Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

а не те, що вони хотіли позначити або представити відомими ієрогліфами. Про це ми можемо лише гадати, а не виводити з певністю з основ Письма. Це ми показали спосіб тлумачення Письма і разом з тим довели, що він є єдиним і найпевнішим шляхом до знаходження його істинного сенсу. Я визнаю, звичайно, що про нього більше знають ті люди (якщо такі є), у яких зберігається відома легенда (traditio) про нього або правдиве пояснення, одержане від самих пророків (як про це заявляють фарисеї), або у яких є первосвященик, який не може помилятися стосовно тлумачення Письма. Цим хваляться римські католики.

Але оскільки ні в цій легенді, ні в авторитеті первосвященика ми не можемо бути впевнені, то нічого достовірного й не можемо засновувати на цьому. Бо останній заперечували найдавніші з християн, а легенду — найдавніші секти юдеїв31. І якщо, нарешті, ми звернемо увагу на хронологію (не кажучи вже про інше), яку фарисеї прийняли від своїх рабинів і за допомогою якої вони ведуть цю легенду від Мойсея, то ми знайдемо, що вона помилкова, як я показую це в іншому місці. Тому така легенда повинна бути для нас вельми підозрілою. І хоча при нашому методі ми змушені приймати певну легенду юдеїв як не сфальшовану (зокрема, беручи до уваги значення слів гебрейської мови, яку ми від них одержали), однак щодо першої легенди ми маємо сумнів, а відносно останньої — ні. Бо зміна значення якогось слова ніколи й нікому не могла бути вигідною, а зміна сенсу слів якоїсь мови, звичайно, нерідко могла бути корисною. Навіть і зробити це вельми важко, бо якби хто спробував змінити значення якогось слова, то він був би змушений в той же час витлумачити всіх авторів, які писали тією мовою і користувалися тим словом у загальноприйнятому його значенні, згідно з характером або складом розуму кожного, або, за всієї обережності, спотворити їх.

Крім того, мову зберігає і простолюд разом зі вченими, сенс же мовлення і книги зберігаються тільки вченими. І тому ми легко можемо зрозуміти, що вчені могли змінити або спотворити сенс мовлення якоїсь вельми рідкісної книги, яка їм належала, але не значення слів. Додайте, що коли б хто захотів змінити значення якогось слова, до якого він звик, на інше, то він не міг би надалі без труднощів дотримуватися його в розмові і на письмі. Таким чином, виходячи з цих та інших підстав, ми легко переконуємося, що нікому не могло спасти на думку псувати якусь мову. Але думку якогось письменника, звичайно, псували часто, змінюючи його мову або тлумачачи її не належним чином.

А оскільки виходить, що цей наш метод (який ґрунтується на тому, щоб пізнання Письма черпалося тільки з нього) — єдино вірний, то там, де він виявиться непридатним для досягнення повного пізнання Письма, доведеться залишити всяку надію [на таке пізнання]. Тут тепер слід сказати, в чому ж полягає його трудність або чого від нього слід чекати, для того щоб він міг вести нас до повного і справжнього пізнання священних книг. Велика трудність, по-перше, виникає при цьому методі від того, що він вимагає повного знання гебрейської мови. Але звідки його тепер одержати? Давні шанувальники гебрейської мови нічого не залишили нащадкам про підвалини (fundamenta) і теорію цієї мови. Ми принаймні від них взагалі нічого не маємо: ні словника якогось, ні граматики, ні риторики. Гебрейський же народ (natio) втратив усе, що його прикрашало, і всю славу (і це не дивно після стількох поразок і переслідувань, які він перетерпів) і утримав тільки деякі нечисленні фрагменти мови та незначну кількість книг. Адже з плином нещадного часу були втрачені майже всі назви плодів, птахів, риб і дуже багато чого іншого. До того ж значення багатьох іменників і дієслів, які зустрічаються в Біблії, або зовсім невідомі, або спірні.

Окрім цього всього, нам особливо не вистачає фразеології цієї мови. Адже її вислови і звороти мови, властиві гебрейському народові, жорстокий час майже повністю згладив з пам’яті людей. Таким чином, ми не завжди будемо у змозі за бажанням знайти всі значення слів (orationes), які вона може допустити на основі практики мови (linguae). І багато зустрінемо промов, які хоч і виражені найвідомішими словами, однак їхній сенс буде вельми темним і цілком незрозумілим. До того, що ми не можемо мати досконалої історії гебрейської мови, приєднується самий склад і природа цієї мови. Із неї виникає стільки двозначностей, що неможливо знайти такий метод, який навчив би правильно відшукувати істинний сенс усіх слів (orationes) Письма. Бо, крім причин двозначності, притаманних усім мовам, існують у цій мові деякі інші, від яких виникає вельми багато двозначностей. Вказати їх тут я вважаю небезкорисливим.

По-перше, двозначність і темнота слів у Біблії виникають часто внаслідок того, що літери одного й того ж органа беруться одні замість інших. А саме: гебреї розділяють усі літери алфавіту на п’ять класів, відповідно до п’яти органів рота, які служать для вимови (а саме: губи, язик, зуби, піднебіння і гортань). Наприклад, «алеф» (alpha), «хет» (ghet), «аін» (hgain) і «ге» (he) називаються гортанними і без усякої різниці (принаймні відомої нам) беруться одна замість другої: «ел» (el), що означає «до» (ad), береться часто замість «гал» (hgal), що означає «над» (super), і навпаки. Внаслідок цього всі частини слова (orationis) часто стають або двозначними, або немовби звуками, які не мають ніякого значення.

Відтак, по-друге, двозначність у словах виникає внаслідок множинності значення сполучників і прислівників. Наприклад, «вав» (vau), без розрізнення служачи для з’єднання і розділення, означає «і» (et), «але» (sed), «тому що» (quia), «же» (autem), «тоді» (turn). «Кі» (кі) має сім або вісім значень, а саме: «тому що» (quia), «хоч» (quamvis), «якщо» (si), «коли» (quando), «як» (quemadmodum), «що» (quod), «спалювання» (combustio) тощо. І так майже всі частки.

Є третя причина (і вона є джерелом багатьох двозначностей) — та, що дієслова в дійсному способі не мають теперішнього, минулого недоконаного, давноминулого, майбутнього доконаного й інших часів, вельми вживаних в інших мовах. В наказовому ж [способі] і неозначеній [формі] вони не мають жодного часу, крім теперішнього, а в умовному зовсім [не мають] часів. І хоча всі ці дефекти часів і способів за допомогою відомих правил, виведених із основ мови, легко, навіть з великою вишуканістю, можна було поповнити, однак найдавніші письменники цілком нехтували ними і байдуже вживали майбутній час замість теперішнього і минулого і навпаки — минулий замість майбутнього, і, крім того, звичайний спосіб замість наказового та умовного. І це не може не призвести до великої двозначності у словах (orationum).

Крім цих трьох причин двозначностей у гебрейській мові залишається відзначити ще дві інші, кожна з яких ще істотніша. Перша з них — та, що у гебреїв нема голосних літер. Друга — та, що вони ніякими знаками звичайних слів не розділяли і не виражали або не підкреслювали. І хоча і ті й інші, тобто і голосні, й знаки пунктуації зазвичай заміняються наголосами та крапками, ми, однак, не можемо покладатися на них, бо вони були винайдені і встановлені людьми