Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

Наскільки попереднє дослідження про справжнього автора цих книг сприяє досконалому їх розумінню, це легко визначити з тих місць, які ми навели на потвердження нашої думки про цей предмет і які без цього дослідження повинні були б кожному здаватися досить темними. Але, крім автора, є в самих книгах ще й дещо інше, що заслуговує на увагу, але збагнути його простолюдові не дозволяють звичайні забобони. Найважливіше те, що Ездра (його я буду вважати автором вищеназваних книг, доки хто-небудь не вкаже іншого, більш достовірного) останній не приклав руки до оповідей, які містяться в цих книгах. Він зробив тільки те, що зібрав історії з різних авторів, а інколи просто списав і залишив їх нащадкам ще не перевіреними і не впорядкованими. Що ж завадило йому (якщо не передчасна, можливо, смерть) виконати цю справу у всіх її частинах, я не можу здогадатися. Це, однак, вельми чітко проглядає з тих небагатьох уривків давніх гебрейських джерел, які є у нас, хоч [цілком] вони й не збереглися.

Так, історія Єзекії з «II книги Царів» (18:17 і далі) списана з оповіді Ісаї (як вона була записана в літописах юдейських царів), тому читаємо її цілком у «Книзі Ісаї», яка містилася в літописах юдейських царів («II книга Параліпоменон», 32:32) і викладена тими ж словами, як і тут, тільки за дуже небагатьма винятками. За деякими з них можна зробити висновок про існування різних прочитань цієї оповіді Ісаї, — хіба що тільки хтось наважиться і в цьому випадку марити про таємниці. Остання глава цієї книги міститься, щоправда, в «Книзі Єремії». Крім того, 7-у главу «II книги Самуїла» ми знаходимо списаною в «І книзі Параліпоменон», глава 17. Але слова в різних місцях виявляються так дивно зміненими, що досить легко побачити, що ці дві глави були взяті з двох різних примірників історії про Натана. Нарешті, родовід царів Ідумеї («Буття», 36:31 і далі) в тих же словах перенесено і до «І книги Параліпоменон» (глава 1), хоча, втім, видно, що автор цієї книги взяв свою оповідь з писань інших істориків, а не з тих дванадцяти книг, які ми приписуємо Ездрі. Тому немає сумніву, що, коли б ми мали самих істориків, справа з’ясувалася б сама собою. Але оскільки, як я сказав, ми їх не маємо, то нам лишається тільки досліджувати самі історії, а саме: їхній порядок і зв’язок, різні повторення і, нарешті, різницю в літочисленні, щоб ми могли міркувати і про решту.

Отож обміркуймо ці історії чи принаймні найголовніші з них, у першу чергу історію про Юду і Тамару. Історик у книзі «Буття» (38:1) починає розповідати її так: «Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх». Цей час неминуче повинен бути поставлений у зв’язок з іншим, про який безпосередньо говорилося. Але до того, про який у «Бутті» безпосередньо йде мова, він аж ніяк не може відноситись. Адже з того часу, саме з часу відведення Йосифа до Єгипту, до часу, як патріарх Яків вирушив туди ж зі всією родиною, ми можемо нарахувати не більше 22 років. Бо Йосиф, коли його продали брати, мав 17 років, і 30 — коли за наказом фараона був звільнений із в’язниці. Якщо до них додати 7 років урожайних і 2 роки голоду, то це становить разом 22 роки. Але ніхто не зможе повірити, щоб у цей проміжок часу могло трапитися стільки подій, а саме: що Юда від однієї дружини, яку він тоді взяв, прижив трьох дітей одне за одним, із яких старший одружився з Тамарою, щойно йому дозволив вік. Після його смерті з Тамарою одружився другий, і він також помер. І що набагато пізніше, ніж це сталося, сам Юда (через незнання) зійшовся зі своєю невісткою Тамарою. Від неї він мав знову двох дітей за одні пологи, але один з них у зазначений вище час також став батьком.

А позаяк усе це не може відноситись до того часу, про який іде мова в «Бутті», то необхідно віднести це до іншого, про який безпосередньо говорилося в іншій книзі. Виходить, і цю історію Ездра просто списав і вставив її, ще не перевіривши, серед інших. І треба визнати, що не тільки ця глава, але і вся історія про Йосифа і Якова була запозичена й переписана у різних істориків, тому так багато суперечностей ми в ній бачимо. Так, у 47-й главі «Буття» говориться, що Яків, коли він уперше в супроводі Йосифа вітав фараона, мав 130 років. Якщо від них відняти 22 роки, що їх він провів у тузі через відсутність Йосифа, і, крім того, 17 років віку Йосифа, коли його продали, і, нарешті, 7, які Яків служив через Рахіль, то виявляється, що він був досить похилого віку, а саме мав 84 роки, коли одружився з Лією. І навпаки, Діні було ледве 7 років, коли вона зазнала насильства від Сихема. Симеон і Левій мали ледве 12 і 11 років, коли вони розграбували місто і повбивали мечем усіх його громадян.

Але мені нема потреби розглядати тут усі історії «П’ятикнижжя». Якщо хто зверне увагу тільки на те, що все, тобто і Божі веління, й історії, викладено в цих п’яти книгах упереміш, без порядку та без врахування часу, і що одна й та ж історія часто, а інколи і в різний спосіб повторюється, він легко розпізнає, що все це було зібрано і нагромаджено без розбору, аби пізніше легше це дослідити і впорядкувати. Та й не тільки те, що міститься в «П’ятикнижжі», але й решта історій до зруйнування міста, які містяться в інших семи книгах, були зібрані таким же чином. Адже хто не бачить, що в 2-й главі «Книги Суддів», починаючи з вірша 6-го, наводиться сказане новим істориком (який також описував діяння, звершені Ісусом), і слова його просто переписані. Бо яким чином наш історик, після того як він в останній главі «Книги Ісуса Навина» розповів про його смерть і поховання, а в першій главі цієї книги обіцяв розповісти про те, що сталося після його смерті, міг би, якби бажав продовжувати нитку своєї історії, приєднати до попередніх оповідей те, що він тут починає розповідати про самого Ісуса.

Також і глави 17, 18 і наступна «І книги Самуїлової» були взяті з іншого історика, який думав, що причина, чому Давид став відвідувати двір Саула, була інша, цілком відмінна від тієї, про яку розповідається в главі 16-й тієї ж книги. Він не думав, що Давид прийшов до Саула, покликаний ним за порадою слуг (як розповідається в главі 16-й), але що, випадково посланий батьком до братів у табір, він став тоді вже відомий Саулові після перемоги, здобутої над филистимлянином Ґоліагом, і був затриманий ири дворі. Те ж саме підозрюю і стосовно глави 26-ї тієї ж книги, а саме: що історик, певно, розповідає там, згідно з думкою іншої особи, ту ж історію, яка є в главі 24-й. Але я пропускаю це і переходжу до розгляду літочислення. В 6-й главі «І [книги] Дарів» мовиться, що Соломон спорудив храм 480-го року після виходу з Єгипту. Але на підставі самих історій ми виводимо набагато більше число років, бо:

Мойсей правив народом у пустелі 40

Ісусові, який жив 110 років, приписують, згідно з думкою Йосифа