Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Засуджені повинні звертатися до працівників установ виконання покарань на «ви», називати їх по імені та по батькові або «громадянин», «громадянка» і далі за званням чи займаною посадою. Працівники установ виконання покарань повинні звертатися до засуджених на «ви» і називати їх «засуджений», «засуджена», «громадянин», «громадянка» та прізвище. У виховних колоніях працівники можуть звертатися до засуджених на «ти», а також словами «вихованець», «вихованка» та називати їх по імені (п. 28 ПВР УВП).
6. Обов’язок з’являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань стосується теж всіх категорій засуджених, але, можливо, більшою мірою — засуджених до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, для яких явка до відповідної посадової особи є формою і контролю, і проведення виховної роботи. Так, наприклад, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, чи громадських робіт повинні з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції (ч. 1 ст. 34 КВК), а засуджені до громадських і виправних робіт крім цього повинні також періодично з’являтися на реєстрацію до інспекції (ч. 1 ст. 37, ч. 6 ст. 41 КВК). Працівники відповідних підрозділів інспекції ведуть облік таких категорій засуджених; роз’яснюють їм порядок та умови відбування покарання; здійснюють контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання ними і власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом за місцем їх роботи; проводять індивідуальні профілактичні бесіди та іншу виховну роботу, контролюють поведінку таких засуджених.
У разі якщо засуджений не з’являється на виклики до органів і установ виконання покарань і не повідомляє причини неявки, він може бути підданий приводу. Привід здійснюють органи внутрішніх справ.
7. Перелік обов’язків засуджених, указаних у ст. 9 КВК України, не є вичерпним. Спеціальні обов’язки засуджених до позбавлення волі встановлені в ч. 3 ст. 107 КВК України, а в ч. 4 цієї статті вказані ще й заборони для цієї категорії засуджених. Обов’язки ж інших категорій засуджених у Кримінально- виконавчому кодексі України в окремих нормах не вказуються; вони розміщені в тих нормах Особливої частини цього Кодексу, які регулюють порядок і умови виконання того чи іншого виду кримінальних покарань.
Перелік спеціальних обов’язків, які встановлені у КВК України для різних категорій засуджених, не є вичерпним. Додаткові обов’язки засуджених закріплені у пунктах 18, 23, 29, 30 ПВР УВП та інших нормативно-правових актах ДДУПВП.
Між тим, вичерпний перелік обов’язків повинен бути встановлений на рівні закону, щоб звести до мінімуму можливості зловживань як з боку посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України, так і з боку засуджених.
8. За невиконання засудженими своїх обов’язків (як основних, так і спеціальних) і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань засуджені притягуються до різних видів юридичної відповідальності: кримінальної, дисциплінарної, матеріальної.
За ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, від відбування громадських чи виправних робіт засуджені до цих видів покарань притягуються до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України; за самовільне залишення місця обмеження волі, або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання засуджені до обмеження волі притягуються до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 390 КК України; за неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження чи позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду засуджені притягуються до кримінальної відповідальності за частинами 2—3 ст. 389 КК України; за злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи або за іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, встановлюється кримінальна відповідальність за ст. 391 КК України.
Кримінально-виконавчим кодексом передбачена дисциплінарна відповідальність за порушення порядку та умов відбування покарання у виді: громадських робіт (ч. 1 ст. 40); виправних робіт (ч. 4 ст. 46); арешту (ч. 2 ст. 54); обмеження волі (ч. 1 ст. 68); тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ч. 1 ст. 82); позбавлення волі (ч. 1 ст. 130). Крім цього, засудженим до позбавлення волі, можуть бути змінені умови тримання як у межах тієї колонії, де вони відбувають покарання, так і переведенням до колонії іншого виду. Зокрема, засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки (ч. 3 ст. 101 КВК).
До засуджених до позбавлення волі може застосовуватися і матеріальна відповідальність за збитки, заподіяні державі під час відбування покарання (ст. 137 КВК).
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю