Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

І. Фостаківський так описав ці події: «За станцію Жмеринка, ключ до Києва і до Одеси, велися весь перший тиждень місяця серпня завзяті та криваві бої. Найбільшу втрату завдавали українським частинам большевицькі могутні панцерники, що під їх прикриттям большевицька піхота вискакувала до протинаступів там, де українські розстрільні йшли побідно вперед. Тому дня 7-го серпня дала Начальна Команда приказ летунським сотням вдарити всіми літаками на станцію Жмеринку, а головно виключити з бою ворожі панцерники, скинути на них бомби, попереривати залізничні рейки та скорострільним вогнем не дати їх направляти. Цілий день 7-го серпня кружляли літаки між Шатавою і Жмеринкою і, виконуючи приказ Начальної Команди, допомогли українській артилерії й піхоті зламати опір большевиків та заняти Жмеринку»126.

Особовий склад Летунського відділу Галицької армії поруч з літаками типу «ЛВГ» Ц.5 (на передньому плані) та «ДФВ» Ц.5 (на задньому плані), Шатава, 25 липня 1919 р. Фото з часопису «Літопис Червоної Калини»

Станом на 16.8.1919, коли Летунський відділ знаходився у Новій Ушиці, чисельність його становила:

1-а галицька сотня: 11 старшин, 69 козаків, 8 рушниць, 17 коней, 7 кулеметів, 1 легкове авто, 7 літаків;

2-а галицька сотня: 10 старшин, 71 козак, 20 рушниць, 6 коней, 5 кулеметів, 1 легкове авто, 3 літаки127.

Під час наступу українських армій на Київ-Одесу Летунський відділ здійснював майже винятково розвідувальні рейди в райони Старо-костянтинова, Вінниці, пізніше — Житомира, Бердичева та Києва. Зважаючи на швидке просування військ, Летунський відділ щоразу змінював місце дислокації: після Нової Ушиці була Вінниця, потім — Козятин. Після розвідувальних польотів вийшли з ладу ще три літаки, тому наказом командування Галицької армії від 27.08.1919 обидві сотні довелося реорганізувати в одну; її командиром залишився Осип Заславський 128. За цей час Летунський відділ поповнився лише одним літальним апаратом — радянським, якого підбили вояки з охорони Головного Отамана С. Петлюри (за іншими даними, цей літак було збито у повітряному бою одним із льотчиків Дієвої армії УНР). Після легкого ремонту літак виявився цілком придатним до виконання бойових завдань, і його було подаровано С. Петлюрою Летунському відділу Галицької армії, яким передано у розпорядження одного з найкращих пілотів — сотника Ф. Алєлюхіна.

31 серпня 1919 р. українські війська вступили до Києва, але того ж дня під тиском білогвардійців мусили залишити місто. 17 вересня Летунський відділ повернувся до Вінниці, звідки його літаки продовжували розвідувальну роботу на фронті. Щоправда, вже не так жваво, як навесні або в серпні 1919 р. Виконувалися лише поодинокі польоти. Приміром, відомо, що востаннє у складі Летунського відділу Галицької армії льотчик Микола Сєріков пілотував 12 жовтня 1919 р. У спогадах ветеранів Летунського відділу подано ще один тогочасний політ, зокрема І. Фостаківський писав: «Під кінець місяця вересня 1919 р., коли УГА з причини шаліючої серед її рядів страшної пошести жахливого сипного тифу знайшлася в безвихіднім положенні в „Чотирикутнику Смерти", Начальна Команда УГА вислала сот. Ш<епаровича> і пор. Хруща літаком до Відня в дипломатичній місії для рятування решти армії. По двох тижнях вертали згадані летуни з важними дипломатичними документами в Україну. Вони вистартували на летовищі в Асперн під Віднем, перелетіли Австрію, Угорщину, Карпати і, минаючи Бесарабію зближалися вже до Дністра. Мряки, що залягли Дністрову низину, змусили летунів знизити лет, а тоді румуни обстріляли літак, ушкодили мотор і примусили наших летунів приземлитися на румунськім боці, заледве кількасот кроків від берега Дністра. В безвихіднім положенні летуни підпалили літак і, відстрілюючися румунській граничній сторожі, добігли до Дністра та кинулися вплав через ріку. Обстрілювані дальше румунами доплили вони до українського берега і, хоч стратили літак, вернули до сотні з дипломатичними документами» 129.

У Вінниці Летунська сотня Галицької армії весь час мешкала у вагонах. За таких умов, зважаючи на епідемію тифу, переважна більшість особового складу сотні захворіла. Після того, як командування Галицької армії 6 листопада 1919 р. підписало мирну угоду з представниками Збройних сил Півдня Росії, дислокація галицьких частин була змінена. За ініціативою білогвардійського командування 17 грудня 1919 р. Летунську сотню було відправлено до Одеси, де знаходилася велика кількість авіаційних установ та військових частин. 21 грудня сотня прибула до Одеси та розташувалася на території авіаційної фабрики «Анатра» — за 5 км від Одеси. Командиром сотні у той час був Іван Фостаківський. З огляду на те, що всі літаки та обладнання були запаковані у ящики та люди мешкали у залізничних вагонах, жодної діяльності сотня не провадила. У січні 1920 р. командиром сотні було несподівано призначено сотника Рудольфа фон Кюгне, який прибув з Відня та вступив на службу до Галицької армії в якості найманця. Кюгне одразу усунув І. Фостаківського й А. Хруща, відкомандирувавши їх у розпорядження начальника Галицької збірної станиці в Одесі отамана В. Оробця.

До Одеси у цей час наближалися радянські війська, і білогвардійці почали терміново евакуйовувати місто. Наказ про від’їзд до Криму отримала й Летунська сотня. Щоб дістатись до одеського порту, їй треба було здолати кілька кілометрів залізницею. Для ешелону сотні місцеві залізничники «ніяк не могли знайти… паровоза», як писав про це у своїх спогадах І. Фостаківський. Сотня зосталася в Одесі, куди 5–6 лютого 1920 р. вступили частини РСЧА. До неї повернулися І. Фостаківський і А. Хрущ, а Р. Кюгне відбув до командувача радянською авіацією.

Зважаючи на те, що Галицька армія перейшла на бік більшовиків, Летунська сотня також невдовзі була зарахована до складу РСЧА та перейменована на 1-й Галицький авіаційний загін. Протягом кінця 1919 — початку 1920 р. особовий склад сотні значно змінився. По-перше, тут не лишилось жодного пілота-німця. Останній з них, чотар Фелікс Шепарович, помер від тифу. По-друге, за різних обставин з сотні вийшли майже всі колишні старшини 2-го Подільського авіаційного загону. Так, 10 жовтня 1919 р. білогвардійцями під містечком Монастирище було збито літак Федора Алєлюхіна, і хоча тоді між Галицькою армією та Збройними силами Півдня Росії існував мирний договір,