Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

події і хто, аби йому вірили, вказує на речові залишки. І, без сумніву, це ліжко було знайдене тільки в часи Давида, який завоював це місто, як розповідається в «II книзі Самуїловій» (12:30). Але не тільки тут, а й у «Повторенні Закону» (3:14) той самий історик вставляє поміж словами Мойсея; «Яїр, син Манасіїн, узяв всю Арґову, околицю аж до границі ґешурів та маахатів, і він назвав їх своїм іменем: Башан, села Яїра, і так само їх кличуть аж до цього дня». Це, кажу, історик додає для пояснення слів Мойсея, які він щойно навів, а саме; «А решту Ґілеаду та ввесь Башан, царство Оґа, віддав я половині племені Манасіїного, усю околицю арґовську, — на ввесь той Башан кличеться: Край рефаїв». Без сумніву, в епоху цього автора гебреї знали, які були поселення Яїра із коліна Юдиного, але не під назвою місцевості Арґови і краю рефаїв. І тому він змушений був пояснити, якими саме були ці місця, що в давнину так називалися, і разом з тим дати обґрунтування, чому в його час вони були позначені ім’ям Яїра, який був з коліна Юди, а не Манасії («І книга Параліпоменон», 2:21, 22). Цим ми пояснили думку Абен-Езри, як і місця «П’ятикнижжя», які він наводить для її потвердження.

Але, звичайно, він відзначив не все і не головне. Бо в цих книгах є багато чого і більш істотного, що має бути відзначене. А саме: 1) писар цих книг говорить про Мойсея не тільки в третій особі, але він, понад те, свідчить про нього ще багато, наприклад: «Говорив Бог до Мойсея»; «І говорив Господь до Мойсея лице в лице»; «Мойсей був найлагідніший за всяку людину» («Числа», 12:3); «І розгнівався Мойсей на військових провідників» («Числа», 31:14); й «Мойсей, чоловік Божий» («Повторення Закону», 33:1); «І впокоївся Мойсей, Господній раб»; Не з’явився вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей» тощо. Але, нав­паки, у «Повторенні Закону», де описується Закон, що його Мойсей пояснив народові і який він написав, Мойсей говорить і розповідає про свої діяння в першій особі, а саме: «Господь промовляв був до мене» («Повторення Закону», 2:1, 17 тощо); «І молився я до Господа». Тільки потім, у кінці книги історик, навівши слова Мойсея, знову продовжує розповідати, мовлячи в третій особі, яким чином Мойсей дав цей Закон (який він пояснював), як виклав його письмово, передав народу і в останній раз повчав його; і як, нарешті, він закінчив життя. Все це, а саме — спосіб висловлювання, свідчення і сам склад усієї оповіді, цілком переконує, що ці книги були написані [кимось] іншим, а не самим Мойсеєм. 2) Слід також відзначити, що в цій історії розповідається не тільки, як Мойсей помер, був похований і вкинув гебреїв на тридцять днів у смуток, але що тут після порівняння його зі всіма пророками, які жили пізніше, говориться, крім того, що він їх переважав. «Не з’явився вже, — мовиться [в «Повторенні Закону» (34:10)], — в Ізраїлі пророк, як Мойсей, що знав його Господь обличчя в обличчя». Цього свідчення не міг, звичайно, дати Мойсей сам про себе або хтось інший, хто безпосередньо йшов за ним; автор цих слів жив на багато віків пізніше; особливо це видно з того, що історик говорить про минулий час, а саме: «Не з’явився вже в Ізраїлі пророк», і далі за текстом.

І про могилу він говорить, що «ніхто не знає гробу його аж до цього дня». 3) Треба відзначити, що деякі місцевості мають не ті назви, які вони мали за життя Мойсея, а інші, якими вони були позначені вже через багато років. Наприклад, Авраам переслідував ворогів «до Дану» («Буття», 14:14), а таку назву це місто одержало тільки через багато років після смерті Ісуса («Книга Суддів», 18:29). 4) Історичні оповіді інколи продовжуються і за межі часу життя Мойсея. Бо у «Виході» (16:34) розповідається, що сини Ізраїля їли манну впродовж 40 років, поки не прийшли в землю заселену, доки не прийшли до кордону землі Ханаанської, а саме: до часу, про який говориться в «Книзі Ісуса» (5:12). В книзі ж «Буття» (36:31), говориться: «А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюванням царя в синів Ізраїлевих». Тут, без сумніву, історик розповідає про те, які царі були в ідумеян, перш ніж Давид підкорив їх і поставив правителів у самій Ідумеї («II книга Самуїлова», 8:14).

Таким чином, з усього цього ясно, як Божий день, що «П’ятикнижжя» написав не Мойсей, а хтось інший, хто жив на багато віків пізніше від нього. Але звернімо, крім того, увагу на книги, які написав сам Мойсей і які згадуються в «П’ятикнижжі». З них самих добре видно, що вони були інакші, аніж «П’ятикнижжя». Так, по-перше, видно з «Виходу» (17:14), що Мойсей за велінням Божим описав війну проти Амалика, а в якій книзі — з цієї глави не видно. Але в «Числах» (21:14) згадується книга, під назвою «Книжка воєн Господніх», і в ній, без сумніву, йшлося про війну проти Амалика і, крім того, ще й про їхні таборування, — і автор «П’ятикнижжя» в «Числах» (33:2) свідчить, що їх описав Мойсей. Крім того, з «Виходу» (24:4, 7) відомо про іншу книгу, звану «Книгою Заповіту»35, що її він прочитав перед ізраїльтянами, коли вони вступили в перший договір з Богом. Але ця книга, чи ця грамота, містила тільки небагато чого, а саме: закони, або веління Божі, про які розповідається від вірша 22-го глави 20-ї «Виходу» до глави 24-ї тієї ж книги, чого не буде заперечувати ніхто, хто прочитав названу вище главу, безпристрасно її обміркувавши. Там-бо розповідається, що як тільки Мойсей спізнав думку народу про укладення Заповіту з Богом, то він тут-таки записав Божі вислови і закони і рано-вранці, як виконав деякі церемонії, прочитав усьому зібранню умови укладеного Заповіту. Коли вони були прочитані і, без сумніву, сприйняті всім простолюдом (plebs), народ (populus) у повній згоді прийняв зобов’язання. А тому як із короткості часу, протягом якого вона була написана, так і з суті укладеного договору випливає, що ця книга не містила в собі нічого, крім того мізерного, про що я нині сказав. Нарешті, відомо, що на сороковий рік з часу виходу з Єгипту Мойсей пояснив усі дані ним закони («Повторення Закону», 1:5) і знову зобов’язав ними народ («Повторення Закону», 29:14) і, нарешті, написав книгу, яка містить ці роз’яснені закони і цей повий договір («Повторення Закону», 31:9). Ця книга й була названа книгою Закону Божого, яку пізніше Ісус доповнив оповіддю про договір, яким у його час народ знову себе зобов’язав і який він у третій раз уклав з Богом («Ісус Навин» 24:25, 26). Але, оскільки у нас нема жодної книги, яка містила б цей договір Мойсея, а також і договір Ісуса, то неминуче слід припустити, що ця книга загинула. Або треба буде божеволіти разом із халдейським парафрастом Йонатаном і спотворювати слова Письма свавільно. Йонатан-бо під впливом цих труднощів більше схилявся спотворити Письмо, аніж визнати своє незнання. Слова «Книги Ісуса Навина» (24:26): «І написав Ісус ті слова