Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.
2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі — виховні колонії).
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі — виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі — виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
7. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України.
1. Серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин особливе місце посідають спеціально створені в державі для реалізації передбачених кримінальним законодавством України форм і засобів державного примусу до засуджених органи і установи виконання покарань.
2. У наукових джерелах термін «орган» тлумачиться як «установа, що виконує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду і т. ін.». В юридичних виданнях цей термін використовується у вигляді словосполучення «орган держави» та означає, що це є окремий службовець (наприклад, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.
3. У частині 1 статті, що коментується, йдеться про органи виконання покарань, що входять у структуру ДКВС України, яка діє на підставі Конституції України, інших нормативно-правових актів з питань виконання покарань і спеціального закону, що регламентує її повноваження.
4. Центральним органом держави з питань виконання покарань виступає ДДУПВП, який функціонує відповідно до Положення про цю установу державного управління.
5. Відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства України, ДДУПВП утворюється, реорганізовується та ліквідується Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Зазначений центральний орган державної виконавчої влади з питань виконання покарань:
— реалізує єдину державну політику у сфері виконання покарань;
— спрямовує, координує та контролює діяльність ДКВС України;
— у межах своїх повноважень видає накази, контролює їх виконання;
— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосуються завдань ДКВС України, розробляє пропозиції, спрямовані на його вдосконалення, і вносить їх на розгляд відповідно Президенту України чи Кабінету Міністрів України;
— є державним замовником з оборонного замовлення та на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг за державні кошти для задоволення потреб національної безпеки;
— виконує інші функції, зумовлені його статусом (зокрема, визначає вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання (ст. 86 КВК); встановлює порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній (ст. 87 КВК), затверджує порядок переміщення засуджених під вартою (ст. 88 КВК), розробляє та затверджує Положення про територіальні органи управління (п. 7 Положення про ДДУПВП) тощо).
6. Керівника ДДУПВП призначає на посаду Президент України та припиняє його повноваження на цій посаді. Керівник даного центрального органу державної виконавчої влади здійснює не тільки керівництво зазначеною установою державного управління, а й усією ДКВС України та несе персональну відповідальність за виконанням завдань цієї служби.
7. Гранична чисельність працівників центрального органу державної виконавчої влади з питань виконання покарань визначається Кабінетом Міністрів України.
8. Для забезпечення виконання завдань ДКВС України центральним органом з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління — управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Севастополі.
9. Відповідно до адміністративного розподілу, в структурі ДКВС України функціонує 26 територіальних органів державного управління, у тому числі 23 управління (в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області), два відділи (в Закарпатській і Чернівецькій областях), відділ кримінально-виконавчої інспекції в м. Севастополі, на який також покладені відповідні управлінські функції.
10. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно- службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ й виконують функції, передбачені затвердженим ДДУПВП Положенням про ці органи виконання покарань.
11. Гранична чисельність працівників апарату територіальних органів управління визначається Кабінетом Міністрів України, а структура та штати — центральним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань.
12. Про кримінально-виконавчі інспекції як органи виконання покарань йтиметься в коментарі до ст. 13 цього Кодексу.
13. Крім органів виконання покарань є й відповідні установи, перелік яких у ч. 2 цієї статті є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У науковій літературі під «установою» розуміють організацію (з певним штатом службовців і адміністрацією), що відає якою-небудь галуззю (галузями) народного господарства, торгівлі, культури, науки і працює в цій галузі (галузях). У контексті юридичного значення цього слова, це — вид державної організації, на яку покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері матеріального виробництва.
14. Таким чином,