Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів
6. Стаття 8 КВК України гарантує засудженим право звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних і недержавних органів, які розташовані на території України, рідною мовою, а також давати пояснення і вести листування теж рідною мовою.
Якщо у державного чи недержавного органу відсутня можливість дати відповідь мовою звернення, то вона дається українською мовою. Переклад відповіді на мову звернення покладається у таких випадках на орган або установу виконання покарань.
7. Засуджені, як і інші громадяни, відповідно до ст. 49 Конституції України, мають право на охорону здоров’я, яке, згідно зі ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ, передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; ґ) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; д) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь; е) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; є) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; ж) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я; з) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних зі станом здоров’я; и) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; і) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; ї) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності засуджених при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
8. Особи, які засуджені до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства, медичну допомогу та інші заходи з охорони здоров’я отримують на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я в цивільних закладах охорони здоров’я. Така допомога надається їм на рівних умовах з іншими громадянами без будь-яких обмежень.
9. Для охорони здоров’я засуджених до позбавлення волі організовуються необхідні лікувально-профілактичні заклади (ч. 1 ст. 116 КВК). Згідно з п. 7 ПВР УВП, у кожній виправній колонії створюється медична частина із стаціонаром та інфекційним ізолятором для спостереження та лікування хворих на інфекційні захворювання. Медична частина розміщується на території житлової зони.
Крім цього, відповідно до Переліку закладів охорони здоров’я кримінально- виконавчої системи, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 грудня 2004 р. № 247, у виправних колоніях можуть створюватися спеціалізовані або багатопрофільні лікарняні заклади та лікувально-профілактичні заклади особливого типу. До спеціалізованих належать туберкульозні, дерматовенерологічні та психіатричні лікарні, до багатопрофільних — звичайні багатопрофільні лікарні та лікарні для інвалідів першої та другої груп, які потребують постійного медичного нагляду й реабілітації.
Для хворих на туберкульоз утворюються виправні колонії на правах лікувальних, в яких засуджені відбувають покарання і одночасно проходять курс відповідного лікування.
У виправних колоніях здійснюються: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров’я, при виявленні хвороб — застосування раціональної терапії та встановлення працездатності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров’я (далі — МОЗ) України.
При цьому адміністрація виправних колоній зобов’язана виконувати необхідні медичні вимоги, що забезпечують охорону здоров’я засуджених, а засуджені до позбавлення волі зобов’язані виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії (ч. 2 ст. 116 КВК).
10. Засуджені можуть отримувати як безоплатні, так і платні медичні послуги. У разі, коли засудженого до позбавлення волі не влаштовує якість, форми, види лікування, яке надається йому у виправній колонії, чи з інших причин він має право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультації і лікування у таких випадках проводяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини (ч. 5 ст. 116 КВК).
11. Засудженим, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, ст. 8 КВК України гарантується право за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань.
12. Європейські тюремні правила з приводу охорони здоров’я зазначають, що медичні послуги в установах виконання покарань повинні бути організовані в тісному взаємозв’язку із системою національної охорони здоров’я чи охорони здоров’я в суспільстві. Політика охорони здоров’я в установах виконання покарань має бути інтегрована з національною системою охорони здоров’я і бути з нею сумісною. Засуджені повинні мати доступ до медичного обслуговування, доступного в країні, без дискримінації на підставі їхньої юридичної ситуації. Медичні послуги в установах виконання покарань повинні бути спрямовані на виявлення і лікування фізичних чи розумових хвороб чи дефектів, на які можуть страждати ув’язнені. Усі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, включаючи ті, що доступні в суспільстві, мають бути надані засудженим для цієї мети (правило 40).
Хворі ув’язнені, що вимагають лікування фахівця, повинні бути переміщені в спеціалізовані установи або в цивільні