Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза
Тепер, оскільки в цій оповіді йдеться тільки про старість Якова, а не про хворобу його, як у наступній главі, то здається більш правдоподібним, що думка історика була та, що Яків схилився на верх посоха (що його діди вельми похилого віку справді потребують для своєї підтримки), а не до узголів’я постелі. Особливо коли таким чином нема потреби в будь-якій заміні літер. І цим прикладом я не тільки хотів указане місце «Послання до гебреїв» узгодити з текстом книги «Буття», але головним чином показати, як мало довіри слід мати до найновіших крапок і наголосів. І тому той, хто хоче тлумачити Письмо без усякого забобону, зобов’язаний виявити сумнів до них і знову дослідити його.
Отож (повертаючись до нашої мети) на основі такого складу природи гебрейської мови кожний легко може уявити, що двозначності повинні виникнути в такій кількості, що неможливо дати ніякий метод, завдяки якому можна було б усі їх вирішити. Бо наша надія на те, що взаємним зіставленням слів (orationum) (досі ми показували, що це єдиний шлях для розкриття істинного сенсу із багатьох, які кожне слово може допустити на основі вживання мови) можна безумовно це зробити, нічого не значить, тому що це зіставлення слів тільки випадково може ілюструвати якесь слово. Бо ні один пророк не писав з тією метою, щоб пояснювати зі знанням справи (ex professo) слова іншого або свої власні. Так само й тому, що ми не можемо робити висновок про думку одного пророка, апостола тощо на підставі думки іншого, за винятком випадків, які стосуються життєвої практики, як уже ми переконливо показали. Але не тих, коли мовиться про спекулятивні речі або коли розповідають про чудеса й історичні події. Між іншим, це (тобто те, що в Святому Письмі зустрічаються численні слова, яких не можна пояснити) я можу показати на деяких прикладах, але зараз охочіше відкладаю їх і буду продовжувати відзначати інше, що лишається, а саме: які ще труднощі являє цей істинний метод тлумачення Письма або чого в ньому не вистачає.
Друга трудність, крім того, виникає при цьому методі тому, що він вимагає [знання] історії долі всіх книг Письма, яка нам здебільшого невідома. Адже авторів чи (якщо хочете) тих, хто написав багато книг, ми або зовсім не знаємо, або сумніваємося щодо них, як я докладно це покажу в наступних розділах. Потім, ми не знаємо також, ні з якого приводу, ні в який час були написані ці книги, автори яких нам не відомі. Крім того, ми не знаємо, до чиїх рук ці книги потрапили, в чиїх примірниках були знайдені такі великі різночитання і, нарешті, чи не було багатьох інших варіантів деяких із них. А що все це важливо знати, я коротко вказав у належному місці. Однак я там свідомо дещо пропустив, що тут тепер доводиться розглядати. Якщо ми читаємо якусь книгу, яка містить невірогідні чи незрозумілі речі або написану в досить темних висловах, і не знаємо її автора, а також у який час і з якого приводу він писав, то даремно будемо намагатися довідатись її істинний сенс. Бо, не знаючи всього цього, ми не можемо знати, що автор мав чи міг мати на увазі. Тим часом, навпаки, добре знаючи це, ми спрямовуємо свої думки таким чином, що ніякий забобон не оволодіває нами, тобто ми не приписуємо авторові або тому, на догоду кому автор писав, більше чи менше, ніж слід, і думаємо тільки про те, що автор міг мати на думці або чого вимагали час і обставини. Це, звичайно, я думаю, всім очевидно. Адже вельми часто трапляється, що ми читаємо в різних книгах схожі оповіді, про які робимо абсолютно різні судження саме внаслідок різних думок, які ми маємо про авторів.
Пригадую, що в якійсь книзі я читав колись, ніби чоловік, ім’я якому було Несамовитий Роланд32, мав звичку мандрувати повітрям на якомусь крилатому чудиську і перелітав у які тільки хотів країни; ніби він один убивав велике число людей та гігантів; там були й інші фантазії подібного ж роду, які з точки зору здорового глузду цілком незрозумілі. Подібну ж історію я читав у Овідія про Персея і, нарешті, ще іншу в книгах «Суддів» і «Царів» про Самсона, який один, і, [до того ж] беззбройний, убив тисячі, і про Ілію, який літав повітрям і нарешті піднявся в небо на вогняних конях і колісниці. Ці історії, кажу, дуже схожі, однак далеко не схоже судження ми робимо про кожну, а саме: що перший хотів написати лише казку, другий про політичні, третій, нарешті, про священні події. І в цьому ми переконуємося не на підставі якоїсь іншої причини, як внаслідок думки, яку ми маємо про авторів тих історій. Отож очевидно, що свідчення про авторів, які писали про предмети темні і для розуму незрозумілі, вельми необхідні, якщо ми хочемо тлумачити їхні твори. З тих же причин, заради того, щоб ми могли з різних варіантів темних оповідей обрати правильні, необхідно знати, в чиєму примірнику були знайдені ці різноманітні тлумачення і чи не було коли ще інших варіантів у інших, більш авторитетних осіб.
Інша, нарешті, трудність тлумачення деяких книг Письма за допомогою цього методу полягає в тому, що ми не маємо їх тією мовою, якою вони первісно були написані. Адже «Євангеліє від Матвія» і, без сумніву, також «Послання до гебреїв» були написані, згідно з загальною думкою, по-гебрейськи. Однак вони не збереглися. Стосовно ж «Книги Йова» не вирішено, якою мовою вона була написана. Абен-Езра у своїх коментарях твердить, що вона з іншої мови була перекладена на гебрейську і що в цьому лежить причина її темноти. Я нічого не кажу про апокрифічні книги, оскільки вони мають вельми неоднакову достовірність. Ось такі труднощі цього методу
