Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
Коли зійшло сонце, ціла станція Козятин з 10 тисячами полонених була вже в руках поляків. В полон попала й частина старшин, підстаршин і стрільців сотні. Частина продерлася ніччю на дооколичні села й пробувала дістатися до Києва. Летунський поїзд стояв розбитий й пограблений, — літаки, мотори, крила на площадках посічені кулями. Біля поїзду лежали чотири вбиті вартові, які до краю виповнили свій жовнірський обов’язок, — під вагоном лежав теж прострілений комісар Гулов…»131.
Загибель 1-го Галицького авіаційного дивізіону Іван Фостаківський описав загалом правильно, за винятком того, що серед льотчиків, які врятувалися з Козятина, не було міфічного Євського.
У статті І. Лемківського подано подробиці відльоту вцілілих галицьких літаків з Козятина: «В часі боєвої суматохи ранено команданта Галицької Летунської Сотні поручика Хруща. Однакож він вспів ще приспособите три літаки до відлету; на однім сам сів і всі відлетіли до Києва. Решта літаків — два і решта майна летунської сотні та все стрілецтво, яке після бою залишилося живим, дісталося до полону»132.
Отже, І. Фостаківський твердить, що з Козятина відлетіло два літаки, а І. Лемківський — три. Вичерпну інформацію щодо того, скільки насправді галицьких апаратів відлетіло з Козятина і хто їх пілотував, містять радянські архіви. Тут вказано, що крім 1-го Галицького, у Козятині розташовувався радянський 9-й розвідувальний авіаційний загін. Всього з Козятина справді відбуло три літаки. Один з них («Ньюпор»-23) належав до 9-го розвідувального авіазагону і пілотувався командиром цього загону Колосовим. Інші два апарати, які змогли дістатись до Києва («ДФВ» та «Бранденбург»), були у складі 1-го Галицького авіаційного загону. Таким чином, у Козятині полякам дісталося три галицьких літаки, але, як ішлося в одному з радянських повідомлень, вони були «все ветхие и неисправные».
У наказі по червоному повітряному флоту 12-ї армії від 28 квітня 1920 р. перераховуються військові льотчики, які залишилися в його складі. Серед них згадуються і два пілоти 1-го Галицького авіаційного загону:
— червоний військовий льотчик 1-го Галицького авіаційного загону Ю. Арватов, який прибув до Києва повітряним шляхом;
— червоний військовий льотчик 1-го Галицького авіаційного загону С. Федорів, який також прибув до Києва повітряним шляхом.
З інших наказів по червоній авіації видно, що Ю. Арватов прибув на літакові з льотчиком-дозорцем І. Огаром, а С. Федорів — із льотчиком-дозорцем М. Мовчуком. Під час термінової евакуації Києва радянськими військами 3 травня 1920 р. С. Федорів і М. Мовчук залишилися у місті, а відтак — вважалися дезертирами. Так, можна зробити висновок, що два вцілілих галицьких літаки насправді пілотували не А. Хрущ та міфічний Євський, а Юрій Арватов і Сергій Федорів. Обидва апарати згодом було передано до радянського 21-го розвідувального авіаційного загону. Ю. Арватов та І. Огар спочатку теж були призначені до 21-го, але вже за кілька днів їх перевели до 23-го розвідувального авіаційного загону.
11 травня 1920 р. до складу радянської авіації приєднався останній командир 1-го Галицького авіаційного загону А. Хрущ, військовий льотчик І. Масікевич та ще деякі ветерани Летунського відділу. У наказі командування 12-ї радянської армії від 2.07.1920 йдеться про надання цим військовослужбовцям грошової винагороди: «Красный летчик-наблюдатель т. Хрущ, красный военный летчик т. Масюкевич, шофер т. Каюченко, шофер т. Столярчук, помощник моториста т. Скрепный, телефонист первого разряда т. Бизан, помощник моториста т. Сайдгереев, аэродромный т. Колоденко. Названные товарищи, будучи окружены в апреле с. г. поляками на ст. Казатин, мужественно пробились сквозь кольцо противника, и побуждаемые стремлением продолжать дальнейшую борьбу за Советскую Россию, успешно закончили свой отход и соединились с нашими частями несмотря на понесенные потери убитыми, ранеными и пленными»133.
Тим же наказом грошовою премією нагороджувались військовий льотчик Ю. Арватов та льотчик-дозорець І. Огар, однак не зазначено, за що саме.
Таким чином, Антін Хрущ, Іван Масікевич та деякі інші військовослужбовці 1-го Галицького авіаційного загону вибралися з Козятина, а потім дісталися до розташування радянських військ пішки. Антона Хруща та Івана Масікевича також було призначено до 23-го розвідувального авіаційного загону, куди перед тим відправили й Ю. Арватова та І. Огара. Військові льотчики М. Богомолов, Ф. Алєлюхін та О. Єгоров оголошені зниклими безвісти.
У подальшому А. Хрущ, Ю. Арватов, І. Огар та І. Масікевич залишились на службі у Червоній армії. Юрій Арватов зробив стрімку кар’єру й був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора. Військовий льотчик Ф. Алєлюхін, льотчики-дозорці А. Міхенко, Р. Земик, Зеленяк, М. Мовчук та С. Соневицький потрапили у польський полон, з якого швидко звільнилися і розпочали службу в Повітряному флоті УНР. Доля Олександра Єгорова між травнем і груднем 1920 р. зовсім не простежується. Тільки 1921 р. він з’являється у рідному Єлисаветграді, де викладає на кавалерійських курсах РСЧА.
Ветерани Летунського відділу Галицької армії у таборі Німецьке Яблонне у Чехословаччині, 1921 р. Фото з фондів ЦДАКФДУ їм. Г. С. Пшеничного
На закінчення слід зауважити, що бойова діяльність авіації Галицької армії протягом 1919 р. була надзвичайно напруженою. Петро Франко у своїх спогадах стверджував, що протягом його порівняно нетривалого перебування у Летунському відділі здійснив 40 або 50 польотів. Якщо згадати, що 2-а летунська сотня від часу свого заснування у березні до 21 квітня 1919 р. встигла здійснити 136 вильотів, свідчення П. Франка виглядають цілком правдоподібними. Так само: Микола Сєріков, який у 1920 р. опинився у Криму і був насильно мобілізований до Російської армії П. Врангеля, у своїх особистих документах подав, що у складі українських армій протягом 1918–1919 рр. налітав таку кількість часу:
— на «Ньюпорі»-17 — 38 хвилин;
— на «Ньюпорі»-23 — 110 годин 35 хвилин;
— на «ДФВ» — 14 годин 55 хвилин;
— на «АВГ» — 2 години 10 хвилин.
Вочевидь, левова частка годин нальоту М. Сєрікова припадає саме на період його служби у складі Летунського відділу Галицької армії (дані надано російським істориком Маратом Хайруліним).
Наскільки насиченим
