Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко

19 жовтня 1919 р. наказом командування Збройних сил Півдня Росії дістав нове призначення сотник Н. Залозний. Його було відправлено на службу до білогвардійського 6-го авіаційного дивізіону, що дислокувався на Дону. Але вже навесні 1920 р., коли рештки білогвардійських військ були інтерновані у Грузії, відмовився їхати до Російської армії генерала П. Врангеля у Крим. Подальша доля Никандра Залозного невідома. Так само немає даних про те, як зникли зі складу сотні І. Шестаков та М. Іванів.

Поручик Микола Сєріков, чи не останній з числа «подольців», довго залишався у складі Летунської сотні та намагався всіляко уникнути білогвардійських «мобілізацій». У січні 1920 р. за наказом командира Летунської сотні поручика Сєрікова було відправлено до Севастополя, щоб придбати бензин для галицьких літаків. Саме тоді розпочалася евакуація білогвардійців з Одеси, а потім місто захопили червоні, тож повернутись до своїх M. Сєріков не зміг. Зрозумівши це, він попрямував до збірного пункту Галицької армії у Севастополі, аби зареєструватись там і уникнути мобілізації до білих. У вересні 1920 р. Миколу Сєрікова насильно мобілізували та в якості рядового призначили до одного з авіаційних підрозділів Російської армії генерала П. Врангеля. Участі у боях із червоними він не брав і по евакуації з Криму виїхав до м. Олександрія у Єгипті, де й помер у повоєнний час.

Похорони у Львові американського лейтенанта Е. Гравеса, який загинув під час авіаційної катастрофи 22.11.1919

Robert F. Karolevitz, Ross S. Fenn, Flight of Eagles. The story of the American Kosciuszko Squadron at the Polish-Russian War 1919–1920. — USA. — 1974

У грудні 1919 — січні 1920 р. майже знекровлена Летунська сотня раптово отримала несподіване поповнення. Звільнився з одеської в’язниці й одразу прибув до сотні Федір Алєлюхін. А з Кам’янця-Подільського до складу Летунської сотні на чолі з інспектором авіації сотником О. Єгоровим прибула велика група пілотів та інших фахівців Авіації УНР. Серед них — заслужені українські льотчики військовий старшина Сергій Федорів, сотник Митрофан Богомолов, хорунжий Юрій Арватов. Коли Летунська сотня увійшла до складу РСЧА, політруком до неї було призначено Івана Гулова з Москви. Командиром 1-го Галицького авіаційного загону став Антін Хрущ, його помічником — Олександр Єгоров.

З лютого 1920 р. загін відпочивав в Одесі, а наприкінці березня отримав наказ відбути на аеродром Посту-Волинського під Києвом, де вже

2 квітня вивантажився з ешелону й почав збирати свої літаки. За даними штабу 12-ї радянської армії, тоді у складі загону було 7 військових льотчиків, 7 льотчиків-спостерігачів, 162 інших фахівця, 5 літаків, 5 автомашин та 2 мотоцикли. В одному з документів, які вдалося віднайти російському досліднику авіації Марату Хайруліну, перераховано ці 5 літальних апаратів, які залишились у складі 1-го Галицького авіаційного загону:

1. «Ньюпор» № 5039 з мотором «Рон» 120НР № 9150, неозброєний;

2. «Ньюпор» № 739 з мотором «Рон» 80НР № 5226, озброєний кулеметом «Віккерс»;

3. «Бранденбург» № 2739 з мотором «Даймлер» 165НР № 7760, озброєний кулеметом «Шварцлозе»;

4. «Бранденбург» № 2740 з мотором «Даймлер» 165НР № 17829, озброєний кулеметом «Льюїс»;

5. «ДФВ» № 2164 з мотором «Бенц» 225НР № 22394, озброєний кулеметом «Аьюїс».

Ветеран Летунського відділу Іван Фостаківський, який відповідав за технічне забезпечення літаків у той час, стверджував, що у розпорядженні загону було не 5, а 7 апаратів. Можливо, в ешелонах загону дійсно перебували ще два літаки, які потребували капітального ремонту. Найстарішим з них був «Ньюпор» № 5039, який прибув на озброєння 19 авіаційного загону Російської армії ще в 1917 р. У 1918–1919 рр. на ньому літав Микола Сєріков.

Після того, як літаки було зібрано, 18 квітня 1920 р. 1-й Галицький авіаційний загін відбув на ст. Бердичів у розпорядження 12-ї радянської армії, яка вела бої з польськими військами на Правобережній Україні. По прибутті на фронт у складі загону були такі пілоти:

— військові льотчики: Олександр Єгоров, Сергій Федорів, Федір Алєлюхін, Митрофан Богомолов, Юрій Арватов, Іван Масікевич;

— льотчики-дозорці: Антін Хрущ, Рудольф Земик, Іван Міхенко, Іван Огар, Зеленяк, Михайло Мовчук, Сильвестр Соневицький.

У Бердичеві загін одразу взяв участь у бойових діях. Іван Фостаківський згадував про це: «Сотня станула постоєм в цукроварні, а за нею влаштовано аеродром. Аітаки, які перелетіли з Києва до Бердичева повітряним шляхом, розпочали негайно свої розвідчі лети» 130.

Особовий склад 7-ї авіаційної ескадри ім. Т. Костюшки, до складу якої належали і ветерани боїв з авіацією Галицької армії, перед демобілізацією у Львові, 1921 р. Фото з видання: Rok 1920, Warszawa, 2005

Коли польські війська прорвали фронт, частини 12-ї радянської армії почала відходили в напрямку Києва. 2-а та 3-я бригади ЧУГА перейшли на бік поляків, і лише 1-а бригада, з якою перебував 1-й Галицький авіаційний загін, разом із радянськими частинами відступала, відбиваючись від поляків. 26 квітня літаки загону перелетіли на вигон поруч зі ст. Козятин. Туди ж незабаром прибув і ешелон загону. У Козятині скупчилась велика кількість різних радянських частин, у більшості деморалізованих поразкою та відступом. Цим скористалися поляки, які в ніч з 26 на 27 квітня цілковито оточили Козятин і на світанку атакували його. Це була, фактично, остання ніч існування 1-го Галицького авіаційного загону. Пізніше Іван Фостаківський написав про це: «Вже западала ніч, як зі східньої сторони Козятина почулися спершу крісові й скорострільні, а згодом і гарматні стріли. Загально думали, що то наступають на большевиків повстанці, та виявилося, що це була польська 1-ша кавалерійська дивізія ген. Ромера, яка маневруючи лісами на північ і схід від Бердичева, проскочила аж до залізничного шляху Козятин-Хвастів, перервала його й вдарила на Козятин зі сходу. Цілу ніч ішов завзятий бій о станцію, просвічував ясний місяць. Ешелон летунської сотні знашовся між польським молотом й большевицьким ковадлом, бо від поля обстрілювали його поляки, а від станції бив по вагонах большевицький панцерник аж тріски летіли. Були ж там галицькі бунтарі!

Досвітком 27-го квітня вспіли ще