Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза
Все це, звичайно, було тільки фантазією, пристосованою до думки осіб, які передали нам події так, як вони їм уявлялися, тобто як справжні речі. Адже всі, хто розуміється хоч трохи більше за простолюд, знають, що Бог не має ні правої, ні лівої руки, що він не рухається і не перебуває у спокої, він не [є] в [якомусь] місці, але абсолютно нескінченний, і в ньому перебуває все найдосконаліше. Це, кажу, знають ті, які судять про речі, виходячи з понять чистого розуму, а не залежно від того, як уява збуджується зовнішніми відчуттями, що зазвичай буває з простолюдом, який уявляє Бога тілесним і наділеним царською владою; уявляє, що його трон міститься у небесному склепінні, під зірками, відстань яких від Землі, на його думку, не надто велика. До цих міркувань пристосовані (як ми сказали) вельми численні випадки в Письмі. Тому філософи не повинні приймати їх як реальні. Нарешті, для розуміння того, як чудеса відбувалися насправді, важливо знати гебрейську фразеологію і тропи. Адже, хто недостатньо зверне на них увагу, той припише Письму багато чудес, про які оповідачі їх ніколи й не думали розповідати. Виходить, що він не тільки не буде знати, як речі й чудеса відбулися насправді, але й думки священних книг зовсім не пізнає. Наприклад, Захарій (14:7), говорячи про якусь там майбутню війну, стверджує: «І буде єдиний то день, Господу знаний, — то буде не день, і не ніч, і буде, — на час вечора станеться світло». Здається, цими словами він провіщає велике чудо, а тим часом він хоче позначити ними не що інше, як те, що битва протягом цілого дня не визначиться, і наслідок її буде відомий тільки Богові, і що лише у вечірній час буде здобуто перемогу. Адже пророки зазвичай у таких висловах провіщали й описували перемоги й поразки народів.
Подібне ж бачимо і в Ісаї (13:10), який зображує руйнування Вавилону таким чином: «Бо зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм...» Звичайно, ніхто, гадаю, не вірить, що це трапилося при спустошенні того царства, зарівно не вірить і тому, що він невдовзі [вірш 13] додає, а саме: «Тому небеса захитаю, і зрушиться земля зі свого місця...» Так само в главі 48, у вірші [передостанньому, аби показати юдеям, що вони безперешкодно повернуться із Вавилона до Єрусалима і не відчують у дорозі спраги, говорить: «1 спраги не знали вони на пустинях, якими провадив він їх: воду з скелі пустив їм, — він скелю розбив — і вода потекла!» Цими словами, кажу, він хоче означити не що інше, як те, що юдеї знайдуть у пустелях джерела, як це буває, з яких вони втамують свою спрагу. Бо відомо, що коли вони зі згоди Кіра поверталися до Єрусалима, то жодних подібних чудес для них не трапилося. І в Святому Письмі зустрічається вельми багато такого роду чудес, які у юдеїв були тільки фігурою мовлення. І нема потреби перераховувати тут все окремо. Але ж я хотів би тільки відмітити, що гебреї завдяки цим виразам звикли не лише говорити вишукано, але й головним чином побожно.
Тому в Святому Письмі зустрічається вислів «благословити» Бога замість «неславити» («І книга Царів», 21:10, і «Книга Йова», 2:9), і з тієї ж причини вони все відносили до Бога. Тому й здається, що Письмо розповідає тільки про чудеса навіть і тоді, коли воно говорить про речі виключно природні. Кілька прикладів цього ми вже вище наводили. Тому коли Письмо говорить, що Бог озлобив (induravisse) серце фараона, то треба думати, що це означає не що інше, як те, що фараон був упертим. І коли мовиться, що Бог відкриває вікна неба, то це означає не що інше, як те, що багато води випадає у вигляді дощу, і таке інше. Отож, хто належним чином зверне увагу на це, а також на те, що про багато чого розповідається дуже коротко, без усяких обставин і майже уривчасто, той майже нічого не знайде в Письмі, стосовно чого можна довести, що воно суперечить природному світлу, і, навпаки, багато такого, що здавалося вельми темним, за помірних роздумів можна буде зрозуміти і легко витлумачити.
Цим, гадаю, я досить переконливо показав те, що було передбачено мною. Але, перш ніж я завершу цей розділ, залишається ще дещо, про що я хочу згадати тут, а саме, що стосовно чудес я йшов тут цілком іншим шляхом, аніж стосовно пророцтв. Про пророцтво я стверджував тільки те, що міг вивести з основ, відкритих у Святому Письмі. Тут же я зробив висновки про найголовніше, тільки виходячи з принципів, пізнаних за допомогою природного світла, і це я зробив зумисне, тому що про пророцтво, оскільки воно переважає людське розуміння і є питанням чисто теологічним, я, окрім основ одкровення, нічого не міг ні стверджувати, ні навіть знати, в чому, власне, воно полягає, і тому я змушений був тоді узгоджуватися з історією пророцтва й утворити з нього певні догми, які мененавчили, наскільки це можливо, природи пророцтва і його властивостей. А тут, стосовно чудес, я ні в чому подібному не мав потреби, бо те, що ми досліджуємо (тобто: чи можемо ми допустити, що в природі трапляється щось таке, що суперечить її законам або чого з них не можна вивести), є предметом цілком філософським. Навпаки, я вважав більш доцільним з’ясувати це питання з основ, пізнаних за допомогою природного світла, тобто відомих найбільше.
Говорю, що я важав це більш доцільним, бо я міг легко вирішити питання на підставі тільки догматів і основ Письма. Покажу це тут коротко, щоб кожному було ясно. Письмо в деяких місцях мовить про природу взагалі, що вона зберігає міцний і незмінний порядок, як, наприклад, у Псалмі 148 (вірш 6) і в «Книзі Єремії» (31:35, 36). Крім того, Проповідник у «Еклезіасті» (1:10), вельми переконливо вчить, що в природі нічого нового не трапляється. А у віршах 11, 12, ілюструючи те саме, він каже, що хоч інколи й трапляється щось, що здається новим, однак воно не є новим, але траплялося протягом віків, які раніше були і про які нема ніякої пам’яті. Бо, як він говорить, нема ніякої пам’яті про давніх у нинішніх людей, і не буде також ніякої пам’яті про нинішніх у нащадків. Потім, у 3:11, він говорить, що Бог усе добре розподілив у свій час, а в вірші 14 — що знає: все, чого б не побажав Бог, зостається навіки, і до того не можна нічого додати і з того не можна нічого відняти.
Все це вельми переконливо вчить, що природа зберігає міцний і незмінний порядок; що Бог у всі відомі
