Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген

взялася досліджувати мрії не лише тому, що вважала це цікавим, бо передусім сподівалася, що мрійництво може допомогти людям, яким складно задовольняти великі й малі бажання. Важко було зосереджувати роботу на фантазіях, знаючи про те, що вони змушували людей боротися, і мені стало цікаво, чи можу я в якийсь спосіб змінити процес мрійництва, аби він допомагав людям здійснювати свої бажання. Оскільки позитивні фантазії розслабляли людей, я шукала спосіб використати мрійництво, щоб пробудити їх, заохотити й мотивувати для досягнення успіху.

Я вважала, що найкращий спосіб заохотити людей до дії — запропонувати їм мріяти, а тоді показати реальність, яка заважає ці мрії здійснювати. Я назвала таке зіставлення методом ментального контрастування. Якби я змогла обіперти фантазії на реальний ґрунт за допомогою ментального контрастування, мені вдалося б подолати заспокійливий вплив мрійництва та використати мрії як спосіб спонукати людину до цілеспрямованої дії.

Аби практично перевірити цю ідею, треба було експериментально перевірити ментальне контрастування. Проте я вагалася щодо способу перевірки. Зазвичай психологи планують свої досліди, запозичуючи анкети, експериментальні процедури й теоретичні парадигми, розроблені й перевірені іншими науковцями. Наприклад, вивчаючи заспокійливий вплив позитивних фантазій, я вимірювала в учасників систолічний кров’яний тиск, бо попередні роботи виявили його зв’язок із емоційною активністю особи[70]. Ментальне контрастування було новою ідеєю, і мені належало створити свою методику його проведення та вимірювання у людей; науковці називають це операціоналізацією змінних. Така робота, звісно, цікава й дає нагоду виявити свої творчі можливості, але водночас вона дуже нервова. Проведення дослідів потребувало витрат часу й коштів, а я ще навіть не уявляла, який буде результат. Якщо дослід спланувати некоректно, я не одержу вагомих результатів.

Я витратила чимало часу на моделювання експериментів і пошук парадигм дослідження. Для зменшення можливості альтернативних тлумачень знадобиться певна кількість контрольних груп. По-перше, висунувши гіпотезу, що людям допоможе поєднання мрійництва та уявлення перешкод, а не просто фантазування про майбутнє або роздуми тільки про реальність, я вирішила створити одну контрольну групу, члени якої фантазуватимуть лише про майбутнє, і другу групу, в якій думатимуть про реальність. Мені також здавалося, що реальні факти осмислюватимуть як перешкоди в житті людей лише в тому разі, якщо люди думатимуть про них після фантазій про здійснення бажання. Інакше відчуття реальних фактів буде нейтральне; люди не трактуватимуть їх як перешкоди на шляху до щасливого завершення. Лише тоді, коли подумки розглянуть успіх і відчують при цьому полегшення й радість, вони трактуватимуть щось у поточному житті як справжню перешкоду. Для перевірки цієї ідеї я створила третю групу, яка почне з уявлень про реальність за допомогою оберненого контрастування, а тоді перейде до фантазування. Якщо ментальне контрастування спрацює, я побачу зміну поведінки людей, які вдаються до ментального контрастування, а не в членів інших груп.

Окремо поставала проблема того, як спонукувати учасників до фантазування. Про що мають бути ті фантазії і якими словами заохочувати учасників до фантазування? Цими проблемами я переймалася протягом кількох тижнів, раз по раз повертаючись до них у вільну хвилину протягом дня. Я розмірковувала про зміст власних фантазій і фантазій моїх студентів, питала знайомих про їхні бажання й потреби. Більшість друзів і знайомих розповідали про свої стосунки, академічні або професійні бажання: запрошення на побачення, налагодження стосунків із родичем або подружжям, складання іспиту, початок або кінець роботи над статтею. Розуміючи, що різні люди мають цілком відмінні бажання, я вирішила на початку не націлювати людей на мрії про якесь конкретне бажане майбутнє. Якщо я дозволю учасникам спонтанно генерувати свої бажання, навіть сильні жадання, вони зможуть витворити найповніші та найдокладніші фантазії.

Я також розуміла, що люди відчувають своє зобов’язання раціонально розглядати власні емоції й почуття в процесі їхньої появи. Моїм друзям і знайомим важко було відразу поринути в мрії; у процес втручалися їхні розумові особливості, що вело до сумнівів про те, яке бажання, результат, перешкоду слід відкласти та як їх краще оформити. Часто люди посеред процесу переходили від одного бажання до іншого або називали розмай результатів і перешкод, не знаючи, які з них найважливіші. Пропонуючи учасникам мріяти, мені треба буде обережно формулювати інструкції, щоб не завадити вільному плину образів[71], — це Вільям Джеймс називав «плином думки, свідомості, суб’єктивного життя», — і не втручатись у думки й роздуми про те, що вони робили або мали робити.

Я вирішила запропонувати учасникам деяких дослідів придумати по кілька ключових слів про позитивні результати їхніх бажань і перешкоди на шляху їхнього здійснення. Така процедура давала додаткову перевагу: деякі мої колеги могли б доводити, що вже самого називання позитивного майбутнього й перешкоди могло б вистачити для змін в енергетиці й поведінці; я натомість вважала, що пари слів недостатньо, бо вся магія починалася з докладного ментального розгляду бажаного результату й перешкоди за допомогою вільних асоціацій (тобто в серії породжених образів). Аби перевірити, чи мала рацію, я запропонувала всім учасникам подати ключові слова про результати й перешкоди, але тільки група ментального контрастування розмірковуватиме про результати й перешкоди поглиблено. Якщо вистачить називання майбутнього й реальності, то глибоке розмірковування за допомогою образів не мало вирішального значення, тоді в усіх групах, а не тільки в групі ментального контрастування, наслідки будуть ті самі.

Після кількох тижнів приготувань я зі своїми співробітниками протестувала 168-х студенток у двох берлінських університетах[72]. Ми запропонували їм назвати найважливіше наразі бажання або зацікавленість, а тоді попросили оцінити у відсотках від 0 до 100, наскільки, на їхню думку, реально здійснити це бажання. Кожна студентка генерувала по чотири серії ключових слів про позитивне майбутнє, котрі асоціювала із задоволенням свого бажання (наприклад, «у нас буде більше часу одне для одного», «відчуття, що тебе люблять», «відчувати себе потрібною»), і чотири серії ключових слів про негативну реальність, які вони асоціювали з перешкодами на шляху до задоволення бажання (наприклад, «зніяковіння», «надмірна емоційність», «завантаженість роботою»). Одній групі студенток запропонували вдатися до ментального контрастування, фантазуючи на тему двох ключових слів про позитивне майбутнє та двох — про негативну реальність, перемикаючись між цими двома завданнями (починаючи з ключового слова про позитивне майбутнє) й занотовуючи все, що спало на думку. Ми навіть сказали цим студенткам: «Пишіть, скільки треба, і не зважайте на час, — тільки-но опишіть сценарій. Якщо вам треба більше місця, то пишіть на звороті аркуша».

Це була група ментального контрастування. Друга група студенток фантазувала лише про чотири ключових слова, що стосувалися успішної реалізації їхніх бажань (задоволення); третя група фантазувала лише про чотири ключових слова,