Українська література » Наука, Освіта » Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
і небезпечним було бойове життя Летунського відділу, свідчать і його втрати протягом 1919–1920 рр. Загинули у Красному від вибуху авіаційної бомби 8 пілотів (Б. Губер, Т. Томенко, О. Швець, І. Лупул, О. Басан, X. Кануков, М. Нестор, О. Гумецький), загинули під час авіаційних катастроф — 4 (Д. Кануков, В. Кавута, Ц. Кунке, Е. Бернгубер), збитий — 1 (Р. Томас), помер від тифу — 1 (Ф. Шепарович).

Точно не відомо, чи збили галицькі льотчики бодай один ворожий літак, але інші функції, такі як ведення розвідки, здійснення бомбардування, підтримка піхоти, коригування гарматної стрільби, протягом Визвольної війни вони здійснювали з великою самопосвятою та високим професіоналізмом.

Повітроплавні частини

Повітроплавні війська проіснували порівняно недовго, і вже протягом Першої світової війни довели свою малу ефективність і високу вразливість. Повітряні балони — великі «ковбаси», наповнювалися спеціальним розчином і здіймалися у небо за допомогою коловорота. Під «ковбасою» кріпився кіш, у якому сиділи офіцери-дозорці. З нього на землю тягнувся телефонний дріт, і телефоном дозорець доповідав про те, що бачив. Оболонка «ковбас» майже не пробивалася кулями, але була вразлива до гарматних влучань. Офіцери-дозорці, фактично, ставали тут «живими мішенями» для ворожих льотчиків. Ефективність повітроплавних частин виявлялася лише за умов сталого фронту, коли можна було підняти таку «ковбасу» у тилу за передовими позиціями — аби ворожі кулі, розриви снарядів та льотчики не могли її дістати. Але в умовах Визвольної війни в Україні повітроплавні частини давали мало користі. Щоправда, офіцери деяких повітряних балонів таки зуміли відзначитись — під час боротьби у Східній Галичині навесні 1919 р.

Наприкінці 1917 р. у складі управи Повітряного флоту УНР було створено інспекцію повітроплавання на чолі з полковником Гінейком (згодом — полковником Миколою Марковим). Інспектору повітроплавання УНР підпорядковувались інспектори повітроплавання київського та одеського районів (призначені у березні 1918 р.) — сотник Олександр Покідов та військовий старшина Микола Торбін, чотири науково-кадрових повітроплавних загони та два повітроплавних парки. Ці частини УНР (згодом — Української Держави) організовувались на базі решток повітроплавних частин старої російської армії, які демобілізовувались на території України. Приміром, Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін було створено з решток 10-го корпусного повітроплавного загону російської армії.

Станом на 1.11.1918 чисельність повітроплавних частин армії Української Держави була такою:

— Києво-Полтавський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Сергій Федорів) — 25 старшин, 7 урядовців, 59 козаків;

— Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Олександр Зінов’єв) — 14 старшин, 6 урядовців, 25 козаків;

— Харково-Катеринославський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Віктор Попов) — 23 старшини, 5 урядовців, 1 підстаршина, 80 козаків;

— Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Георгій Голубєв) — 19 старшин, 7 урядовців, 5 підстаршин, 20 козаків;

— Київський повітроплавний парк (командир — полковник Володимир Ляхов) — 20 старшин, 15 урядовців, 293 козаки;

— Одеський повітроплавний парк (командир — полковник Петро Таранов-Бєлозьоров) — 13 старшин, 3 урядовців, 18 козаків134.

Під час Протигетьманського повстання на території, зайнятій білогвардійськими формуваннями, опинилися Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний дивізіон та Миколаївський повітроплавний парк. Відтак, вони вийшли з підпорядкування інспектора повітроплавання України. Крім того, з 15 грудня 1918 р. цю посаду обійняв військовий старшина Павло Крицький.



Підйом аеростата в одній з австро-угорських частин австро-угорської армії, вересень 1918 р.

Фото з приватної колекції автора



Станом на 15.01.1919 у розпорядженні інспектора повітроплавання України залишались: 1-й Чернігово-Волинський (командир — полковник Шабський, 15 старшин), 3-й Києво-Полтавський (командир — сотник Комар, 16 старшин) і 4-й Харково-Катеринославський (командир — значковий Маляр, 15 старшин) повітроплавні загони та Київський повітроплавний парк (командир — значковий Юрьєвський, 16 старшин)135.

У розпалі Другої українсько-більшовицької війни повітроплавні частини виявилися цілком непридатними. У січні 1919 р. їх було евакуйовано до Бердичева, а згодом — до Вінниці, Проскурова та Бродів (на територію Західно-Української Народної Республіки. Використати повітроплавні частини у боротьбі проти більшовиків не могли, бо вони переміщувалися повільніше, ніж змінювалася лінія фронту. Коли ж піді Львовом утворився сталий фронт, у середині лютого 1919 р. до складу Галицької армії було передано 1-й Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін на чолі з полковником Атаназієм Шабським. 22 лютого підрозділ прибув до містечка Красне та наказом від 4.03.1919 був зарахований до Галицької армії у складі 11 старшин, 6 урядовців та 40 козаків136. По тому до загону було переведено кількох старшин-галичан, які під час Першої світової війни служили у повітроплавних частинах австро-угорської армії.



Закріплення аеростата та налагодження телофонічного зв'язку з ним, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора




Утримання аеростата австро-угорськими солдатами, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора



Як згадував ветеран Летунського відділу інженер Рудольф Земик, у своєму розпорядженні повітроплавний загін мав усього 2 балони. Один з них був переданий у користування штабу 2-го, інший — 3-го корпусу Галицької армії. Проте ця інформація, напевно, не відповідає дійсності, адже на опублікованому 1938 р. знімку 1-го повітроплавного загону відображено не 2, а 8 повітряних балонів137.

Від початку квітня 1919 р. на протипольському фронті активно застосовувалися апарати 1-го повітроплавного загону, про що пізніше писав Рудольф Земик: «Вже з початком квітня начали оба бальони свою діяльність у дуже успішній розвідчій службі. Неодно найдокладніше звідомлення відійшло тоді до Команд обох Корпусів. Зорець, що підносився бальоном до 500 м. у гору, видів, як на долоні позиції свого відтинку, та висліджував найменші ворожі рухи. Це дуже не подобалося ворогові й тому він почав уже від першої хвилини обстрілювати наші бальони артилерією. Та коли це не приносило йому ніяких успіхів і коли вже дістав більшу кількість літаків, начав у другій половині квітня переслідувати їх літаками. Нераз бальон, що був

Відгуки про книгу Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: