Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

тлумачення Письма на підставі його історії, які ми можемо мати і про які я взявся розповісти. І їх я вважаю настільки значними, що не втомлююся стверджувати, що в багатьох місцях ми справжнього сенсу Письма або не знаємо, або гадаємо про нього без упевненості. Але, з іншого боку, доводиться зауважити знову й те, що всі ці труднощі можуть перешкоджати нашому осягненню думки пророків тільки стосовно незрозумілих речей і тільки уявних, але не стосовно речей, які ми можемо і розумом осягнути, і про які легко утворити чітке уявлення. Адже речі, які за своєю природою легко сприймаються, ніколи не можуть бути виражені настільки темно, щоб їх важко було збагнути, згідно з відомим прислів’ям: «Розумному сказаного досить»33.

Евклід, який писав тільки про речі, дуже прості й вельми зрозумілі, легко доступний кожному на будь-якій мові. Щоб осягнути його думку і бути впевненим у її справжньому сенсі, нам не треба мати досконалого знання мови, якою він писав, але достатньо тільки цілком звичайного і майже дитячого знання. Не треба знати життя, заняття, характер автора, ані кому, якою мовою і коли він писав, ні долі книги, ні її різночитань, ні яким чином, за чиїм, зрештою, рішенням вона була прийнята. І що тут сказано про Евкліда, те слід говорити про всіх, хто писав про речі, зрозумілі за своєю природою. І тому робимо висновок, що думку Письма стосовно моральних правил ми легко можемо збагнути з доступної нам його історії і бути впевненими у справжньому його сенсі. Адже правила істинного благочестя виражаються словами найуживанішими, оскільки вони достатньо звичайні і достатньо прості й легкі для зрозуміння. І оскільки справжнє спасіння та блаженство полягає у справжньому душевному спокої і ми істинно заспокоюємося тільки на тому, що вельми чітко розуміємо, то звідси найочевиднішим чином випливає, що ми можемо правдиво осягнути думку Письма стосовно речей рятівних і необхідних для блаженства. Тому нема підстав, чому б нам так турбуватися про решту. Адже решта швидше цікава, аніж корисна, оскільки ми здебільшого не можемо обійняти її ні розумом (ratione), ні інтелектом (intellectu).

Цим, гадаю, я показав істинний метод тлумачення Письма і достатньо пояснив свою думку про нього. Крім того, я не маю сумніву, що тепер кожний бачить, що цей метод не потребує жодного світла, крім природного. Адже природа і сила цього світла полягають головним чином у тому, що воно речі темні виводить і робить висновок про них на підставі законних наслідків із відомих або ніби відомих даних. І іншого наш метод не вимагає. І хоча ми допускаємо, що він недостатній для достовірного дослідження всього, що зустрічається в Біблії, однак це відбувається не внаслідок його недостатності, але від того, що про дорогу, яку він оголошує істинною і прямою, ніколи не дбали, і вона людьми не проторена, а тому з часом вона стала дуже важкою і майже непрохідною, як, гадаю, цілком очевидно стає із самих труднощів, мною наведених.

Залишається тепер розглянути думку осіб, які не згодні з нами. Перше, що тут доводиться розглянути, так це думку тих, хто стверджує, ніби природне світло не має сили для тлумачення Письма, але що для цього потрібне лише надприродне світло. А що це за світло, крім природного, пояснити надаю їм самим. Я принаймні нічого іншого не можу уявити, крім того, що вони побажали в ще темніших висловах признатися, що стосовно істинного сенсу Письма вони здебільшого сумніваються. Адже, коли ми розглянемо їхні пояснення, то знайдемо, що останні нічого надприродного не містять і є навіть тільки чистими здогадами. Хай їх зіставлять, якщо хочуть, з поясненнями тих, які відверто признаються, що вони ніякого світла, крім природного, не мають, і їх знайдуть цілком схожими, тобто людськими, вигаданими після довгих роздумів і з трудом. Що ж до твердження, ніби природного світла для цього недостатньо, то його брехливість очевидна вже з нашого доказу. Важкість тлумачення Письма сталася аж ніяк не внаслідок нестачі сили природного світла, але тільки внаслідок недбалості (щоб не сказати злостивості) людей, які знехтували історією Письма, тимчасом як вони могли її накреслити. Що ж до надприродного світла, то воно є божественним даром, доступним тільки вірним. Це, коли не помиляюся, всі визнають. Але пророки й апостоли проповідували зазвичай не тільки вірним, але здебільшого й невірним і нечестивим людям, які вочевидь були здатні розуміти думку пророків і апостолів. Інакше здавалося б, що пророки й апостоли проповідували дітям і немовлятам, а не мужам, які обдаровані розумом. І Мойсей даремно приписував би закони, якби їх могли розуміти тільки вірні, які жодного закону не потребують. Тому, хто вимагає надприродного світла для розуміння думки пророків і апостолів, той, певно, воістину потребує природного світла. Отож я дуже далекий від думки, що такі люди мають надприродний, божественний дар.

Цілком іншої думки був Маймонід. Він вважав, що кожне місце Письма допускає різні, навіть протилежні тлумачення і що ми не впевнені стосовно істинного змісту якогось місця, якщо не знаємо, що те місце, зважаючи на його тлумачення нами, не містить нічого, що не узгоджується з розумом або йому суперечить. Бо якби з буквального його значення виявилося, що воно суперечить розуму, то, на його думку, це місце, хоч яким очевидним здається сенс, повинне, однак, тлумачитись інакше. І це він вельми переконливо доводить у главі 25-й частини 2-ї книги «Дороговказ...» («More Nebuchim»). Він говорить: «Знай, що ми не заради текстів, які зустрічаються в Письмі про творення світу, уникаємо говорити, що світ вічний, бо кількість текстів, які говорять про створення світу, не більша від тих, які вчать, що Бог тілесний. І шляхи до пояснення місць про творення світу, які є в Письмі, нам не закриті, а також і не утруднені, але ми могли б пояснити їх подібно до того, як ми це зробили при усуненні тілесності від Бога: і, можливо, зробити це було б набагато легше, і ми могли б пояснити їх і обґрунтувати вічність світу більш пристойно, аніж коли пояснили Письмо з метою усунути тілесність благословенного Бога. Але не робити цього і не вірити цьому (тобто що світ вічний) мене спонукають дві причини. Перша: оскільки завдяки переконливим доказам очевидно, що Бог безтілесний, то й необхідно пояснити всі ті місця, буквальне значення яких суперечить цьому доказу, бо безсумнівно, що вони тоді обов’язково мають пояснення (інше, крім буквального). Але вічність світу жодним доказом не виявляється, а тому не треба перекручувати Письмо і пояснювати його на догоду примарній думці. Адже під впливом іншого міркування ми могли б схилитися до протилежної думки. Друга причина: віра в безтілесність Бога не суперечить основам закону, а віра у вічність світу, як про неї думав Аристотель, руйнує закон в його основі» тощо.

Це слова Маймоніда. Із них чітко випливає те, що ми нині сказали. Бо якби йому було очевидно з розуму (ratione), що світ вічний, він не завагався б спотворити і пояснити Письмо так, що, нарешті, здавалося б, що воно вчить того ж самого. Він