Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза
Далі, з’єднання і порядок історичних оповідей також вказує, що був тільки один історик, який поставив собі певну мету: бо він починає оповідь від першої появи гебрейського народу (nationis), потім говорить ще, з якої нагоди і в який час Мойсей видавав закони і провіщав їм багато чого. Далі, яким чином, згідно з пророцтвом Мойсея, вони вступили до заповітної землі («Повторення Закону», 7), і як, оволодівши нею, вони перестали дотримуватися законів («Повторення Закону», 31:16), внаслідок чого їх переслідували численні біди (31:17). Далі розповідається, яким чином вони побажали потім обрати царів («Повторення Закону», 17:14), у кого справи закінчувалися добре або нещасливо, залежно від того, як вони дотримувалися законів («Повторення Закону», 28:36 і вірш останній); і, нарешті, автор розповідає про падіння держави, як провіщав про це Мойсей. Усе інше, що аж ніяк не служить зміцненню Закону, він або зовсім обминає мовчанкою, або відсилає читача до інших істориків. Отож усі ці книги мають на меті одне, а саме: навчити Мойсеєвих висловів і постанов і довести їх через хід подій.
Таким чином, із цих трьох разом розглядуваних обставин, а саме: простоти змісту всіх цих книг, їхнього зв’язку і того, що вони являють собою списки, зроблені пізніше, через багато віків після подій, що відбулися, ми робимо висновок, як уже згадувано, що всі вони були написані тільки одним істориком. Ким же саме він був — цього я не можу сказати так однозначно. Маю підозру, однак, що це був сам Ездра. І є деякі істотні дані, на підставі яких я висловлюю [цей] здогад. Бо оскільки історик (про якого ми вже знаємо, що він був тільки один) доводить історію до звільнення Єхонії і, крім того, додає, що той обідав за царським столом протягом усього свого життя (тобто або Єхонії, або сина Навуходоносора, бо сенс тут двоякий), то звідси випливає, що раніше від Ездри він не жив. Але Письмо ні про кого з тих, що жили тоді, крім одного Ездри, не свідчить («Книга Ездри», 7:10), що він докладав свого прагнення до відшукання Закону Божого та приведення його в порядок, і що він був писарем (7:6), обізнаним із законом Мойсея. Ось чому я можу запідозрити, що, крім Ездри, не було нікого, хто міг би написати ці книги. Потім із цього свідчення про Ездру ми бачимо, що він намагався не тільки відшукати Закон Божий, але також і впорядкувати його. І в «Книзі Неємії» (8:8) так мовиться: «1 читали в книзі, у Божому Законі виразно, і вияснювали значення, і робили зрозумілим читане».
А оскільки в книзі «Повторення Закону» міститься не тільки книга Закону Мойсея чи більша її частина, але, крім того, є багато такого, що вставлено для повнішого пояснення, то я роблю висновок, що книга «Повторення Закону» і є та книга Закону Божого, писана Ездрою, упорядкована і пояснена, яку тоді читали39. А що в цій книзі «Повторення Закону» багато чого вставлено як додаток для повнішого пояснення, то стосовно цього ми показали два приклади при поясненні думки Абен-Езри. Подібних прикладів зустрічається багато, наприклад, у 2:12: «А в Сеїрі перед тим сиділи були гореї, а Ісавові сини заволоділи ними та вигубили їх перед собою, та й осіли замість них, як зробив Ізраїль Краєві спадку свого, що дав їм Господь». Тобто він пояснює вірші 3 і 4 тієї ж глави, а саме: що гору Сеїр, яка дісталася у спадок синам Ісава, вони зайняли не як безлюдне місце, але що вони завоювали її, а гореїв, які населяли її раніше, звідти прогнали і винищили, подібно до того як ізраїльтяни — ханаанеян після смерті Мойсея. Як додаток до слів Мойсея, включені також вірші 6, 7, 8 і 9 глави 10-ї. Бо всякий бачить, що вірш 8, який починається словами: «Того часу Господь відділив був Левієве плем’я — повинен стосуватися тільки вірша 5-го, але не смерті Аарона, згадку про яку Ездра вставив сюди, напевне, не через що інше, як тому, що Мойсей у цій оповіді про тельця, якому народ поклонявся, сказав (9:20), що він просив Бога за Аарона. Потім він пояснює, що Левієве плем’я обране Богом у той час, про який Мойсей тут говорить, щоб показати причину обрання, а також чому левіти не були покликані до участі в спадку. А як зробив це, він поспішає продовжити нитку історії словами Мойсея.
До цього додайте передмову до книги і всі місця, які говорять про Мойсея в третій особі. І, без сумніву, крім цього, він багато чого іншого, що нами тепер не може бути розпізнане, додав чи сказав іншими словами, щоб це легше розуміли люди його епохи. Якби, кажу, у нас була справжня Мойсеєва книга Закону, то я не маю сумніву, що ми знайшли б велику різницю як у словах, так і в розподілі та в основах Заповідей. Бо, коли я порівнюю Десять Заповідей цієї книжки з Десятьма Заповідями «Виходу» (де, власне, розповідається його історія), я бачу, що перше відрізняється від другого в усіх Заповідях: Четверта Заповідь не тільки дається в інший спосіб, але на додачу й викладається набагато докладніше. Основа ж її від того, що наводиться в Десяти Заповідях «Виходу», відрізняється, як небо від землі. Нарешті, порядок, згідно з яким тут пояснюється Десята Заповідь, також інший, аніж у «Виході». Отож я гадаю, що це і тут, і в інших місцях зроблено, як я вже сказав, Ездрою, тому що він пояснював своїм сучасникам Закон Божий, і це, отже, є книга Закону Божого, виправленого ним і поясненого. Я думаю, що ця книга була першою з усіх, про які я сказав, що він [їх] написав. Це, я гадаю, тому, що вона містить закони вітчизни, яких народ більш за все потребує, а також тому, що ця книга не з’єднана з попередньою ніяким зв’язком, як усі решта, але починається самостійним реченням: «Оце ті слова, що Мойсей говорив», і далі.
А після того як він закінчив її і навчив народ законів, тоді, я думаю, він доклав зусиль, щоб написати всю історію гебрейського народу, тобто від створення світу до остаточного зруйнування міста. До неї він вставив у належному місці і цю книгу «Повторення Закону». І перші п’ять книг її він, можливо, назвав ім’ям Мойсея, тому що в них передусім ідеться про його життя, і він узяв ім’я головної особи. І на цій же підставі шосту книгу він назвав ім’ям Ісуса, сьому — Суддів, восьму — Рут, дев’яту і, можливо, також десяту — Самуїла і, нарешті, одинадцяту й дванадцяту — Царів. Але чи Ездра останній приклав руку до цієї праці і чи завершив він її так, як бажав, про це дивись наступний розділ.
Розділ IX. Розглядаються інші питання про ті ж книги, а саме: чи ездра останній приклав до них руку, а крім того, чи маргінальні примітки, які є в гебрейських кодексах,
