра до рибосом, а не навпаки.
Якби вчені раптом навчилися змінювати ДНК в усіх клітинах тіла, ін’єкційно вводячи пацієнту РНК-інструкції, це стало би переворотом у медицині. Автори відкриття того ж року отримали б Нобелівську премію, а сама технологія дала би змогу навіки забути про всі генетичні захворювання, зокрема й рак. Проте цього не станеться. І не станеться з тієї причини, що рибонуклеїнова кислота не може сама собою вбудовуватися в ДНК.
