Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген

Якщо вам дошкуляють і заважають серйозні проблеми або ви просто хочете відкрити в собі, випробувати й оптимізувати приховані спроможності й можливості, ця книжка поглибить ваші уявлення про мотивацію у людей і допоможе сміливо прокладати шлях у майбутнє. Як у багатьох учасників моїх досліджень, у вас побільшає мотивацій співпрацювати з іншими, стати частиною світу довкола вас і діяти. І починається все з простого, парадоксального запитання: «Що заважає вам реалізувати ваші мрії?»

Розділ перший. Мрії, бездіяльність

Один мій приятель, котрому за сорок, — назву його Беном, — пригадує, як йому в око запала студентка, і він дух ронив за нею, коли наприкінці вісімдесятих навчався в коледжі. Він кілька разів її бачив, коли обідав із друзями в кав’ярні студмістечка. Коли Бен уранці голився або намагався зосередитись на лекціях, думки його линули далеко, і він уявляв собі, як йому було б гарно з тією дівчиною. Чоловік уявляв собі, що вона художниця і вони вдвох відвідують руїни римських споруд, милуються Сікстинською каплицею. Або ще уявляв, як вона схотіла б намалювати, як він лежить на осонні у дворі коледжу й читає книжку або — ще краще — грає на фортепіано джазову композицію, що він часто робив у вікенд, прагнучи підзаробити. Як було б чудово ділити тихі хвилини з кимось, хто б зрозумів і поділяв його творчі поривання! А хіба не чудово було б мати жінку, з якою можна піти в кіно, дивитися, як сонце сідає, або скочити в автобус і поїхати до сусіднього міста?

Бен не ділився з друзями своїми мріями, які вважав власною маленькою таємницею. Це було напрочуд приємне видиво, але, на жаль, видивом воно і залишалось. Розумієте, Бен не міг наважитись запросити жінку на побачення. Він собі втовкмачував, що вона ж зовсім чужа людина, отож, залицяючись, він може пошитися в дурні. Та й надто він був зайнятий навчанням, аби ходити на побачення. Головне для нього було — гарні оцінки, бо друзів, із якими можна було тусуватись у вихідні, йому не бракувало.

Чому Бенові забракло енергії зробити крок назустріч? Бо він робив те, що багато хто з нас вважає найважливішим для успіху: мріяв про здійснення своїх мрій. Що ж його стримувало?

Культ оптимізму

Сьогодні досить поширена думка: якщо уявляти здійснення наших найпотаємніших бажань, то нам буде легше їх реалізовувати. Такі бестселери, як «Таємниця»[1] і «Курячий бульйон для душі»[2], стверджують, ніби ми можемо реалізувати гарні речі, просто мислячи про них позитивно, і ніби ці позитивісти насправді «здоровіші, активніші, продуктивніші, за що їх більше шанують ті, хто їх оточує»[3]. І справді, багато хто з нас мислить позитивно, як свідчить щирий, усміхнений оптимізм учасників шоу «Американський ідол», які впевнено говорять про свої таланти, про те, як вони мріють, аби їх відкрили, або учасниць шоу «Неодружений», в якому багато дівчат висловлюють абсолютну впевненість у тому, що саме вони затьмарять конкуренток і виграють головний приз. Учасники цих шоу користуються чималою популярністю серед глядачів не тільки тому, що мають неймовірні фантазії про свій майбутній успіх, але й тому, що живуть в омані цих фантазій і анітрохи не сумніваються, що колись їхні марення справдяться.

Культ оптимізму на цьому не зупиняється. Реклама пропагує щасливих оптимістів як взірці успіху. Політики на всіх рівнях тішать громадськість своїми заявами про мантію надії та настирливим вихвалянням приваб «американської мрії». Економісти будують графік «довіри споживача» та опитують лідерів підприємництва, наскільки оптимістичний їхній прогноз на майбутнє; саме ці дані призводять до зростання й падіння фінансових ринків. Популярна музика прославляє здатність мрійництва та мрійників урятувати світ. Із самого молоду й на кожному повороті життя нас попереджають, що треба позбутися шкідливого «негативного внутрішнього діалогу» або «закуту негативного мислення», якщо ми хочемо досягти чогось у житті[4]. На стіні мангеттенської середньої школи хтось вивісив заклик, який надихає дітей «летіти на Місяць, бо якщо ви пролетите повз, то однаково опинитеся серед зірок».

Оптимізм не вгамовується навіть перед лицем надзвичайного лиха. 2008 року під час серйозної рецесії компанія PepsiCo розпочала опитування американських споживачів у рамках свого проекту «Оптимізм Пепсі». 2010 року 94 % опитаних вважали, що «оптимізм важливий для творення нових ідей, які можуть справляти позитивний вплив на світ». Майже три чверті респондентів сказали, що «вони сподіваються на найкраще в непевний час». І понад 90 % сказали, що, «на їхню думку, оптимізм може справляти поважний вплив на поступ суспільства в позитивному напрямі»[5]. До 2013 року деякі оглядачі применшували значення смерті «американської мрії» та американського оптимізму, проте опитування, проведене того ж року за підтримки Північно-західної компанії взаємного страхування життя, виявило, що 73 % американців трактують життя як «наполовину повну склянку», а 79 % вважали, що американська мрія ще жива[6]. Згідно з опитуванням Ґеллапа, 2013 року 69 % респондентів оптимістично висловлювалися щодо власного майбутнього[7].

Поклоніння оптимізму — не нове і не виключно американське явище. До цієї теми зверталися автори від Марка Аврелія («Замислись над красою життя»)[8] до Семюела Джонсона («звичка бачити все із кращого боку щонайцінніша»)[9]і д-ра Сьюза («Коли щось починає відбуватися, не хвилюйся та не зупиняйся. Прямуй далі — і ти відбудешся теж»)[10]. Проте американці ніби за традицією схильні до оптимізму. «Песимізм досі не вигравав жодної битви», — зауважив якось президент Дуайт Ейзенхауер. Чарлі Чаплін також схилявся до позитивного мислення: «Дивлячись додолу, ви ніколи не побачите веселку»[11].

Віра в силу оптимізму спирається на просту ідею: дивлячись у майбутнє, ми сьогодні вистоїмо й покажемо себе якнайкраще. І якщо ми вже збираємось дивитися в майбутнє, то найкраще в цьому разі — мислити позитивно. Який інший вихід? Мислити, що ми приречені на невдачу та злидні? Хіба це дасть нам мотивацію? А от в мережі є така лаконічна приповістка (її ще й на тенісках друкують): «Мрій. Бажай. Роби».

Оскільки скрізь панує оптимізм, то в інститутах і організаціях інколи навіть ризиковано висловлювати свої помірковано негативні погляди. Якщо ви перебуваєте на робочому місці й мислите як «реаліст», то вам ще й наліпку повісять: скиглій або буркун. Часто-густо кіно й телепродюсери відмовляються від трагічних тем і сумних фіналів, побоюючись, що глядач вважатиме твір надто песимістичним і відвернеться від