Теологічно-політичний трактат - Бенедикт Барух Спіноза

неправильно, бо звична практика цієї мови вимагає вживання безособових дієслів у третій особі однини дійсного способу, як дуже добре відомо граматикам. І подібним чином зустрічаються численні примітки, яким у жодному разі не можна надавати перевагу перед текстуальним читанням. Що ж стосується другого доказу фарисеїв, то й на нього легко відповісти на підставі тільки що сказаного, а саме: писарі, крім сумнівних читань, відзначали також слова, які вийшли з ужитку. Бо немає сумніву, що в гебрейській мові, як і в інших, пізніша практика зробила багато слів невживаними і застарілими, а пізніші писарі зустрічали їх у Біблії. Вони, як ми сказали, відзначили їх усі, щоб народ читав їх за прийнятим тоді звичаєм.

З цієї, вочевидь, причини всюди зустрічається відміченим ім’я «на’ар» (nahgar), тому що в давнину воно було спільного роду і означало те саме, що у латинян «juvenis» (юнак). Так само й столиця гебреїв зазвичай називалася у давніх «Єрусалем», а не «Єрусалаїм». Про займенник «сам» і «сама» думаю те саме, зокрема: що пізніші писарі міняли «вав» на «йод» (а ця заміна часто буває в гебрейській мові), коли хотіли позначити жіночий рід. Тоді як давні зазвичай відрізняли жіночий рід цього займенника від чоловічого тільки голосом (vocalibus). Так, крім того, і неправильність у деяких дієсловах у давніх була одна, пізніше — інша. І, нарешті, давні вживали парагогічні літери43, згідно з особливою вишуканістю стилю свого часу. Все це я міг би проілюструвати тут багатьма прикладами, але не хочу затримувати читача нудним читанням. Але, якщо хто запитає мене, звідки я про це довідався, відповім, що часто знаходив це у найдавніших писарів у Біблії. Однак пізніші писарі не бажали їх наслідувати. Це єдине начало, керуючись яким ми і в інших мовах, хоча також уже мертвих, впізнаємо, однак, застарілі слова.

Але, можливо, хтось із приводу мого твердження, що більша частина цих приміток — це сумнівні читання, висуне ще таке заперечення: чому ніколи не зустрічалося більше двох читань одного місця? Чому не зустрічалося ніколи трьох чи більше? Далі, можуть заперечити, що деякі місця в Письмі настільки очевидно суперечать граматиці (ці місця на берегах зазначаються правильно), що аж ніяк не треба думати, ніби писарі могли мати труднощі й сумнів щодо того, яке з двох читань було правильніше. Але й на це легко відповісти. На перше, заперечення я, звичайно, відповім, що було більше варіантів, аніж ми знаходимо в книгах. В Талмуді відзначається багато варіантів, яких не приймають масорети, а в багатьох місцях вони до того різко відступають від них, що знаний редактор Бомбергової Біблії змушений був, зрештою, визнати в своїй передмові, що він не вміє їх узгодити. «І ми не можемо, — мовить він, відповісти, крім того, що вище відповіли», а саме: «що звичай Талмуду суперечить масоретам». Тому ми не можемо з достатньою ґрунтовністю твердити, що ніколи не було більше двох варіантів одного місця.

Щоправда, легко припускаю, навіть упевнений, що більше двох варіантів одного місця ніколи не знаходили, і це припускаю з двох підстав. 1) З причини, за якою, як ми вказали, виникла різниця в цих читаннях, можна допустити не більше двох [варіантів!. Адже ми показали, що вони виникли головним чином завдяки схожості деяких літер. Тому сумнів майже завжди, зрештою, зводився до нього, тобто до того, яку з двох літер слід було писати: «бет» чи «каф», «йод» чи «вав», «далет» чи «рес» тощо. Ці літери частіше від інших вживаються, і тому могло трапитися, що і та й друга давала стерпний зміст. Потім [сумніви] виникали також щодо питання про те, чи був склад довгий, чи короткий, а кількість44 складів визначається тими літерами, які ми назвали нейтральними (quiescentes). До цього додайте, що не всі примітки стосуються сумнівних читань. Багато з них, як ми сказали, були додані для пристойності, а також для пояснення давніх і тих, що вийшли з ужитку, слів. 2) Підстави, чому я переконаний, що більше двох читань одного місця не зустрічається, ґрунтуються на моїй вірі в те, що писарі знайшли тільки небагато примірників — можливо, не більше двох чи трьох. У трактаті Писарів (Scribarum), глава 6, згадується лише про три примірники, які нібито були знайдені в часи Ездри, чому й наголошується, що ці примітки були додані самим Ездрою. Хоч би як там було, ми легко можемо зрозуміти, що коли у них було три примірники, то два завжди були згодні в одному й тому ж місці. І навпаки, всякий міг би справді дивуватися, якби в трьох тільки примірниках було знайдено три різні читання одного й того ж місця.

Але яким чином трапилося, що після Ездри виявився такий брак примірників? Цьому перестане дивуватися кожний, хто прочитає або главу 1 «І книги Макавеїв», або главу 5, XII книги «Старожитностей» Йосифа. Здається навіть схожим на диво, що після таких тривалих переслідувань можна було зберегти й ті нечисленні [примірники]. В цьому, гадаю, не має сумніву жодна людина, яка прочитала ту історію хоч трохи уважно. Отож ми бачимо причини, чому ніде не зустрічається більше двох сумнівних читань. Тому зовсім не вірно, що з повсюдної наявності не більше двох варіантів можна зробити висновок, що Біблія у зазначених місцях була написана неправильно, з надмірностями, для позначення таємниць (mysteria). Що ж стосується другого заперечення, тобто що зустрічаються деякі місця, до такої міри неправильно написані, що ніяким чином не можна було сумніватися в їхній суперечності з практикою письма всіх часів, і, відтак, писарі, безумовно, повинні були виправити їх, а не на берегах відмітити, то воно мене мало стосується, бо я не зобов’язаний знати, яка релігійна причина спонукала їх цього не робити. Можливо, вони зробили це з простоти душевної, бажаючи передати нащадкам Біблію такою, якою вона була знайдена в небагатьох оригінальних примірниках, і відмітити несхожості оригіналів не як сумнівні, а як різні читання. Я назвав їх сумнівними тільки в тому сенсі, що справді знаходжу їх майже такими, що рішуче не знаю, якому слід надати перевагу.

Нарешті, крім цих сумнівних читань, писарі відмітили ще (залишаючи порожнє місце всередині параграфів) багато місць обірваних — число їх передають масорети. Вони нараховують 28 місць, де всередині параграфів залишено порожнє місце. Чи думають вони, що і в числі ховається якась таємниця, — не знаю. Але певної величини простору фарисеї дотримуються як святині. Приклад цього (щоб навести один) є в «Бутті» (4:8), де сказано: «І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталося, як були вони в полі, повстав Каїн» і далі. Тут залишається порожній проміжок у тому місці, де ми сподівалися довідатись, що саме сказав Каїн братові. І, таким чином (крім тих місць, які ми вже відмітили), є 28 [місць], залишених писарями. Однак багато з них не здавалися б обірваними, якби не було залишено проміжку. Але про це вже досить.

Розділ X. Всі інші книги Старого заповіту досліджуються в той самий спосіб, що й попередні

Переходжу до решти книг Старого Заповіту. Але про дві книги «Параліпоменон»