Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
ізольоване тримання;
переведення в іншу установу виконання покарань.
5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.
1. В юридичній літературі під безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих законних інтересів особи від будь-якої зовнішньої загрози, а забезпечення безпеки особи є однією з основних функцій держави. Засуджені нарівні з іншими громадянами й особами, які перебувають під юрисдикцією держави, згідно з міжнародними стандартами у галузі прав людини і громадянина, теж мають право на правовий і соціальний захист і держава повинна забезпечувати і їх особисту безпеку, незважаючи на тяжкість вчинених ними злочинів, ступінь суспільної небезпеки, минулу злочинну діяльність тощо. У зв’язку з цим, у ч. 1 ст. 10 КВК України закріплено загальне право на особисту безпеку всіх без обмеження категорій засуджених.
При цьому засуджені можуть звернутися за захистом своєї безпеки до будь-якої посадової особи або органу державної влади чи управління, до компетенції яких входить усунення такої загрози, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством засоби. А посадові особи чи державні органи повинні прийняти відповідні заходи у межах своїх повноважень для дійсного її усунення, незважаючи на те, від кого ця загроза походить (близьких, рідних, сторонніх громадян, інших засуджених чи злочинців). Це стосується, в першу чергу, осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, і які реально не відбувають покарання в установах виконання покарань.
2. Засудженим же особам, які відбувають покарання, пов’язані з обмеженням свободи пересування (арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження чи позбавлення волі), і які повністю або частково ізольовані від суспільства та перебувають під охороною чи наглядом персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України, забезпечити свою безпеку значно складніше, оскільки вони не мають можливості самостійно використати всі засоби й механізми її забезпечення, дозволені законодавством. При цьому і загрози, враховуючи специфіку мікросередовища, в якому перебувають ці засуджені, можуть бути досить небезпечними: погроза вбивством, систематичне знущання, побої, мучення або інше заподіяння тілесних ушкоджень, психологічний вплив, психічний тиск тощо. Такі загрози можуть походити як з боку інших засуджених, так і з боку персоналу установ виконання покарань чи інших учасників кримінально-виконавчих відносин, які можуть перебувати на території цих установ. У зв’язку з цим, у ч. 2 ст. 10 КВК України закріплено, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю таких категорій засуджених, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У такому разі посадова особа повинна вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого переведенням його в безпечне місце та інших заходів з усунення небезпеки: детально розібратися у ситуації, що сталася, виявити чинники виникнення небезпеки, сторони конфлікту, спрогнозувати можливі наслідки і шляхи усунення небезпеки, і на підставі цього прийняти рішення про місце подальшого відбування покарання цим засудженим. Безпечне місце визначається посадовою особою установи виконання покарань самостійно. Це може бути будь-яке вільне приміщення установи, доступ до якого сторін конфлікту, інших засуджених чи персоналу установи обмежений або заборонений (житлові приміщення іншого відділення чи іншої дільниці, кімнати чергової частини, вільні камери приміщень камерного типу, дисциплінарного ізолятора тощо).
Перелік інших заходів, які повинна здійснити посадова особа установи виконання покарань для забезпечення безпеки засудженого, котрий звернувся з такою заявою, у ч. 2 ст. 10 КВК України не встановлюються. Ці заходи здійснюються посадовою особою на власний розсуд, виходячи з реальної оперативної обстановки в установі, категорій засуджених, які відбувають покарання у цій установі, розпорядку дня та інших конкретних обставин. Це може бути й ізоляція засуджених, від яких походить загроза, притягнення їх до юридичної відповідальності, застосування до них дисциплінарних стягнень тощо, й переведення до інших установ сторін конфлікту, якщо загроза носить довготривалий характер і/або не може бути усунена повністю.
3. Частина 3 ст. 10 КВК України закріплює додаткові гарантії забезпечення особистої безпеки засуджених, до яких у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки.
Право на забезпечення безпеки, згідно зі ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 р. № 3782-ХІІ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та ст. 521 КПК України, за наявності відповідних підстав мають: а) особи, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні та розкритті злочинів; б) потерпілі та їх представники у кримінальній справі; в) підозрювані, обвинувачені, захисники і законні представники; г) цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; ґ) свідки; д) експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті; е) члени сімей і близькі родичі зазначених вище осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій стосовно них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Такими особами по кримінальній справі можуть бути і вже засуджені особи, які відбувають або тільки почали відбувати покарання у відповідних установах виконання покарань. У зв’язку з цим, наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 квітня 2005 р. № 61 додатково була затверджена ще й Інструкція про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби.
Згідно з цією Інструкцією, приводами для застосування заходів забезпечення безпеки можуть бути: а) заяви осіб, які є учасниками кримінального судочинства; б) заяви близьких родичів або членів сімей осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю і здоров’ю зазначених осіб. Підставою для застосування заходів забезпечення безпеки засуджених осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, повинні бути достовірні дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю і здоров’ю.
4. Рішення про застосування заходів щодо забезпечення безпеки засуджених осіб, які беруть участь у