Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген
Якщо дивитися ширше, стає зрозумілим, що наші уявлення достатньо потужні, аби впливати на реальне життя. Останні дослідження в психології встановили, що повторюване уявляння акту споживання смачної страви знижує її реальне споживання (спробуйте це проробити самі, якщо намагаєтеся позбутися звички споживати шоколад)[65]. Наші результати свідчать, — далебі йдеться не про виклик появи чогось у дійсності, як дехто вважає, — що акт уявляння може зупинити появу чогось. Зокрема, через оманливі думки про те, що успіху ми вже досягли, ми втрачаємо мотивацію та енергію робити те, що насправді треба для успіху.
В одному дослідженні ми з Гітер Баррі Кеппс і Андреасом Кеппсом вивчали, чи може позитивне мислення ввести нас в оману й змусити думати, буцім ми вже здійснили наші мрії[66]. Це дослідження складніше за описані вище, бо наразі ми намагалися виміряти несвідомий когнітивний процес. Ми не могли напряму запропонувати учасникам розповісти, чи вважають вони, що фантазування про бажання дозволило їм ментально його здійснити, бо вони б тоді знали про несвідомий характер явища, а це порушувало наш експеримент. Нам треба було знайти спосіб безпосередньо спостерігати або вимірювати несвідомий процес.
Ми запропонували групі студентів-випускників прочитати вступ про чоловіка, що приходить додому й виявляє, що його партнерка спить із його найкращим другом. Запропонували студентам уявити, що вони є цим чоловіком, і що все описане відбувається з ними насправді. Після цього ми протестували їх, показуючи у швидкій послідовності слова або словоподібні сукупності літер (напр., «varrish» або «suilly»). Студенти мали натиснути на кнопку «так», коли сукупність літер була справді словом, і «ні», якщо це просто сукупність літер. Деякі запропоновані слова були пов’язані з насильством (наприклад, жорстокий, кулак), а інші такого зв’язку не мали.
Тим самим учасникам ми дали прочитати другу частину сюжету, в якому чоловік помстився кривднику, прилюдно затаврувавши зрадливого найкращого друга або поламавши його велосипед. Учасники знов уявили себе цим чоловіком і пройшли тестування словами. Ми поцікавилися, наскільки позитивно вони сприйняли фантазії про помсту. За допомогою цього досліду ми хотіли побачити, чи студенти, які вдалися до позитивніших фантазій про помсту, повільніше впізнаватимуть слова, пов’язані з насильством або агресією. Як показали інші вчені[67], коли люди досягають мети, до мозку починає потрапляти менше слів, пов’язаних із метою, а тому їм потрібно більше часу на ідентифікацію цих слів. Тобто швидкість впізнання студентами слів, пов’язаних із агресією буде показником того, чи вони подумки досягли мети помсти найкращому другові й зрадливій партнерці. Як ми й сподівалися, що позитивніші були фантазії студентів про помсту, то повільніше вони ідентифікували слова, пов’язані з насильством і агресією, а це свідчило про те, що подумки вони вже досягли мети.
Тепер ми можемо зрозуміти, чому наші мрії так часто нас розслабляють і знижують показники нашої діяльності попри те, що ми дуже сильно бажаємо їх здійснити. Через мрійництво наш мозок каже, що нам не треба правильно вправлятися та харчуватися, аби схуднути. Нема потреби ходити до знемоги з однієї співбесіди на іншу в пошуках роботи. Якщо людина — корпоративний лідер, який мріє змінити свою організацію, то не треба братися до дуже важкої роботи з кимось розмовляти, знаходити фінансові ресурси, скеровувати менеджерів на впровадження змін. Подумки ми все це перескочили й перебуваємо на фінальній стадії успіху й звершення. Ми розслабляємось і тішимося своїм досягненням, тоді як у дійсності роботи ще непочатий край. Самі того не відаючи, ми стаємо напрочуд не готові до того єдиного, що може допомогти нам досягти успіху: до реальної дії.
Чи замкнулися ми на наших мріях?
Мрійництво вельми руйнівне для нашої заанґажованості та поступу в житті, через те, що воно спотворює спосіб пошуку інформації про світ, роблячи наш погляд незбалансованим і, можливо, нереалістичним. Наші мрії породжують приємний стан релаксації, в якому ми уявляємо собі, ніби вже здійснили наші бажання, і через це здається логічною наша потреба залишатися в цьому стані якомога довше та звертати більше уваги на інформацію, яка нібито продовжує цю фантазію. Якби ми схотіли податися на віртуальне африканське сафарі, то шукали б у газетах статті, які змальовують приваби сафарі, а не статті про те, наскільки це дорого, небезпечно й некомфортно. З часом ми оселилися б у «світі мрій» власного виробництва, запозичуючи ззовні дійсну, але викривлену інформацію. Нюанси й складнощі реального життя будуть втрачені, а це негативно вплине на наші дійсні рішення.
Для перевірки цих ідей ми з Гітер Баррі Кеппс повернулися до того, з чого почали — до черевиків.
Ми запросили 77-х студенток і запропонували їм відповісти на низку запитань на комп’ютері про те, наскільки часто вони збиралися носити черевики на високих підборах наступного року й чи носили вони їх торік[68]. Ми не хотіли повідомляти їм мету досліду, і тому порозкидували ці запитання поміж іншими, запитуючи, наскільки часто студентки завбачували носіння інших предметів одягу, як от обтислі джинси або бюстгальтер з кісточками. Після цього ми запропонували студенткам пофантазувати про те, як чудово було б носити дивовижну пару черевиків на високих підборах. Через три хвилини учасниці взяли участь у наступному тесті. Одній групі запропонували записати свої мрії про те, які гарні ці дивовижні черевики і якою увагою користуватимуться ті, хто їх узує. Іншій групі потрібно було записати свої сумніви або негативні фантазії про черевики.
Після цього ми запропонували учасницям подивитися на спеціально створений веб-сайт під назвою «Факти про моду», бо вони нібито зможуть висловити свої думки про якість тексту на сайті. Ми подбали, щоб на сайті була також інформація про те, як чудово носити черевики на високих підборах (наприклад, «У жінок, які принаймні тричі на тиждень ходили на високих підборах, покращився м’язовий тонус литкових м’язів і сідниць»), і про те, які були вади («Носіння підборів може призвести до прикрих наростів на ногах, як-от мозолі, шкірні нарости, молотоподібне викривлення пальця ноги, бурсит і «гузка»[69]). Сайт мав десять сторінок: по сторінці на «за» і «проти» п’ятьох модних товарів, серед яких були й черевики. Студентки читали по сторінці за один раз, причому читати її могли тільки один раз. І тоді ми вимірювали, як довго вони залишалися на кожній сторінці. Як і очікувалося, студентки, які про черевики фантазували
